«Цивільне процесуальне право України»

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА.

СТАДІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття та значення цивільного процесуального права в системі права України.

2. Предмет, метод та система цивільного процесуального права.

3. Джерела цивільного процесуального права: поняття і класифікація

4. Поняття і завдання цивільного судочинства. Стадії цивільного судочинства.

5. Поняття, значення та система принципів цивільного процесуального права.

Перелік рекомендованої літератури та нормативних актів:

1. Васильєв С. Прокурор як суб’єкт доказування у цивільному процесі України // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 76-79.

2. Василюк С., Ломоносова О. Застосування аналогії у цивільному процесі // Право України. – 2002. – № 3. – С. 135-137.

3. Городовенко В. Принцип незалежності суддів та підкорення їх лише законові як один з основних принципів судочинства в Україні // Право України. – 2002. – № 4. – С. 124-124.

4. Гражданский процесс: Учебник / Отв. ред. проф. В.В. Ярков – 4-е изд. – М.: Издательство БЕК, 2001. – 640 с.

5. Гражданский процесс: учебник / Под. ред. проф. Комарова В.В. – Харьков.: ООО «Одиссей», 2001. – 704 с.

6. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации: 14 ноября 2002 г. // Нормативные акты для руководителя. – 2003. – Вып. 1. – С. 10-96.

7. Гусаров К. Право прокурора на оспорювання судових рішень в апеляційному порядку // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 2. – С. 92-95.

8. Закон України від 19 грудня 1992 р. “Про адвокатуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст.62.

9. Конституція України. – К., 1996. – 80 с.

10. Макаров А. Отсутствие предмета спора — основание прекращения производства по делу // Российская юстиция. — 2004. — № 2. — С. 44-46.

11. Подлубна О. До питання визначення правової природи норм цивільно-процесуального права // Підприємництво, господарство та право. – 2004. – № 6. – С. 61-64.

12. Роль прокуратури у судовому захисті прав людини // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 8-10.

13. Саволій Н. Особливості здійснення прокурором представницької функції в судах // Вісник прокуратури. – 2002. – № 5. – С. 81-82.

14. Сакара Н. Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 2. — С. 96-100.

15. Сакара Н. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах // Право України. – 2004. – № 1. – С. 105-109.

16. Тимченко Г. Проблема активності суду у цивільному процесі // Право України. –2004. – № 3. – С. 92-95.

17. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атака, 2006. – 384 с.

18. Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. — 136 с.

19. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Тертишніков В.І. – Х.: Ксилон, 2006. – 447 с.

20. Декрет Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 2001 р. // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 3. – 06.09.2004.

21. Закон України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

Тези додаткової інформації:

1. Цивільне процесуальне право регулює діяльність суду та інших учасників цивільного процесу зі здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах, у справах наказного провадження та у справах особливого провадження;- а також суспільні відносини, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, тобто цивільне судочинство. Тому перш ніж характеризувати цивільне процесуальне право треба дати поняття цивільного процесу. Поняття цивільного процесу тісно пов'язане з правом на судо­вий захист. Частина 1 ст. 55 Конституції проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». У ч. 1 ст. 124 Конституції передбачено, що юрисдикція судів поширюється па всі правовідносини, які виникають у державі. Стаття 16 ЦК передбачає захист цивільних прав та інтересів судом. Судовий захист прав та інтересів суб'єктів права здійснюється у певному встановленому законом порядку. Одним із способів здійснення судового захисту прав та інтересів суб'єктів права є розгляд справ у цивільному процесі. Зі ст. 15 ЦПК випливає, що в цивільному процесі розглядаються справи щодо захисту порушених, невиз­наних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виникають із цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових та інших правовідносин, а також справи наказного провадження і справи окремого провадження. У зв'язку з відкриттям провадження у цих справах, провадженням у справах до судового розгляду цих справ, судовим розглядом цих справ, перевіркою законності та обґрунтованості рішень та ухвал у цих справах в апеляційному та касаційному порядку, у зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами виникають цивільні процесуальні правовід­носини між учасниками процесу. Спрощений порядок судового провадження встановлено для розгляду справ про видачу судо­вого наказу (наказне провадження). У цьому виді провадження передбачено лише відкриття провадження у справі й елемент стадії судового розгляду — видача судового наказу. Діяльність учасників процесу відбувається у певному встановленому законом порядку. Тому цивільний процес — це сукупність процесуальних дій суду та осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасни­ків процесу, що відбуваються у встановленому законом порядку, та тих, ідо виникають у зв'язку з цими діями, процесуальних правовідносин, пов'язаних із здійсненням правосуддя щодо цивільно-правових спорів, у справах наказного провадження і у справах окремого провадження.

