22 Фінансові посередники контрактно-зберігаючого типу

2. Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на:

а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для _довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій.

б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій.

23 Складові частини, призначення та роль державних фінансів у ринковій економіці

Державні фінанси - це система грошових фондів, зосереджених у розпорядженні держави і призначених для забезпечення властивих їм функцій, та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

Державні фінанси включають такі елементи, як державний бюджет, пенсійний фонд, фонди зайнятості населення, соціального страхування, соціального захисту та інші державні фонди цільового призначення. Вони виконують провідну роль у всій фінансовій системі суспільства. Через державні фінанси перерозподіляється значна частина валового внутрішнього продукту (від 1/3 в Японії до 2/3 у Швеції). В Україні ця частка становить менше половини ВВП.

Державні фінанси насамперед забезпечують надання так званих суспільних благ, здійснюючи перерозподіл економічних ресурсів на користь виробників таких благ. З допомогою державних фінансів здійснюється перерозподіл доходів та майна з метою виконання державою соціальної функції, пов'язаної з наданням допомоги соціально незахищеним прошаркам населення. Важливу роль відіграють державні фінанси у забезпеченні нормального функціонування державного сектора економіки. Державні фінанси виступають важливим фактором стабілізації економіки. Мобілізовані через державні фінанси кошти використовуються для здійснення заходів щодо регулювання зайнятості та цін, особливо у періоди економічних спадів.

24. Правові і організаційні засади державних фінансів. Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм. Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни й підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види й типи. Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й не упередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи й видатки державного бюджету України мають бути оприлюдненні. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із І січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання державного бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений. Контроль за використанням коштів державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Конституцією України на Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади покладено завдання проведення фінансової, цінової та податкової політики. Він також розробляє проект Закону "Про Державний бюджет України" і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України державного бюджету України, подає до Верховної Ради України звіт про його виконання. Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. В апараті міністерства створюються управління й відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції: — підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду — до Верховної Ради; організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верховної Ради; розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань; обґрунтування основних положень фінансової політики держави й подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики; розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів; здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління; керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів; контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

25. Порядок та сроки укладання державного бюджету України. Бюджетний процес представляє собою регламентовану законодавством діяльність органів влади по складанню, розгляду, утвердженню і виконанню центральних і місцевих бюджетів. Бюджетний процес охоплює 4 стадії бюджетної діяльності: 1. складання бюджетного проекту; 2. розгляд і утвердження бюджету; 3. виконання бюджету; 4. складання звіт про виконання бюджету (півроку). В розробці і утвердження державного бюджету участують: ВРУ, президія, Кабінет Міністрів, розпорядники більш низького рівня. Основою для складання державного бюджету являється бюджетна політика держави на наступний бюджетний період, яка розробляється до 1 липня поточного року. По підсумкам бюджетної політики ВР подає кабінету Міністрів основні пропозиції по поводу граничних дефіцитів і профіцитів, а також питома вага державного боргу і міжбюджетних трансфертів. До 15 вересня поточного року Кабінет Міністрів подає в ВРУ проект державного бюджету, який розглядається висновки і пропозиції проекту закону про державного бюджету ВРУ приймає проект в 1 прочитання не пізніше 20жовтня 11 прочитання передбачує утвердження дефіциту або профіциту доходів і витрат. Завершується воно не пізніше 20 листопада. В 111 читання ВРУ проводять голосування по статтям закону про державний бюджет, який не було прийнято в 11 читанні і голосують по проекту в цілому. Завершається 111 читання до 1 грудня.

26 Непрямі податки — податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту

Характерною особливістю непрямих податків є те, що:

• це внутрішні податки які не можуть регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до вступу у силу законів за кожним з вказаних податків;

• вони виникають тільки на останньому етапі в процесі реалізації товарів (робіт, послуг) безпосередньо виробником чи торгівельною організацією, а також юридичними і фізичними особами, які ввозять на митну територію України товари, шляхом надбавки до ціни товару (робіт, послуг), що склалася, створюючи нову вартість;

• вони стягуються державою незалежно від результатів господарської діяльності платника податків;

• непрямими вони є через те, що фактично матеріальні витрати зі сплати податку несе споживач у складі ціни на продукцію, що він придбав.

Тому непрямі податки носять характер податків на споживання. Платник податку (юридична чи фізична особа) виступає як посередник, що нараховує і сплачує податок у бюджет держави!

існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, мито та податок на додану вартість.

Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Бувають специфічні та універсальні акцизи. Також акцизи поділяють на фіксовані та пропорційні. Фіксовані - встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні, пропорцій - як відсоток до обсягів реалізації.

Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють такі види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі ввезення таких на митну територію держави. Воно є диференційованим:

• стосовно товарів, які надходять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

• стосовно товарів, котрі надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території держави.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито - вид мита, рівень ставок якого встановлюється на більш високому рівні в порівнянні зі звичайним як міра захисту внутрішнього ринку від надмірного імпорту. Спеціальне мито застосовується:

• як спосіб захисту українських виробників в цілому;

• як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

• як запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;

• як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується в разі:

• увезення на митну територію товарів за демпінговими цінами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

• вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів - конкурентів.

Компенсаційне мито застосовується в разі:

• увезення на митну територію товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

• вивезення за межі митної території товарів на виробництво, переробку, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Міжнародна практика, а також український досвід свідчать, що найпоширенішим є мито на імпорт.

27)Державні фінанси та їх структура. Державні фінанси є важливою сферою фінансової системи країни, покликаної забезпечити державу коштами, необхідними йому для виконання економічних, соціальних і політичних функцій. За економічною сутністю державні фінанси — це грошові відносини із приводу розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і його підприємств і використанням державних коштів на витрати з розширення виробництва, задоволення зростаючих соціально-культурних потреб членів суспільства, потреб оборони країни і управління. Суб'єктами грошових відносин у даній сфері є держава (в особі відповідних структур влади), підприємства, об'єднання, організації, установи, громадяни. До складу державних фінансів включаються: бюджети різних рівнів державного управління, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних підприємств.Важливу роль у складі державних фінансів відіграють бюджетні взаємозв'язки. За допомогою бюджетних відносин у розпорядженні державних структур мобілізується значна частина національного доходу, який перерозподіляється фінансовим методом. Бюджети різних рівнів є фінансовою базою діяльності відповідно для органів влади і управління. В умовах економічної самостійності адміністративно-територіальних структур їхні бюджети мають повну автономію, незалежне положення, закріплене відповідними законодавчими актами. Установлення складу бюджетних доходів і видатків кожного рівня залежить від розмежування функцій між органами державної влади і управління.Важливе значення в системі бюджетних відносин приділяється місцевим бюджетам, які використовуються для регулювання економічних процесів, впливають на розміщення продуктивних сил, сприяють підвищенню конкурентоспроможності продукції, яка випускається місцевими підприємствами, створенню територіальної інфраструктури, фінансуванню витрат за відтворенням трудових ресурсів, реалізації соціальних програм, фінансуванню зростаючого обсягу соціальних видатків, обумовлених підвищенням вимог до зростання якості життя.Окрему ланку в складі державних фінансів утворюють позабюджетні фонди (фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення, інші цільові фонди державного і регіонального значення). Головне призначення позабюджетних фондів будь-якого рівня — фінансування окремих цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань і інших джерел. Відокремлення джерел фінансування цільових заходів від бюджетних ресурсів дозволяє, по-перше, розширити склад коштів, що направляються на їхнє забезпечення (за рахунок додатково виявлених доходів і зекономлених фінансових ресурсів, добровільних внесків і пожертвувань юридичних і фізичних осіб, доходів від позик і проведення грошово-речових лотерей і інших джерел), і, по-друге, гарантує цільове використання ресурсів у повному обсязі їхніх надходжень. Завдяки позабюджетним фондам підвищується маневреність фінансових ресурсів у рамках єдиної фінансової системи держави.Специфічною частиною державних фінансів виступають грошові відносини, які спрямовані на утримування державного кредиту. Держкредитні відносини виникають у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів підприємств, організацій і населення і їхньою передачею в тимчасове користування органам державної влади для забезпечення фінансування державних видатків. Залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом продажу на фінансовому ринку облігацій, казначейських зобов'язань і інших видів державних цінних паперів.Основними формами державного кредиту є позики і казначейські позики.

