3.2. Поняття комерційної таємниці та її захист

Комерційна таємниця являє собою навмисно приховані з комерційних міркувань економічні інтереси і відомості про різні сторони виробничої, управлінської, науково-технічної, господарської і фінансової діяльності підприємства (фірми), охорона яких зумовлена інтересами конкуренції і можливими загрозами економічної безпеки підприємства (фірми).

Визначення комерційної таємниці вперше з’явилося в 1991 р. в тексті ст. 30 Закону України “Про підприємства в Україні”: “1. Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

2. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Відповідальність за розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, і порядок охорони таких відомостей встановлюються законодавчими актами України”.

Разом з тим, навіть якщо документи відповідають всім вищеназваним умовам, вони не завжди визнаються законодавством як комерційна таємниця.

Кабінетом Міністрів України постановою від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, зазначено, які матеріали не становлять комерційну таємницю. До них відносять:

- установчі документи (статут і установчий договір);

- документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами (свідоцтва, патенти, ліцензії);

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць.;

- документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємства, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню (наприклад, державним підприємствам до і в процесі приватизації заборонено відносити до комерційної таємниці дані про розміри майна підприємства і його грошові кошти і т.ін.).

Комерційний секрет – відомості у вигляді документів, креслень, виробів, що відносяться до комерційної таємниці підприємства і підлягають захисту від можливого посягання шляхом викрадення, відвідування або витоку. Вони розрізняються за наступними ознаками:

- за приналежністю власнику (власність окремої особи, групи осіб, підприємства, групи підприємств і т.д.);

- за природою комерційної таємниці (виробничі, технологічні, інтелектуальні, рекламні, маркетингові, організаційні);

- за призначенням.

Носій комерційного секрету – працівник, обізнаний про комерційні секрети підприємства.

Крім комерційних секретів розрізняють ще конфіденційну інформацію, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фізичних осіб і які можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Документи, що містять комерційні секрети або конфіденційну інформацію, можуть мати гриф “конфіденційно”, “гостро конфіденційно”, “конфіденційно, особисто” та інші.

Закон України „Про інформацію”, прийнятий в 1992 році, забезпечує правовий захист інформації, у тому числі конфіденційної.

Комерційне шпигунство – незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей.

В Україні захист комерційної таємниці на законодавчому рівні обумовлено новим Кримінальним кодексом (КК), в якому включена стаття 231 “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”: “Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років”.

Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є відомості про:

• технологію виробництва продукції, товарів, їх споживчі властивості;

• ринки збуту товарів, послуг;

• фінансовий стан підприємства та інші.

Законом не встановлено конкретний перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Законом України “Про підприємства в Україні” встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником згідно з постановою Кабінету Міністрів “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”. Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що становлять комерційну таємницю. Кримінальним кодексом України кваліфікується два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:

по-перше, незаконне збирання таких відомостей з метою їх використання;

по-друге, незаконне використання таких відомостей.

Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуваннями, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т.ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла великої матеріальної шкоди суб’єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи використані.

Великою вважається матеріальна шкода (заподіяна використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю), яка в п’ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються:

а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

В Кримінальний кодекс України включена ще стаття 232 “Розголошення комерційної таємниці”: “Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало шкоди суб’єкту господарської діяльності, - карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк”.

Як і стаття 231 КК про відповідальність за комерційне шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямовані на захист підприємців, на розвиток підприємництва в Україні

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб’єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комерційну таємницю, стали відомі у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридично зобов’язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб’єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохоронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по службі. Законом України від “Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24 грудня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяльність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників податкових інспекцій покладено обов’язок зберігати комерційну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п’ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян).

Відповідальність за комерційне шпигунство або розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

Цікавим в даному випадку є досвід інших країн. У Японії немає ні законів, ні яких-небудь інших нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошування комерційної таємниці. Там ця проблема вирішується таким чином: на департаменти кадрів, що є в кожній фірмі, покладається контроль за неухильним дотримання режиму секретності, який засновується на кодексі поведінки службовців. У ньому містяться положення, що забороняють:

- передавати стороннім особам інформацію, що містить комерційну таємницю;

- укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії з боку клієнтів;

- влаштовуватися без дозволу керівництва на роботу за сумісництвом;

- умисно наносити економічного збитку;

- давати і отримувати хабарі.

Потрібно зазначити, що японський бізнес менше інших страждає від витоку інформації. Це пов’язано з властивою даній країні системою “довічного найму” і виховання у співробітників почуття патерналізму, коли вони вважають себе членами однієї сім’ї.

Розголошування комерційної таємниці може значно погіршити економічне становище підприємства (фірми). Для того, щоб механізм захисту комерційної таємниці запрацював, необхідно розробити:

- Положення про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію та правила їх збереження і наказ про введення цього положення на території підприємства (фірми).

- Перелік відомостей, які складають комерційну таємницю, і видати наказ про його затвердження. В Перелік бажано включити як можна більше відомостей про підприємство. В кінці повинна бути виноска: “Відомості, які не ввійшли в Перелік, але розголошення яких може нашкодити підприємству, є конфіденційною інформацією”.

В Положенні про комерційну таємницю в главі “Заходи по захисту комерційної таємниці і конфіденційної інформації” необхідно передбачити наступні пункти:

• Всі відомості, які складають комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, передаються стороннім організаціям, державним органам і фізичним особам тільки з санкції керівника підприємства та з обов’язковим веденням протоколу.

• Від осіб, які допущені до ознайомлення з комерційною таємницею, беруться відповідні розписки про нерозголошення комерційної таємниці і конфіденційної інформації та про згоду із заходами відповідальності у випадку її розголошення.

• Надання відомостей, що містять в собі комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, представникам суддівських, ревізійних і слідчих органів, народним депутатам, представникам телебачення, радіо і преси здійснюється тільки з санкції керівника, з обов’язковим протоколюванням і в законодавчо встановлені строки.

В Положення про комерційну таємницю необхідно внести і такий пункт: “Працівник підприємства, який має доступ до комерційної таємниці і конфіденційної інформації, зобов’язується її зберігати і ознайомлений із заходами відповідальності за їх розголошення”. З усіх співробітників обов’язково під розписку береться зобов’язання зберігати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.

Вищевикладені міри є зразком. Однак у всіх випадках захисту комерційної таємниці необхідно організувати її таким чином, щоб викрадення комерційних секретів було б ускладнене настільки, щоб воно ставало економічно невигідним для викрадача.