Цивільно-процесуальне право – галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають між учасниками цивільного процесу і судом при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

2. Як відомо, право поділяється на галузі за предметом і методом правового регулювання. Тому, щоб визначити поняття цивільного процесуального права, необхідно визначити його предмет і метод правового регулювання. У літературі зазначається, що предме­том цивільного процесуального права є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя. предме­том цивільного процесуального права є діяльність судів загальної юрисдикції, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу зі здійснення правосуддя у цивільних спорах, у справах наказного, а також окремого провадження і ті, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, суспільні відносини щодо розгляду вказаної категорії справ.

Метод цивільного процесуального регулювання — це сукупність закріплених у цивільному процесуальному праві способів впливу норм пцава на суспільні відносини, що регулюються цією галуззю права. Його специфіка виявляється у правовому становищі суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, у особливостях санкцій, що застосовуються, а також у особливостях юридичних фактів. Ме­тод правового регулювання тісно пов'язаний з предметом правового регулювання й визначається ним. Метод цивільного процесуального права також визначається органічним зв'язком цивільного проце­суального права з цивільним матеріальним правом.

Без матеріального права цивільне процесуальне право безпред­метне, а без процесуального права норми матеріального не можуть бути примусово здійснені, тобто не мають юридичного захисту і тому не можуть вважатися юридичними нормами. Цивільне право ре­гулює особисті немайнові й майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК). Ці особливості відносин, що регулюються цивільним правом, відбиваються у особливостях цивільного процесуального методу правового регулювання.

Цивільний процесуальний метод правового регулювання є імперативно-диспозитивним методом. Це пояснюється тим, що владні повноваження суду, який здійснює судову владу (ст. 6 Конституції), поєднуються з рівноправ'ям сторін, диспозитивністю їх поведінки, що виявляється в свободі вибору поведінки сторін (ст. ст. 27, 31 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК). Суть імперативного методу правового регулювання, як зазначав І. Покровський, полягає в тому, що веління виходять від одного єдиного центру, яким є державна влада. Ця влада своїми нормами вказує кожній окремій особі її юридичне місце, її права та обов'язки стосовно цілого державного організму та стосовно окремих осіб². Для диспозитивного ж нача­ла характерним є те, що державна влада принципово утримується від безпосереднього владного регулювання відносин.

Держава не визначає ці відносини від себе й примусово, а лише є тим органом, який охороняє те, що буде визначено ін­шими¹. У галузі цивільного процесуального права імперативне регулювання виявляється в тому, що суд, як уже зазначалось, наділяється владними повноваженнями. Суд як орган судової влади керує процесом. Інші учасники процесу підкоряються суду. Водночас суд має не лише права, а й обов'язки. Основними правом і обов'язком суду є винесення законного і обґрунтованого рішення (ст. 213 ЦПК). Суд також має право й обов'язок вирішувати окремі питання, які виникають у процесі здійснення правосуддя. Певні права та обов'язки мають суди апеляційної та касаційної інстанцій (ст. ст. 303, 307, 308, 309, 310, 312, 333, 335, 336 та інші ЦПК). Імперативний характер має і ряд норм, які регулюють поведінку учасників процесу (ст. ст. 119, 294, 295, 296, 325, 326, 354, 355, 358 та інші ЦПК). Імперативними нормами визначається і правове становище свідків (ст. 180 ЦПК), експертів (ст. 147 ЦПК). Водночас у регулюванні поведінки свідків є й елемент диспозитивності. Так, згідно зі ст. 63 Консти­туції та ст. 52 ЦПК свідок управі відмовитись давати показання у встановлених законом випадках. Є елемент диспозитивності в регулюванні поведінки суду (ст. ст. 135, 153, 157, ч. З ст. 209, ч. З ст. 294 та інші ЦПК).