28)Державні доходи та їх класифікація. Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.Доходи Державного бюджету України включають:доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утри¬муються за рахунок Державного бюджету України, та інших визна¬чених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу ак¬тинів, що належать державі або підприємствам, установам та органі-заціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;гранти і дарунки у вартісному обрахунку;міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів. Класифікація державних доходів:1.За джерелами утворення:доходи, отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);доходи, що входять до складу фонду від¬шкодування (частина амортизаційних відраху¬вань);доходи від реалізації національного багат¬ства.2. За соціально-економічними ознаками дохо¬ди поділяються на:доходи від господарської діяльності;доходи від використання природних ресур¬сів;доходи від зовнішньоекономічної діяльності;доходи від банківської діяльності;доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і доро¬гоцінного каміння;державне мито;митні платежі;збори та інші неподаткові доходи;доходи від приватизації;доходи від громадян тощо.З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюд¬жетної системи всі вони поділяються на закріп¬лені і регулюючі.Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами віднесені до бю¬джетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор¬мативі).Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету.Регулюючі доходи - це доходи, передбачені в Законі про Державний бюджет на поточний рік, які перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи.3. За методом залучення коштів:1) податкові надходження:а) податки на доходи, податки на прибуток,податки на збільшення ринкової вартості;б) збори за використання природних ресурсів;в) внутрішні податки на товари та послуги;г) податки на міжнародну торгівлю та зовніш¬ні операції;д) інші податки;2) неподаткові надходження:а) доходи від власності і підприємницької діяль¬ності;б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;в) надходження від штрафів та фінансових санк¬цій;г) інші неподаткові надходження;3) державні цільові Фонди:а) збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов'яз¬кового державного страхування України на ви¬падок безробіття;б) платежі до Фонду соціального захисту інвалі¬дів;в) збір за забруднення навколишнього природ¬ного середовища;г) надходження відрахувань та збори на будів¬ництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування;д) інші фонди;4) доходи від операцій з капіталом:Ця група доходів охоплює:> надходження від продажу основного капіталу (споруди, обладнання, кораблі, літаки, безгосподарне майно, скарби, дорогоцінні метали і каміння);надходження від продажу з державних за

пасів товарів (стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси);надходження від продажу землі і нематеріальних активів;податки на фінансові операції та операції з капіталом;5) офіційні трансферти:Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), надходження. Враховуючи постійні зміни законодавчої бази можливі зміни і уточнення в класифікації доходів1 і видатків Державного бюджету, тому потрібно постійно слідкувати за цим.4. За умовами формування державні доходи можуть бути:безповоротні - це власні доходи держави і доходи, які надходять від інших суб'єктів бюджетних відносин; поворотні - це державні позики, за користування якими треба платити і вони повинні бути повернені у визначені строки.5. За рівнем централізації державні доходи діляться на:централізовані - які концентруються в Державному бюджеті та інших цільових фондах грошових коштів держави;децентралізовані ─ які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях (прибуток, амортизаційні відрахування).

29)Державні видатки. Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями. Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті. Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету - це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Групи державних видатків: 1)за предметною ознакою: - на державне управління; - на соціальні потреби; - на народне господарство і підтримання економіки; - на національну оборону 2)за роллю в відтворювальному процесі: - на сферу матеріального виробництва; - на невиробничу сферу; - на створення державних резервів 3)за економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету. Акти. що регулюють відносини в галузі видатків

- акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства

- акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощо. Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

30)Державний борг та інструменти його формування. Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу. Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

31) Класифікація зовнішнього державного боргу. Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:1) прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;2) умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник,який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими. Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов’язання пред нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нища.Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скілки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій превищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

32. Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями танаселенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки — це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

1. виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

2. заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

3. загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

4. загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

5. утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

6. утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

7. створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.

Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит — це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним «благополуччям», перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

1. зниженням рівня суспільного виробництва;

2. глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

3. послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

4. нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

5. великомасштабним оборотом «тіньового» капіталу;

6. великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету — жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

Державний борг — це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг — це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг — це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Одним з головних напрямів удосконалення бюджетної системи в умовах ринкових відносин є демократизація формування та використання всієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування й використання бюджету, яка б зацікавила й виробників, і органи влади всіх рівнів збільшувати доходи та найефективніше їх використовувати. Згідно з новим Законом України «Про бюджетну систему України» необхідно провести глибоку реформу бюджетної системи країни. Реформою бюджетної системи передбачається:

1. реальне розмежування фінансової та податкової системи;

2. реальне розмежування фінансів державних підприємств і державного бюджету;

3. розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави — доходів і витрат усіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

4. здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Передбачається, що на республіканському рівні здійснюватимуться лише ті витрати, які мають загальнодержавну вагу. Тому необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітко визначену законом дохідну базу.

33. Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб.

Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати (схема 1).

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр - таблиця, довідник) коли об'єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

2. На підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з громадян, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику.

Схема 1

Структурно логічна схема елементів податкової системи України

Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками (схема 2): за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють.

Схема 2

Структурно – логічна схема

класифікації податків

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі (схема 3).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки (схема 3) установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки (схема 4) установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.