34. Бюджетний дефіцит і управління ім

Бюджетний дефіцит не завжди небезпечний для економічної системи (витрати більше доходів), він може бути пов'язаний з необхідністю великих державних вкладень в економіку країни, для здійснення державних програм, не пов'язаних з кризою. Дефіцит може бути пов'язаний з надзвичайними ситуаціями (війна, стихійне лихо). Бюджетний дефіцит - з економічною кризою, коли спостерігається розвал економіки і потрібні заходи як для економіки, так і для політичної стабілізації суспільства.

Бюджетний дефіцит перебудовного періоду був викликаний наступними факторами:

- Великі дотації в галузі економіки;

- Безконтрольний і повсюдне зростання витрат;

- Падіння обсягів виробництва, що призвело до збільшення неплатежів до бюджету.

Величина дефіциту за даними світової практики не повинна перевищувати 2-3% від ВВП.

Для покриття дефіциту уряд використовує такі джерела:

кредит ЦБ;

кредити інших держав (МВФ);

доходи від операцій з цінними паперами;

прибуток ЦБ.

Для зменшення дефіциту бюджету і поліпшення його дохідної частини урядом намічені наступні заходи:

- Вдосконалення податкової системи;

- Дотримання законодавства з перерахування податків до бюджету, т. К. В регіонах РФ додатково вводяться податки і збори або ставки податків, які не відповідають федеральному законодавству;

вдосконалення діяльності ДПС;

запровадження механізму секвестру витрат.

Секвестр - пропорційне зниження державних витрат щомісяця за всіма статтями бюджету.

Захищені статті бюджету: заробітна плата, пенсії, допомоги, стипендії; інвестиції в АПК та вугільну промисловість і т. д.

Підтримка фінансової конституції, яка прийнята в міжнародній практиці і заснована на наступних принципах:

уряд не може отримувати кредити від ЦБ. Воно зобов'язане покривати дефіцит бюджету позиками у нефінансових установ та у населення у формі цінних паперів;

будь витратні рішення, понад затверджений бюджету, можуть прийматися тільки після вишукування джерела або за рахунок зниження будь-яких витрат;

парламент може приймати або відхиляти бюджетні витрати, винесені урядом, але не має видаткової ініціативи.

35. 1.1 Поняття і види позабюджетних фондів України, їх призначення

Позабюджетні спеціальні фонди держави - являють собою сукупність фінансових засобів, що знаходяться у розпорядженні центральних чи регіональних (місцевих) органів влади і мають цільове призначення. Вони безумовно є важливою ланкою фінансової системи України.

Позабюджетні фонди - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучає держава для фінансування деяких суспільних потреб і комплексно їх витрачає на основі оперативної самостійності. В західних країнах число таких фондів коливається від 30 до 80.

В залежності від цільового призначення позабюджетні фонди поділяються на економічні і спеціальні, а у відповідності із рівнем управління - на державні і регіональні (місцеві).

Позабюджетні фонди дозволяють:

1). Впливати на процес виробництва шляхом фінансування, субсидування, кредитування вітчизняних підприємств;

2) Забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення околишнього середовища;

3) Надавати спеціальні послуги населенню шляхом виплати допомог, пенсій, субсидування і фінансування соціальної інфраструктури в цілому;

4) Надавати позики, у тому числі і закордонним партнерам, включаючи іноземні держави.

Організація функціонування позабюджетних фондів знаходиться під веденням державних органів влади - центральних, республіканських, місцевих. Порядок їх формування і використання регламентується відповідним законодавством.

Утворення державних цільових фондів відбувається або шляхом відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першочергове значення для країни в даний момент, або через формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів.

Джерела формування позабюджетних фондів визначається характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створюються.

Напрямок витрачання коштів, які поступають у позабюджетні фонди, обумовлюється призначенням фондів, конкретними економічними умовами і складом розроблених і реалізаційних програм.

Частина коштів направляється на засновницьку діяльність і вкладається у цінні папери. Позабюджетні фонди можуть виступати інвесторами і учасниками фінансового ринку у зв'язку із тим, що :По-перше - не рідко використання грошових засобів не співпадає із часом їх утворення,По-друге - доходи від інвестицій являються додатковими джерелами формування і фінансування затрат відповідного фонду.

Позабюджетні фонди за основним напрямком своєї діяльності звільнені від сплати податків, державних і митних сплат. Правом перетворення позабюджетних фондів володіють державні і місцеві органи. Позабюджетні фонди, які створюються на державному рівні, як правило, характеризуються виявленням частини, яку передають в розпорядження територіальних владних структур. Це досягається шляхом визначення частини податків, які поступають в державні і місцеві позабюджетні фонди. За таким типом будуються Пенсійний фонд, Фонд Державного соціального страхування, Державний фонд зайнятості населення та ін.

На регіональному рівні формуються свої позабюджетні фонди за рахунок місцевих джерел (фонди природоохоронних заходів та ін.). Із 2000 року, практично всі державні позабюджетні фонди в Україні ввійшли до складу Державного бюджету і, відповідно, стали називатися Фондами цільового призначення [10, с.112].

Світова історія становлення та розвитку фінансової системи показує, що цільові фонди грошових ресурсів з'явились задовго до виникнення єдиного централізованого грошового фонду держави - бюджету.

Дані фонди створюються з точно визначеним цільовим призначенням - вирішення соціальних завдань суспільства (наприклад, фінансування виплати пенсій, матеріальної допомоги і т. ін.).

Фонди цільового призначення в Україні поділяються на дві групи:

До першої входять постійні фонди, утворення яких пов'язане із виділенням окремих функцій держави. Так, у частині реалізації соціальної функції особливої уваги надано соціальному страхуванню. У зв'язку із цим окремо створюються спеціальні фонди з метою гарантійного забезпечення цих витрат.

Другу групу утворюють тимчасові фонди, які створюються із метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються за конкретної необхідності і після вирішення проблеми ліквідовуються.

Соціальні фонди формуються на постійній основі із метою державного фінансування забезпечення системи соціального страхування. Соціальне страхування являється самостійною галуззю страхування і являє собою сукупність відносин по формуванню і використанню колективних страхових фондів, призначених для забезпечення при постійній чи тимчасовій втраті працездатності чи місця роботи.

В системі державного соціального страхування страхувальником виступає держава, яка бере на себе відповідальність по створенню колективних страхових фондів по виплаті страхового відшкодування.

На ринку страхових послуг можуть функціонувати і недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розширюють спектр страхових послуг.

Страхувальниками виступають підприємства і організації, громадяни, держава.

Застрахованими є робітники підприємств і організацій, а за деякими виплатами і не працюючі громадяни.