Специфіка цивільного процесуального методу правового регулювання виявляється, як було зазначено, у особливостях юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни та припи­нення цивільних процесуальних правовідносин. Цими юридич­ними фактами є процесуальні дії суду, осіб, які беруть участь у справі (рішення і ухвали суду, подання позовної заяви, подання апеляційної, касаційної скарг). Підставою виникнення, зміни й припинення цивільних процесуальних правовідносин може бути і сукупність юридичних фактів — юридичний склад. Так, для відкриття провадження у справі необхідним є подання особою заяви до суду і прийняття її судом до провадження. Події також можуть бути елементом юридичного складу, необхідного для виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних від­носин. Так, однією з підстав зупинення провадження у справі є смерть фізичної особи — сторони у справі, якщо допускається правонаступництво та постановляється відповідна ухвала суду (п. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК). До юридичного складу, що породжує або змінює цивільні процесуальні відносини, може входити і бездіяльність. Так, у разі повторної неявки позивача за викли­ком у судове засідання незалежно від причин суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (ч. З ст. 169 ЦПК). Водночас не усі процесуальні дії є юридичними фактами. Так, не є юридичними фактами пояснення сторін, виступ їх у деба­тах, виступ прокурора та інших осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновок експерта.

Нормам цивільного процесуального права притаманна внут­рішня єдність, вони характеризуються спільними предметом, методом регулювання і функціями.

Система цивільного процесуального права — це сукупність правових інститутів, зумовлених предметом правового регулю­вання. Система цивільного процесуального права поділяється на Загальну та Особливу частини. Загальна частина об'єднує норми, які є визначальними для всієї галузі цивільного проце­суального права. У цій частині передбачені завдання цивільного судочинства, регулюється право на звернення до суду за судо­вим захистом, відкриття провадження у справі, провадження у справі до судового розгляду, передбачені основні принципи цивільного процесуального права. До Загальної частини входять норми, що визначають склад суду, порядок вирішення питань судом, підстави для відводу суддів, прокурора, експерта, сек­ретаря судового засідання. До Загальної частини входять також норми, які регулюють питання компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, питання підсудності цивільних справ, норми, які регулюють поняття і види доказів, питання збору та дослід­ження доказів. Загальна частина також охоплює норми щодо судових витрат, заходів процесуального примусу, процесуальних строків. До Загальної частини також входять норми права, які регулюють правове становище осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, їх права та обов'язки.

Норми Особливої частини цивільного процесуального права регулюють провадження в суді першої інстанції у різних категоріях справ, перегляд судових рішень і ухвал в апеляційному та касаційно­му порядку, а також перегляд рішень, які набрали законної сили, в зв'язку з винятковими і нововиявленими обставинами. До Особливої частини цивільного процесуального права належать також норми: які регулюють процесуальні питання, пов'язані з виконанням су­дових рішень у цивільних справах та рішень інших органів; щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень; щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні; щодо провадження у справах за участю іноземних громадян.

3. Під цивільним процесуальним законодавством треба розуміти систему цивільних процесуальних нормативних актів, розташо­ваних у певному порядку залежно від їх юридичної сили. Норми цивільного процесуального права можуть бути закріплені в зако­нах та підзаконних нормативних актах. Серед законів найвищу юридичну силу має Конституція України. Норми Конституції є нормами прямої дії (ст. 8) і водночас нормами різних галузей права. Серед них — і норми цивільного процесуального права. До цих норм належать положення Конституції про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), про державну мову в Україні (ст. 10), про право спростування в судовому порядку недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї та право ви­магати відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ч. 4 ст. 32), право на судовий захист (ст. 55) та б.ін.

