4.Державний гімн України

Ще в недалекому минулому за виконання пісні – гімну «Ще не вмерла Україна», за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися : в Україні згаданий вірш був заборонений. І от наприкінці 1989р. над відновленою могилою автора слів, поета Павла Чубинського, на Книшевому кладовищі у Борисполі пісня, мов фенікс, воскресла з мертвих – зазвучала у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Її підхопила числена громада тих, хто прийшов уклонитися пам’яті вірного сина українського народу. За радянської доби на П. Чубинського начепили ярлик «націоналіста» і оголосили його творчості анафему.Виникнення гімну «Ще не вмерла Україна» пов’язане із суспільно – політичними умовами, в яких жив український народ у другій половині ХІХ ст., точніше у 60-ті рр.. Це був період зростання національно – визвольного руху на східних і західних українських землях. На хвилі національного піднесення особливої уваги набувала творчість Т. Шевченка. Як свідчить Л. Білецький, поетичнй текст пісні – гімну був написаний експромтом. Поезія, вперше видрукована 1863р., швидко розійшлася у народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час її приписували Т. Шевченкові. Особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях. Згодом композитори Михайло Вербицький, К. Стеценко та інші створили свої мелодії до слів «Ще не вмерла Україна». А поет Микола Вербицький, узявши першу строфу та половину приспіву, зробив власний варіант тексту, що також поширився в усій Україні. Обидва тексти – П.Чубинського і Миколи Вербицького подала газета «Літературна Україна» 2 серпня 1990р. Ось вона, ця пісня – гімн: Ще не вмерла Україна, ні слава , ні воля, Ще нам браття – українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженькі, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці! Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону, В рідним краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще на нашій Україні доленька доспіє. А завзяття, праця щира, свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відоб’ється, згомонить степами, України слава стане поміж народами. Душу, тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Висновок Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині: герб, прапор, гімн. Їх повинні робити не на замовлення, вони мають прийти до серця людини тернистими шляхами буття рідного народу. Віки прошуміли над Україною та українцями: закидали аркани на шию її дітям ординці і нащадки хана Батия; мечем і вогнем вирубували й випалювали наш національний корінь польські та литовські пани; четвертували на площах і насаджувати на палі славетних лицарів; затоптували в багні українську пісню і мову; катували наймудріших, наймужніших синів і дочок, били шомполами на толоках і біля церков, мордували «височайшими указами» і засилали на сибірську каторгу російські царі, кидали в тюрми айстро – угорські монархи. Та корінь українського народу живучий і дух сильний – національна гідність України не вмерла. Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки. Національний герб – тризуб, національні кольори – синій та жовтий, що перейшли як символ на національний прапор, мають глибокі історичні традиції. Тризуб був символом єдності всіх українських земель. Очевидно, що нині українському народові не слід відмовлятися від традицій, зафіксованих в історії його культури, що перейшли у пам’ятки мистецтва і побуту, підкреслюють ідею соборності, досягнуту нині державою.