D) Право козаків.

Офіційна назва держави була “Військо Запорізьке”. Як зазначалося вище,

держава мала військовий характер, який відображався і в найменуванні її глави

(гетьмана), який поєднував у своїх руках функції військового керівника і

глави держави. Влада гетьмана була виборною, але Б.Хмельницький хотів зробити

її спадковою.

Існувала в державі податкова система. Мали місце такі податки, як поголовщина

(платилося за кожну людину, що проживала, тобто з голови), подимне (плата за

двір, господарство), посошне. Сплачували їх тільки селяни, козаки були

звільнені від оплати податків. Була, також, налагоджена митна система. Значні

доходи йшли з пограничного цла (індукта від привозу й евекта від експорту).

З часом серед народу прийнялася назва Україна, яку здавна носила південна

Придніпрянщина, як окраїнна земля на пограниччі з диким степом. Цеї назви

уживав деколи й козацький уряд, але не так консервативно, щоб вона добула

собі повне політичне громадянство. Київські книжники віднайшли собі назву

Малої Росії, яку колись вживав грецький патріарх для означення галицької

митрополйї.

Відзнаки державної влади звалися клейноти. До них належали: гетьманська

булава, бунчук (палиця завдовжки до трьох метрів,закінчена яблуком, з-під

якого звисав кінський хвіст), печать, корогви, бубни й труби.

Герб козацької держави був козак у кунтуші, підперезаний пояком, з шаблею при

лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права

спирається о бік. Цей герб знаходився також на козацьких корогвах і на

печатях. Козацький прапор був малинового кольору.

Як зазначалося вище, головою держави був гетьман, якому належала вся виконна

влада і вирішальний голос у законодатних справах. Він вів закордонну

політику, призначав старшин, роздавав землі, рішав відклики у судових

справах, провадив військом.

При гетьмані головні посади мала генеральна старшина, до якої належали

генеральні – обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

В галузі цивільного права відбулися істотні зміни, передусім права власності

на землю й інших тісно пов’язаних з ним правових відносен. Збереглися відомі

способи набуття земельних володінь – спадкування, дарування, купівля-продаж,

освоєння нових земель. З’явилися так звані рангові маєтності, що їх надавали

українські гетьмани і російський уряд козацькій старшині і царським

чиновникам “на ранг”, тобто як винагороду за службу на час перебування на тій

чи іншій посаді.

Сімейно-шлюбні відносини, як і раніше, регулювалися на основі принципіп

церковного права.

Суттєвих доповнень зазнало кримінальне право. Покарання злочинців стали

надзвичайно жорстокими. У судовій практиці нерідко призначалася смертна кара.

Часто застосовувалися кари, пов’язані з покаліченням засудженого (відрізання

руки, ноги, вуха, виколювання очей). Розповсюдженим було тілесне покарання

(биття палками, батогами тощо). Ув’язнення також стало розповсюдженим видом

покарання. До легких видів належали грошові штрафи (різні для окремих

станових груп), покарання церковною покутою і примусове одруження (за

згвалтування дівчини).

Що до видів злочинів, то вони розподілялися на публічні й приватні. Найтяжчим

злочином вважалася державна зрада. Зрадою рахували будь-який контакт з

ворогом. Суворо переслідувалися порушення проти релігії, моралі. Станове

оформлення суспіляства вимагало виробляння норм правового захисту честі

особи, охорона честі заможних людей висувається на перше місце.

Ускладнення господарської організації призводять до більшого розвитку обігу

грошей як товару-посередника, і право реагує на це запровадженням норм, що

встановлюють покарання за виготовлення підроблених грошей. Покарання за цей

злочин було дуже жорстоким. Засудженому заливали у горло розплавлений

свинець.

У кримінальному праві козацької доби виникають цілком нові поняття, пов’язані

з ускладненням суспільних відносин і розвитком правових ідей. З’являються

поняття замаху на злочин, що відрізняється від поняття доконаного злочину;

поняття головного злочинця та співучасників, які при певних випадках несуть

меншу відповідальність; поняття рецидиву злочину тощо. Це значно вдосконалило

систему правосуддя.

Важливим елементом життя у державі були копні суди, які проіснували до

вісімнадцятого століття. Це було своєрідне народне віче. На вирішувалися

важливі питання. Основу діяльності копних судів становило звичаєве право.

Найбільшого поширення вони набули на Правобережній Україні.

Ситема козацьких судів.

ТАБЛИЦЯ 1:

Генральний суд

Полкові суди

Сотенні суди

Сільські суди

Генеральний Військовий Суд утворився з козацького суду за польських часів. Це

був колегіальний суд, де засідали члени генеральної старшини та знатного

товариства. Суд очолював сам гетьман або його постійний заступник, один із

генеральних суддів. Така судова система проіснувала до 1760-1763 рр.

Отже, у сімнадцятому столітті, утворилася національна держава. І хоч існувала

вона недовго й посідала тільки частину української території, однак мала

рішаючий вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління

зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу

й української землі. В ті часи українські політики вперше зазначують

важливість одноцільності українських територій. Богдан Хмельницький у

переяславських промовах значив границі своєї держави “по Львів, по Холм і

Галич”.

Але тодішнє громадянство поєднувала не тільки мова й віра. За найцінніший

добуток української держави вважалось те, що в ній панує свобода. Коли

московський уряд зажадав від Хмельницького, щоб він видав самозванця

Акудинова, який шукав захисту в Україні, гктьман відповів: “ У нас воля всім.

Вільно людині звідки-небудь прриїхати й жити безпечно, і видати її без

дозволу війська не вільно”.

Простолюддя цінило свою державу за те, що вона дала йому волю й землю і

підняла вище його громадську гідність. Історія зберегла лист Пилипа Уманця до

московського воєводи 1653 року: “А що ваша милість писав до нас недавніми

часами, що нам, простим людям не годиться до воєвод листів писати, - то з

ласкою божою тепер н е п р о с т і, а л и ц а р і з а п о р о з ь к о

г о в і й с ь к а !. Тепер у нас ні воєводи, ні старости, ні судді нема, -

Боже дай, щоб здоров був Богдан Хмельницький, гетьман усього війська

запорозького! У нас тепер пан полковник за воєводу, а пан сотник за старосту,

а отаман городовий за суддю”. Цей невизнаний старшина розумів, скільки дала

українському народові козацька держава.

Свіжо розбуджені націонльні ат державні почування знаходили яскравий вислів у

тодішній козацькій історіографії. “Хай говорять про вашу лицарську хоробрість

поля й долини, вертепи й гори, замки та гарматні пащі, - хай сповістять, з

якою хоробрістю й геройською відвагою стояли ви за свої вольности проти

ворогів, як визначилися ви на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями,

Збаражем, Зборовом, Берестечком, Білою Церквою, Львовом, Замостям,

Нестерваром, Баром, Кам’янцем, Батогом, Охматовом і на багатьох інших

місцях.” – кличе Самійло Величко. А автор Історії Русів, дивлячись на

поневолення України, в уста Богдана Хмельницького вкладає такі слова: “Ми

підняли зброю не для якоїсь користи або пустої слави, а тільки в обороні

нашої батьківщини, нашого життя і життя наших дітей. Всі народи, що живуть у

світі, завжди боронили і вічно боронитимуть свого існування, свободи та

власности, - навіть звірі, худоба та птиці боронять своїх леговищ, своїх

гнізд і дітей своїх до останніх сил. Як же нам браття, бути нечулими й

волочити тяжкі кайдани неволі в дрімоті й соромному невільництві, до того ще

на власній своїй землі?!.”