Хімічний склад води.

У природі вода практично завжди містить більшу або меншу кількість розчинених в ній мінеральних солей. Ступінь і мінеральний склад води визначаються характером грунту або грунтів, прилеглих до водоносних шарів або поверхневих вододжерел.

Кількість мінеральних солей, що містяться у воді, виражається в міліграмі/л.

Органічні речовини. З них найважливіші — речовини тваринного походження, оскільки саме вони можуть містити різні патогенні мікроби. Непрямим гігієнічним показником наявності або відсутності цих речовин у воді служить окислюваність води.

Окислюваність води. Це кількість кисню (міліграм), що витрачається на повне окислення органічних речовин, що містяться в 1 л води (позначається — міліграм/л). Чим менше у воді органічних речовин, тим менше величина витрати кисню на повне окислення тих, що містяться в 1 л води органічних речовин. Наприклад, окислюваність чистих підземних вод, як правило, не буває більше 2—4 міліграм/л, річкових, — в межах 7 міліграма/л.

Одним з показників можливої присутності у воді органічних речовин служить кількість розчиненого в ній кисню (міліграм). У чистих водоймищах розчинено 3—6 міліграм/л кисню, а в забруднених — набагато менше, аж до повної відсутності.

Про можливе забруднення води органічними речовинами тваринного походження свідчить наявність аміаку, солей азотистої і азотної кислот. Аміак — це продукт початкових стадій гниття органічних речовин тваринного походження, а солі азотної і азотистої кислот - кінцеві продукти мінералізації органічних речовин. Їх наявність указує на давнє забруднення води.

Присутність у воді солей соляної і сірчаної кислот — показник можливого забруднення води екскрементами тварин і людини (фекального забруднення). Зазвичай в 1 л чистої природної води міститься не більше 20—30 міліграма хлоридів.

Жорсткість води. Вона визначається вмістом в ній солей кальцію і магнію. Розрізняють воду м'яку, помірно жорстку і жорстку. Виділяють загальну жорсткість води — жорсткість сирої води, усунену жорсткість, що зменшується при кип'яченні або відстоюванні, і неусувну, таку, що не знижується навіть після кип'ячення води.

У жорсткій воді погано розварюються овочі і м'ясо, тому що білки, що знаходяться в них, утворюють з кальцієм і магнієм нерозчинні з'єднання, що не засвоюються в кишечнику людини.

Така вода не підходить і для гігієнічних процедур: наявність в ній надмірної кількості солей перешкоджає піноутворенню, нерозчинні з'єднання осідають на волоссі і утрудняють процес миття.

Жорсткість питної води не повинна перевищувати 7 міліграм/л. Цю характеристику можна вимірювати і в градусах (1 мг/экв жорсткості води рівний 2,8°). Жорсткою вважається вода, що має більше 20°, м'якою, — менш 10°.

Солі заліза. Вода, що містить залізо, нешкідлива, але в надмірних кількостях воно надає їй гіркуватому металевому смаку і жовтому або жовто-бурому забарвленню, знижуючи прозорість. У питній воді допускається до 0,5 міліграма/л заліза (у відкритих водоймищах) і 1,0 міліграм/л (у підземних джерелах).

Фтор. Що міститься в питній воді, він робить значний вплив на стан зубів. При його підвищеній концентрації виникає флюороз (поява темних плям на емалі зубів), ведучий до повного їх руйнування, а при недостатньому змісті частішає захворюваність карієсом. У воді повинне знаходитися не більше 1,5 міліграма/л фтору, оптимальна кількість — 0,7—1,0 міліграм/л. Якщо фтору не вистачає, воду штучно фторують, тобто додають фтористий натрій.