28.Буття і проблема самореалізації особистості.

Мужество быть это мужество утверждать нашу собственную разумную природу, вопреки всему тому в нас, что противостоит нашему единению с разумной природой самого бытия.Мужество быть это мужество утверждать себя вопреки судьбе и смерти, но это не мужество утверждать себя вопреки греху и вине. А иначе и быть не могло: ведь мужество осознать собственную вину заставляет задать вопрос о спасении, а не о самоотречении. Мужество - значит быть личностью, то есть думать самому, а не полагаться на чужие взгляды. Настоящее мужество быть – это утверждение своей уникальности, отстаивание требований своей индивидуальной природы. Но это не то же самое, что своеволие и иррациональность; ведь уникальность индивида обусловлена его творческими возможностями.

29. Що означає мужність бути?

Мужество быть это мужество утверждать нашу собственную разумную природу, вопреки всему тому в нас, что противостоит нашему единению с разумной природой самого бытия. Мужество быть это мужество утверждать себя вопреки судьбе и смерти, но это не мужество утверждать себя вопреки греху и вине. А иначе и быть не могло: ведь мужество осознать собственную вину заставляет задать вопрос о спасении, а не о самоотречении.

Мужество - значит быть личностью, то есть думать самому, а не полагаться на чужие взгляды. Настоящее мужество быть – это утверждение своей уникальности, отстаивание требований своей индивидуальной природы. Но это не то же самое, что своеволие и иррациональность; ведь уникальность индивида обусловлена его творческими возможностями.

30Постановка проблеми свідомості в філософії. Свідомість як завдання.

Видовою специфічною характеристикою людини є його свідомість. Свідомість - вища, властивіша людині форма узагальненого віддзеркалення об'єктивних стійких властивостей і закономірностей навколишнього світу, формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, внаслідок чого досягається пізнання і перетворення навколишньої дійсності. Проте для розуміння складності і багатовимірності цього феномену корисно привести і інші його тлумачення, зокрема, тільки в словнику Ожегова дається чотири визначення свідомості.

1.Свідомість - це людська здатність до відтворення дійсності в мисленні, психічна діяльність по віддзеркаленню дійсності 2.Свідомість - це стан людини при повному розумі і пам'яті, здатність усвідомлювати свої вчинки 3.Свідомість - це думки, почуття, розуміння чого-небудь. 4.Свідомість є здатність розбиратися в оточенні, відноситися відповідально до того, що відбувається. Це визначення характеризує свідомість як критерій адекватності поведінки і як деяку стійкість властивих людині здібностей.

У. Джемс порівнював свідомість з виборчою комісією, що вибирає що-небудь з багатьох стимулів. Наступна діяльність і поведінка мотивуються зробленим вибором і вишиковуються на його основі, свідомо, з розумінням долі необхідності, відповідальності, і, можливо, - риска.Узагальнення усіх визначень дає основу розуміти свідомість як унікальну особливість людини, можливість виділити себе з навколишнього світу, що дала йому, об'єктивно пізнавати цей світ і на основі пізнання формувати до нього відношення, віддавати звіт у своєму відношенні до світу і інших людей, підпорядковувати своє життя обов'язкам, нести відповідальність за свої дії, ставити перед собою завдання і вирішувати їх, змінювати світ і себе. Згідно С. Л. Рубінштейну, свідомість не можна розглядати як деяка готова освіта. "У психологічному плані свідомість виступає реально, передусім, як процес усвідомлення людиною навколишнього світу і самого себе". При цьому "свідомість не покриває психічної діяльності людини в цілому". Воно виконує свої певні завдання - "служить для регуляції поведінки, для приведення його у відповідність з потребами людей і об'єктивними умовами, в яких воно здійснюється".

Основними функціями свідомості є:

1.Відбивна.

2.Що породжує (що створює, творча).

3.Регулятивно-оцінна.

