Домашні господарства Підприємства
Рис. 2.1. Взаємодія між суб’єктами ринкової економіки
Всередині цієї структури триває постійний процес, описати який у спрощеному вигляді можна наступним чином (рис. 2.1.).
Підприємства виробляють товари та послуги з наміром продати їх іншим суб’єктам економіки. Домашні господарства купують товари та послуги для вжитку. Однак придбати ці товари (послуги) вони можуть лише в тому разі, коли мають достатньо коштів, що їх беруть, наприклад, з постійних доходів від несамостійної діяльності.
Обмін товарами та послугами між виробниками та споживачами може відбуватися тільки тоді, коли на запропоновані товари та послуги є достатньо покритого доходами попиту з боку споживачів. Виробництво і споживання регулюються пропозицією та попитом.
Підбиваючи підсумок, можна стверджувати: основні процеси ринкової економіки – це виробництво товарів та послуг підприємствами, споживання цих товарів та послуг домашніми господарствами, регулювання виробництва та споживання через пропозицію та попит. На всіх стадіях взаємодії суб’єктів економіки відбуваються комерційні процеси.
2.2. Потреби і попит
Рушійною силою економічного розвитку демократичного суспільства є задоволення потреб суб’єктів економіки, що постійно зростають. Закон зростання потреб – основа соціального прогресу суспільства.
У великому економічному словнику за редакцією Азраліяна визначено: „Потреби – нужда, яка прийняла специфічну форму у відповідності з культурним рівнем і особистістю індивіда” 13, с. 709. Потреби – це суб’єктивне відчуття недостатнього задоволення, спрямоване на його зменшення чи ліквідацію; це бажання мати, використовувати товари та послуги. Потреби визначаються духовним і соціальним рівнем людей, а також культурними, географічними, історичними та іншими факторами.
Від тієї миті коли людина з’являється на світ, і аж до своєї смерті вона постійно відчуває потреби. Щоб вижити, їй потрібні споживчі товари. Людина стає споживачем з дня народження.
З урахуванням суб’єкта споживання розрізняють потреби особисті, колективні, суспільні.
Основою споживання є особиста потреба учасників економіки. Потреби виникають із відчуття браку та бажання усунути це відчуття, їх можна поділяти за різними критеріями. Так в основі теорії Девида Мак-Клеланда лежить твердження про те, що людям притаманні три потреби: влади, успіху й причетності. Набув поширення поділ і класифікація потреб за системою американського економіста Абрахама Маслоу (Abraham Maslow), створеною у 40-х рр. ХХ ст. (рис. 2.2.). У своїй класифікації Маслоу враховує, з одного боку, різну значимість пластів потреб, а з другою – і їхню ієрархію.
Ось п’ять рівнів корінних потреб, що перебувають у ієрархічному взаємозв’язку:
фізіологічні потреби (напр. їсти, пити, спати),
потреби в самозбереженні (напр., гарантія забезпечення фізіологічних потреб, безпека, захищеність),
соціальні потреби (напр., потяг до взаємин з іншими людьми, почуття духовної близькості, кохання),
потреби в повазі (напр., у формі певного становища, компетенції чи престижу, отримання незалежного соціального статусу),
потреби у самоствердженні і саморозвитку (напр., мати змогу брати участь в ухваленні рішень, висловлювати власні ідеї).
По-
треби
в само-
ствердженні
і
саморозвитку
П
отреби
в повазі
С
оціальні
потреби
П
отреби
в самозбереженні
Фізіологічні потреби
Рис. 2.2. Ієрархія потреб за Маслоу
Всередині піраміди потреби можуть розташовуватися по-різному. Скажімо, залежно від віку людини чи її службового становища на передній план можуть виступати ті чи ніші потреби. Різні потреби перебувають у певному взаємозв’язку одні з одними і ґрунтуються одні на одних. Та з незадоволених потреб, що стоїть найнижче, є найважливішою. Коли її задовольняють, найважливішою стає та, що перебуває сходинкою вище.
Таким чином поділ потреб виглядає так:
о собисті потреби, що їх відчуває і задовольняє окрема людина, як, наприклад, потреба мати більше житло, кращий одяг, різноманітну їжу;
колективні потреби, що їх відчуває окрема людина, а задовольняє трудовий колектив, в якому вона працює. В Україні це здійснюється через умови колективних договорів між адміністрацією та трудовим колективом, в яких задовольняються потреби окремої групи людей (заробітна плата, додаткова оплата праці, поліпшення умов праці і т.п.);
суспільні потреби, які, хоч їх відчуває і окрема людина, може задовольнити лише суспільство. Як приклад можна навести потребу жити в чистому навколишньому середовищі.
Вияв цих потреб залежить від окремої людини, оточення, в якому вона працює, від усього нашого суспільства, нашої культури й життєвої філософії, нашого життєвого рівня й технічного розвитку. Певна річ, з часом потреби можуть змінюватися.
Спільне в усіх потреб те, що людина прагне їх задовольнити. Та позаяк спроможності для цього, як правило, обмежені, то задовольнити всі потреби одночасно не можливо. Звідси постає запитання: за якими ж критеріями ми повинні встановлювати послідовність у задоволенні потреб?
Критерієм для цього є “користь”. Ми намагатимемося задовольнити насамперед ті потреби, задоволення яких гарантуватиме нам якомога більшу користь. Ця користь, однак, щодо того самого товару завжди різна. Так, придбання автомашини внаслідок задоволення потреби спочатку принесе нам дуже велику користь; купівля другої машини з огляду на те, що її використовуватиме вся сім’я, може також здатися ще доцільною й корисною, проте щонайпізніше після придбання третьої машини користь, яку ми від неї матимемо, різко зменшиться.
Додаткову користь, яку нам дає ще один товар, ми називаємо граничною. Гранична користь від третьої автомашини менша, ніж від другої; таким чином у міру насичення гранична користь падає. Діє закон спаду граничної користі. Суть його в тому, що з кожною новою одиницею товару, що придбається, користь зменшується.
Для задоволення наших потреб необхідні товари і послуги. Більшість товарів треба розподілити або виробити, тому їх називають обмеженими товарами. Щоб задовольнити потребу в якомусь обмеженому товарі, його треба придбати. Як наслідок цього, всі обмежені товари оцінюють, тобто порівнюють їх з іншими товарами. Для визначення вартості товарів користуються загальною мірою вартості – грошима. Товар дістає ціну. Ціна показує відношення вартості одного товару до вартості інших товарів. Від ціни та наявних коштів, так званої купівельної спроможності, залежить, які з свої потреб може задовольнити людина.
Коли купівельна спроможність дає змогу задовольнити потреби і ці потреби починають діяти на ринку, говорять про попит.
Попит – це форма вираження потреби, що виступає на ринку і забезпечена відповідною грошовою можливістю (покупною спроможністю).
Коли ціни на певний товар зростають, попит на нього, як правило, падає; коли ціни падають, попит, навпаки, зростає. В цьому проявляється дія економічного закону попиту: що вища ціна на цей товар, то менший на нього попит з боку покупців.
Якщо зобразити це графічно, то можна одержати так звану криву попиту (рис. 2.3.):
Ціна за одиницю товару
-
-
-
-
-
-
Обсяг продажу товару
Рис. 2.3. Крива попиту
З незліченної кількості людських бажань звичайно тільки досить невелика їхня частка стає потребою і зрештою обертається на попит, який служить рушійною силою розвитку комерції.