12

Дисципліна „Стандартизація”

Тема 5: стандартизація та Засади унормування української термінології, її гармонізація з міжнародною

План

1. Стандартизація української термінології як чинник утвердження державності України.

2. Засади унормування української термінології.

2.1 Міжнародні засади і правила стандартизації термінології.

2.2 Головні засади відродження та розвитку української фахової мови й термінології.

 2.3 Засадничі риси української фахової мови.

Література

1. Я.Юзьків. Засади формування систем стандартизованих термінів //Тези доповідей 4-ї Міжнарод. наук. конф. ”Проблеми української науково-технічної термінології”, Львів 17-21 грудня 1996, Вид. ДУ ”Львівська політехніка”, Львів, 1996, С.4-5.

2. Б.Рицар, Р.Рожанківський. Українсько-латинська транслітерація: універсальність і точність. //Матеріали 2-ї Всеукраїнської наук. конф. ”Українська термінологія і сучасність”, Вид. ІУМ НАНУ, Київ, 1997, С.232-235.

3. B. Rytsar, M..Kuzan, R. Rozhankivskyj, R.Mysak. The Terminology Systems Bank of the Technical Committee for the Scientifis and Technical Terminology Standardization //TKE’99 Terminology and Knowlendge Engineering, TermNet, 23-27 August, 1999, Innsbruk, Austria, pp.701-706.

4. Т. Балабан. ”Англійсько-український словник-довідник з інженерії довкілля” - Львів: Видавництво Державного університету "Львівська політехніка", 2000, - 400 с.

5. ДСТУ (ISO 860-99) “Гармоніювання понять і термінів” – Київ: Держстандарт України, 2000.

6. ДСТУ (ISO/TR 12618:1994(E)) ”Комп’ютерні засоби у термінології. Створювання та використовування термінологічних баз даних і текстових масивів” – Київ: Держстандарт України, 1998.

7. ДКУ ”Класифікатор нормативних документів ДК 004-98” - Київ: Держстандарт України, 1998.

8. НСТУ (ISO/IEC Guide 21:1981) ”Правила впровадження та застосування міжнародних стандартів” – 1998.

9. ДСТУ (ISO/IEC Guide 2: 1996 (E/F/R)) ”Стандартизація та суміжні види діяльності. Терміни та визначення загальних понять” (дооопрацьовується Держстандартом).

Вступ

Стан термінологічної справи будь-якої держави відображає її цивілізованість. Тому кожна держава особливо дбає про стан національної фахової мови, який віддзеркалюється у державних термінологічних і галузевих стандартах. Щодо термінологічних стандартів, то технологія їх творення в ідеальному випадку повинна бути тривалим і практично виваженим процесом. Адже термінологічний стандарт – це результат спочатку лексикографічного усталення, визначеного наявними словниками і їх ”часом життя”, а потім практичного унормування усталеної термінології, відображеної у підручниках, навчальних посібниках, наукових працях, монографіях тощо. Попри це термінологічні стандарти, опираючись на досвід, повинні передувати галузевим, або, принаймні, виходити з ними одночасно, але вже з узгодженою (хай навіть не цілком усталеною) термінологією. У ширшому аспекті процес унормування-стандартування національних термінологій повинен переходити у загальносвітовий процес гармонізації– встановлення відношень еквівалентності між термінологіями держав в рамках одної чи кількох мов, що необхідно для кращого порозуміння на всіх рівнях міждержавних стосунків – політиці, науці, культурі, торгівлі, спорті тощо.

Згадані вище етапи термінологічного стандартотворення (зрешту й галузевого) в Україні змушені були відбуватися у надто стисненому часовому режимі. Особливо важкими були перші роки становлення держави і, зокрема, створення Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарту) України. Саме тоді у 1992 році за спільним наказом Держстандарту і Міністерства освіти України на базі Львівської політехніки був створений Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ), тобто ТК 19 (надалі – Комітет). Відтоді для розроблення українських термінологічних стандартів зразу розпочато організаційну роботу, скеровану на залучення якомога більше інженерів і вчених, представників різних регіонів України переважно з вищих навчальних закладів, Академії наук, провідних науково-дослідних інститутів та інших галузевих організацій. Завдяки самовідданої праці цих фахівців і за участю філологів-експертів став можливим безпрецедентний (всупереч світовому досвіду) факт розроблення за період з 1992-1996 рр. понад 600 Державних стандартів України (ДСТУ) на ”Терміни та їх визначення”. У цій праці велику помічну роль відіграли міжнародні термінологічні стандарти ISO (International Standards Organization) і IEC (International Elektrotechnical Commission), які за ініціативою Комітету і за сприянням відомого українського вченого-мецената Богдана Гаврилишина були куплені за кошти доброчинного фонду Карла Поппера (Женева, Швейцарія).