4.Рефлексія. Функцію рефлексії слід вважати основною: вона, мабуть характеризує суть свідомості. Як об'єкт рефлексії виступають сенс буття, життю, діяльності, віддзеркалення світу і мислення про нього, підстави і способи регуляції людиною власної поведінки, дій, вчинків, самі процеси рефлексії, і, звичайно, власна свідомість. Формою вираження свідомості людини є мова. У нім "відкладаються, об'єктивувалися і через нього актуалізуються" знання і стосунки, свідомість, що стає стержнем. Мова - особлива об'єктивна система, в якій збережений суспільно-історичний досвід або суспільна свідомість.

Суспільна свідомість, як правило, сильніша за індивідуальну, бо людина змушена підстроювати свою свідомість під установки і орієнтації своєї соціальної групи (нації, класу та ін.) і тому досить легко піддається колективному навіюванню. Для кожної особи, яка бажає зберегти своєрідність, завжди актуальною є проблема пошуку шляхів і способів послаблення залежності від диктату суспільної свідомості.

4.1 Проблема несвідомого виражає наявність в глибинах людської психіки прихованих чинників, які впливають на зміст свідомості, але не наведені в ньому і тому несвідомі. Поняттям “несвідоме” позначають сукупність психічних процесів, станів і схем поведінки, які не задані виразно у свідомості людей. Людині здається, що вона зовсім вільно формує свої думки, хоч насправді їхній зміст визначається якимись непроясненими для її свідомості причинами. Прояснити природу несвідомого і таким чином звільнити людину від його диктату — завдання, яке ставили перед собою багато мислителів і перш за все З.Фрейд та К.Юнг.

4.2. З.Фрейд (1856-1939) сформулював концепцію індивідуального несвідомого, яка базується на уявлені про домінуючу роль біологічного, а саме інстинктів сексуального характеру в житті людини. Фрейд виділив у людській психіці три області: “Воно” (несвідоме), “Я” (свідомість), “Над-Я” (засвоєні людиною культурні ідеали, норми і вимоги суспільства). Приховані детермінанти свідомості зосереджені в “Воно” у вигляді лібідо — енергії несвідомих сексуальних потягів і інстинктів та витиснутих зі свідомості ідей. Несвідомі потяги прагнуть до задоволення, до розрядки у дії. Для цього їм потрібно проникнути в “Я”, яке управляє діями. Цьому проникненню перешкоджає внутрішня цензура — “Над-Я”, бо культура, за Фрейдом, ґрунтується на відмові від бажань несвідомого. Свідомість людини “Я” стає полем бою між “Воно” і “Над-Я”. Основне завдання свідомості — знайти стан динамічної рівноваги між цими силами, інакше неминуче психічне захворювання. Фрейд розробив спеціальний метод лікування таких хвороб — психоаналіз, за допомогою якого пробував прояснити в кожному окремому випадку несвідомі мотиви, які викликали душевний розлад людини.

4.3. К.Юнг (1875-1961) — учень Фрейда, створив концепцію первинного колективного несвідомого, яке тільки пізніше перетворюється в суб’єктивне та індивідуальне несвідоме окремої людини. За думкою Юнга, концепція Фрейда характеризує лише поверхневий шар несвідомого. Його найбільший глибинний пласт є єдиним для психіки усіх людей, а тому загальнолюдським, колективним несвідомим. Колективне несвідоме постійно виробляє деякі структури і схеми, які символічно оформлюють уявлення людей. Ці схеми Юнг називав “одвічними образами” або “архетипами”. Визначальні архетипи: Персона (сукупність соціальних масок людини), Аніма (жіноче начало), Анімус (чоловіче начало), Тінь (нижча природа людини) та ін. Вони — апріорні, притаманні кожній людині від народження і виражають закодовану в людині деяку форму або можливість уявлень. Архетипи з’являються людині через сни, переживання, міфи, релігійні традиції, відхилення у поведінці. Будучи виразом загальних людських потреб, інстинктів, потенцій архетипи містять у собі величезну енергію, безособову силу. Люди інтуїтивно тягнуться до цих ірраціональних, священних первообразів і одночасно бояться їх. Символічне тлумачення архетипів демонструє цю подвійність ставлення до них, дозволяючи трохи відкрити (позначаючи) і разом з тим приховати (раціонально не роз’яснюючи) міць несвідомого. Прояснення несвідомих мотивів індивідуальної поведінки людини Юнг пов’язвав з аналізом її сновидінь.