Далі в системі цивільного процесуального законодавства йдуть галузеві кодифіковані акти у вигляді кодексів, серед них перш за все треба назвати ЦПК, який є основним законодавчим актом, що регулює порядок судочинства у цивільних справах. ЦПК був прий­нятий 18 березня 2004 р. і мав вступити в дію із 1 січня 2005 р.

Наступним кодифікованим актом, який має значення для регу­лювання цивільного судочинства є ЦК. Норми ЦК мають суттєве значення для визначення осіб, які можуть звертатися до суду за захистом своїх суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів (ст. 2 ЦК), ними передбачено порядок захисту цивільних прав (ст. ст. 16, 17, 18, 19 ЦК), регулюється питання про допустимість засобів доказування у спорах щодо правочинів, укладених з недотриманням обов'язкової простої письмової форми (ст. 218 ЦК). Для застосування норм ЦПК мають значення норми ЦК, які регулюють питання щодо цивільної дієздатності фізичних осіб (ст. ст. 30 — 42 ЦК), щодо встановлення й припинення опіки й піклування (ст. ст. 60, 75 ЦК) та інші.

Для регулювання розі ляду в порядку цивільного судочинства спорів, що виникають із сімейних правовідносин, велике значення має СК України, який є одним із джерел не лише сімейного, а й цивільного процесуального права.

Джерелом цивільного процесуального права є також КЗпП, який встановлює особливості розгляду ряду спорів (ст. ст. 231, 232). До джерел цивільного процесуального права слід віднести Житловий та Земельний кодекси. Джерелом цивільного процесуального права також є КАС (наприклад, ст. 21 цього Кодексу регулює питання щодо підсудності кількох пов'язаних між собою вимог у порядку адміністративного, господарського чи цивільного судочинства).

Серед законів України, які входять до складу цивільного про­цесуального законодавства й відповідно є джерелами цивільного процесуального права України, слід відзначити Закон «Про судо­устрій та статус суддів». Цим Законом визначено завдання правосуддя, засади його здійснення, систему і порядок утворення судів загаль­ної юрисдикції, їх повноваження, принципи судочинства. Джере­лом цивільного процесуального права України є також Закон від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру», яким передбачено засади участі прокурора в цивільному процесі (ст. ст. 32 — 37, 40, 42). До джерел цивільного процесуального права слід віднести Закон від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру», де містяться норми, що передбачають участь адвоката в цивільному процесі, Закон від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від і грудня 2005 р.), у якому визначені питання судового захисту прав споживачів (ст. 22); Закон від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», яким передбачено право виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та їх представників на звернення до суду за захистом прав відповідної територіальної громади (п. 4 ст. 38, п. 15 ст. 42); Закон «Про виконавче прова­дження», в якому є ряд статей (ст. ст. 24, 26, 32, 33, 34, 36 та ін.), що стосуються здійснення правосуддя у цивільному процесі; Закон від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право», в якому містяться норми, що визначають засади судового провадження у справах за участю іноземних осіб (розділ XI), та норми, що ре­гулюють підсудність судам України справ з іноземним елементом (розділ XII), а також норма, що передбачає відсилання до права третьої держави (ст. 9) та колізійні норми (розділи III— IX); Закон від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу».

Джерелом цивільного процесуального права згідно із Законом _від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоко­ли до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Стаття 17 Закону передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Джерелами цивільного процесуального права також є укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, на­кази та інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори про правову допомогу, ратифіковані Верховною Радою України. Серед документів Кабінету Міністрів окремо відзначимо Декрет Кабінету Міністрів від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито».

Важливе значення для правильного та однакового застосу­вання норм права, в тому числі норм цивільного процесуального права, мають постанови Пленуму Верховного Суду України. Вони не є джерелом права, адже Пленум Верховного Суду не наділений повноваженнями створювати нові норми права, однак його постанови є обов'язковими для судів, інших органів і поса­дових осіб, які застосовують певні норми права, щодо яких надані роз'яснення у постановах Пленуму Верховного Суду України.