Розділ іі: Образотворче мистецтво середини та другої половини хv ст.

У середині та другій половині XV ст. у Нідерландах працювало багато прекрасних живописців: Рогір ван дер Вейден, Гуго ван дер Гус, Ганс Мемлінг, Геертген тот Синт Янс. Кожен із них був індивідуальністю. Ці митці головним чином розписували вівтарі, писали портрети й станкові твори на замовлення багатих городян, їхні твори здебільшого проникнуті лагідним споглядальним настроєм. Улюбленими сюжетами цих художників були Різдво та Поклоніння немовляті Ісусу.

У «Поклонінні пастухів» Гуго ван дер Гуса немовля Ісус виглядає немічним і жалюгідним, як будь-яке новонароджене дитя. Присутні дивляться на нього з глибоким душевним замилуванням. Діва Марія уподібнена до черниці й не підіймає погляду, однак відчувається, що Вона сповнена гордості материнства. За межами ясел видимий краєвид Нідерландів, широкий, пагористий, із хвилястими стежками, поодинокими деревами, вежами й мостами. У цьому творі багато зворушливого, але немає ніякої солодкуватості: помітна готична кутастість форм. Обличчя пастухів і навіть ангелів негарні. На відміну від італійців, нідерландські живописці рідко зображували людей із гарними, правильними рисами обличчя й фігурами. У цьому полягає різниця загальної художньої концепції. Якщо італійський гуманізм проникнутий пафосом великого у людині й пристрастю до класичних форм, нідерландські митці поетизують «пересічну людину», їх майже не цікавлять класичні канони краси.

Нідерландські художники мають також пристрасть до деталей. І ставлення до деталей у них релігійно-шанобливе: деталі для нідерландців є носіями потаємного змісту. Квітка лілеї у вазі, рушник, чайник над вогнищем, книга – будь-який із цих предметів, крім свого прямого значення, має також і інше - потаємне. Речі зображено з любов’ю, вони витончено-гарні, навіть одухотворено-гарні. Негарні обличчя здаються симпатичними - не в звичайному сенсі правильності й пропорційності рис, а як дорогоцінні, тонко вироблені «предмети». Повага до самих себе, до своїх буднів, до світу речей перетворювалася через релігійне світосприйняття і поетизувалася за допомогою мистецтва. Це цілком мирське бюргерське життя, але благочестиве й освячене релігією. Таким самим був дух протестантських реформ, під знаком яких відбувалося нідерландське Відродження.

Менша у порівнянні з італійцями антропоморфність сприйняття, переважання пантеїстичного начала й пряма спадковість від готики виявилися в усіх компонентах стилю нідерландського живопису. В італійських кватрочентистів будь-яка композиція, навіть насичена подробицями, тяжіє до більш чи менш суворої тектоніки. Групи будуються на зразок рельєфу, тобто основні фігури художник намагається розмістити на відносно вузькій передній ділянці, у виразно окресленому замкненому просторі; він їх архітектонічно урівноважує, вони твердо стоять на ногах. У нідерландців композиції менш замкнені й менш тектонічні. У фігурах більше вигадливості й хисткості, їхня тектоніка порушена ламаними складками одягу, що віялоподібно розходяться донизу. Лінії переплетено й утворено клубок. Нідерландці захоплюються грою ліній, однак лінії в них виконують не скульптурні завдання побудови об´єму, а здебільшого орнаментальні завдання.

У нідерландців не було чіткого акцентування центру композиції, підсиленого виділення головних фігур. Увага художника розпорошена на різноманітні мотиви, усе здавалося йому привабливим. Світ цікавив митця як множинність, як дорогоцінна діадема, що спалахує безліччю вогників. Простір вривається до композиції, розмиває її — і виникають картини всередині картини. Якась одна сцена на другому плані претендує на те, щоб бути самостійною картиною, інша також претендує на це. Показовий приклад картини, що складається з багатьох картин — «Поклоніння трьох царів» Геертгена тот Синт Янса. Крім головної сцени поклоніння трьох царів немовляті Ісусу тут зображено кілька епізодів, що також «претендують» на самостійність. Одна зі сцен цього твору презентує вершників, що спочивають на ґанку будинку, в іншій зображено стадо корів на пасовиську, у третій — подорожніх, що переходять через місток (причому їхнє відображення видиме у воді каналу).

Врешті у нідерландському живописі склався такий тип картини, в якій взагалі немає центру, а «кількашаровий» простір з високою лінією горизонту заповнюється багатьма рівноправними групами й сценами. При цьому головні діючі особи часом опиняються де-небудь у куточку. Такі композиції у кінці XV ст. характерні для творчості Ієроніма Босха. Це був надзвичайно своєрідний художник. Суто нідерландська прискіпливість і спостережливість поєднуються в нього із бурхливою фантазією та вельми похмурим гумором. Один із його улюблених сюжетів – «Спокуса святого Антонія», де відлюдника обступають дияволи. Босх заселяв свої картини легіонами маленьких страховидних створінь, які є якимось неймовірним симбіозом плазунів, ракоподібних, лускатих, панцирних і жаберних істот із додаванням рослинних і неорганічних елементів: уламків глеків, щитів, шоломів, голок. Часом у цих монстрів можна помітити й людські частини тіла.

Апофеоз босхівської демонології – його «Музичне пекло», що нагадує сад катувань: оголені люди тут перемішалися з чудовиськами, які лізуть на них з усіх боків. Люди страждають від нестерпної хтивості, їх розпинають на струнах якихось гігантських музичних інструментів, затискають і перепилюють у загадкових приладах, кидають у ями, ковтають. Напевно, художник розмірковував про всюдисутність світового зла, про вічний круговорот життя й смерті, про незрозумілу марнотратність природи, яка всюди висіває зародки життя — і на землі, і під землею, і у гнилому болоті. Те, що Босх переймався такими питаннями, свідчить про допитливість. Прагнення проникнути у сутність речей, розгадати загадки всесвіту було зафарбоване в цього митця у похмурі тони. Щоб зрозуміти, чому неспокійний дух вибагливої думки отримав у Босха такий похмурий і гротесковий напрям, слід згадати культурну й політичну ситуацію, що склалася в Нідерландах на межі XV—XVI ст. Для країни наступали важкі й грізні часи. І ця доба багатьох митців змушувала болісно розмірковувати. Босх був набагато «ближче до життя», ніж це може здатися.