Розділ ііі: Образотворче мистецтво хvі ст.

У XVI ст. у нідерландському мистецтві починають поширюватися романізуючі течії, які знаходилися під впливом італійського Чінквеченто. Іноді нідерландські художники буквально запозичували композиції Леонардо да Вінчі або переносили до живопису його малюнки. Зображення «класичної наготи», прекрасне в італійців, нідерландцям ніяк не давалося і часом мало дещо комічний вигляд, як, наприклад, у творі «Нептун і Амфітріта» Яна Госсарта. Тіла античних божеств у цьому творі пишні й роздуті.

У нідерландців був також і свій дещо провінційний маньєризм. Найбільшим досягненням нідерландського мистецтва XVI ст. є розробка побутового й пейзажного жанрів станкової картини. Розвиткові цих жанрів сприяло те, що у Нідерландах, так само, як і в Німеччині, найширші верстви населення ненавиділи папську курію і католицьке духівництво, усе більше відходили від католицизму й вимагали церковних реформ. А реформи Лютера і Кальвіна містили елемент іконоборства. Інтер´єри протестантських церков мали бути абсолютно простими. Отже, монументальні розписи, статуї, живопис вівтарів уже не застосовувалися. Обсяг релігійного мистецтва взагалі дуже скоротився. Наближалося панування світського станкового живопису. Найраніше це відбулося у країнах, що проголосили Реформацію.

Починають з´являтися вже суто жанрові картини із зображенням торговців у крамницях, лихварів у конторах, селян на ринку, жінок у будуарі, гравців у карти й кості. Композиції цих творів переважно «півфігурні», це виразно свідчить про тісний зв´язок із жанром портрета. Побутовий жанр вийшов із портретного, а пейзажний — із тих ландшафтних фонів, які нідерландці завжди писали з великою любов´ю. Ці фони розросталися, підпорядковували собі фігури, останні іноді перетворювалися у стафаж. Звідси залишався лише крок до чистого краєвиду. Антверпенський майстер Патинір вважається основоположником жанру краєвиду в Європі. Усе це були важливі зрушення у художній культурі. Однак починали їх не дуже значні майстри. У цілому картина художнього життя Нідерландів у XVI ст. була не така яскрава, хоча й різноманітніша, ніж у XV ст.

У цю добу працював надзвичайно обдарований митець – Пітер Брейгель, прозваний Мужицьким. Усі особливості його мистецтва виникли на ґрунті самобутніх нідерландських традицій, причому найбільшою мірою він зобов’язаний Босху. Як ніхто інший, Брейгель виразив дух свого часу і його народний колорит. Він був художником-мислителем, однак художник мислив в унісон із народною мудрістю, так само афористично й метафорично. Філософія життя, що міститься у його алегоріях, гірка, іронічна, але й мужня. Навчався і жив художник в Антверпені. У молоді роки відвідав Італію, однак «романістом» не став. Здається, найбільше враження на нього справили альпійські гори. Він їх багато замальовував, і пізніше у його творах незмінно височать на горизонті скелясті хребти, хоча в усьому іншому пейзаж типово фламандський.

Улюблений тип композицій Брейгеля – великий простір, ніби побачений із вершини. Усе написано дуже ретельно й чітко. Сюжет зазвичай пов’язаний з фольклором: Брейгель писав картини-притчі. Одна з них має назву «Фламандські прислів’я». Зображено близько сотні людей (хоча за розміром картина невелика), що поринули у дивні й безглузді заняття. Хтось намагається пробити чолом стіну, хтось зариває криницю, у якій плаває теля, хтось викидає риб у річку, якась жінка душить чортеня… Усе це – наочна реалізація метафор, на яких побудовані народні прислів’я про людську глупоту. Деякі з них забуті, а інші й досі живуть і навіть мають аналоги в інших мовах. Брейгель не мізантроп. Однак він не виносив тупості, жадібності, ліні так само, як не терпить цього народ у своєму фольклорі. Художник далекий від сентиментальності, однак — і від людиноненависництва також. У життя терпкий і гіркий смак, але воно є життя, і митець його по-своєму любить.

У творах «Селянський танок» та «Селянське весілля» Брейгель від душі милується селянськими грубуватими веселощами. У нього також є живописний цикл «Пори року», у якому презентовані чудові краєвиди Фландрії. Найкраща із цього циклу картина «Мисливці на снігу». До самого далекого горизонту місцевість поринула у м’які замети, які перетинають дзеркала із льоду. Надзвичайно точно передане співвідношення снігової рівнини, свинцевого неба і темних, майже чорних силуетів дерев і мисливців на передньому плані. Ця різка силуетність на тлі снігу — дещо нове у живописі й дуже сміливе. Глядача одразу ж охоплює знайомий свіжий подих зими. І скільки життя у цих фігурках мисливців із собаками, що просуваються заметами, наскільки вони достовірні!

У мистецтві Брейгеля традиційні стилістичні риси нідерландського живопису набувають нової інтелектуальної загостреності. Він так само, як і його попередники, надзвичайно майстерно зображує деталі. Як і Босх, Брайгель — майстер фантастичного гротеску, однак реальна основа його фантазій набагато помітніша. Поширений у нідерландців тип просторово-пейзажної композиції без акцентування головних осіб і подій художник застосовує таким чином, що у ньому розкривається ціла життєва філософія.