Розділ ііі. Громадський контроль закордоном та перспективи його покращення в україні

3.1 Здійснення громадського контролю в зарубіжних країнах

Аспекти здійснення громадського контролю в багатьох країнах світу залишаються недослідженими.

Варто зазначити, що з метою вивчення поширення позитивного досвіду як державного, так і громадського контролю в різноманітних країнах світу, в 1953 р. було створено неурядову організацію «Міжнародна організація вищих контрольних органів» (ІНТОСАІ), що діє під егідою Організації Об'єднаних Націй. До організації входять контрольні органи 130 держав світу. Відповідно до статут­них документів та планів діяльності ІНТОСАІ постійно провадяться семінари, конференції, тренінги щодо вдосконален­ня системи контролю та обміну корисним досвідом. У межах ІНТОСАІ здійснює свою діяльність «Міжнародний центр розвитку контролю», основним завдан­ням якого є підготовка і перепідготовка контролерів.

Зазначимо, що для здійснення громад­ського контролю за діяльністю органів державної влади необхідно мати відпо­відну систему нормативно-правових актів, які регулюють питання його орга­нізації, здійснення та компетенції відповідних інститутів громадянського су­спільства. Основні механізми та принципи організації контролю в органах пуб­лічної влади зарубіжних країн закріп­лено у відповідних законах[9, c.141].

Розглядаючи досвід США — країни, що має розвинену систему демократії та активної діяльності інститутів громадян­ського суспільства, — варто зазначити, що громадський контроль за діяльністю ор­ганів влади перебуває на високому рівні.

Основою демократії у США, так само, як і в інших розвинутих демократичних країнах, є реальна можливість громадян бути залученими не тільки до прийнят­тя рішень, а й до здійснення ефективно­го контролю за їх реалізацією. Одним із найголовніших елементів цієї діяльності є реальна можливість громадських орга­нізацій чи звичайних громадян притяг­нути до відповідальності державних діячів за будь-які їхні протизаконні дії. Це саме той досвід, в якому має велику потребу Україна.

Фундаментом для здійснення ефек­тивного громадського контролю є повна громадська доступність до державних документів. Більшість офі­ційних актів та документів публікується в електронному вигляді групами зі спільними інтересами та урядом. Напри­клад, Федеральне бюро розслідувань США публікує на своїй офіційній веб-сторінці всі матеріали своїх справ, щодо яких громадські організації часто пода­ють запити.

Реальний правовий механізм доступу до всієї необхідної інформації надає Закон США «Про свободу інформації», що забезпечує громадським інституціям та небайдужим громадянам вищий ступінь доступу до інформації про діяльність урядових структур США.

Варто зазначити, що органи влади США зобов'язані публікувати у «Федеральному реєстрі» повідомлення з основ­них політичних питань, і, відповідно до діючого законодавства США, кожен гро­мадянин може висловити свої зауважен­ня щодо запропонованих законодавчих, соціальних, економічних та інших пи­тань. Зазвичай такі пропозиції громад­ських організацій чи громадян подають­ся в письмовій формі, але існує також можливість висловити свою думку через електронну пошту, чи оголосити свої пропозиції особисто на відкритому за­сіданні відповідних державних струк­тур. Саме Закон США «Про свободу ін­формації» та видання «Федеральний реєстр» — це два важливі інструменти, що все частіше застосовуються амери­канцями для забезпечення прозорості процесу управління. Інформація, яку во­ни одержують з цих джерел, часто веде до змін в державній політиці[26].

Ще одним важливим досвідом здійс­нення громадського контролю за діяльністю урядових структур є наявність правил, що є обов'язковими для чиновників, які обіймають державні посади. Наприклад, кандидати, які прагнуть бути обраними до Конгресу або на пост гла­ви держави, зобов'язані подати детальні звіти про рівень їхніх доходів та витрат. Від кандидатів вимагається надання ін­формації про всіх осіб та всі групи, які вносять на їхній рахунок кошти.

Вивчаючи досвід громадського кон­тролю за діяльністю органів державної влади у країнах Європи, можна відзна­чити таку тенденцію як запровадження інструментів громадської оцінки щодо виконання органами влади та місцевого самоврядування своїх повноважень та завдань.

Саме Європейська хартія місцевого самоврядування, яка була ратифікована Верховною Радою України, передбачає невід'ємне право громадян країн Європи на участь в управлінні державними справами.

Тому, безперечно, вивчення та запро­вадження досвіду здійснення громадського контролю у країнах Європи є над­звичайно цікавим та корисним.

В Європейському Союзі діє практика, що була запроваджена Комітетом Міні­стрів Ради Європи у рекомендаціях «Про місцеві громадські служби і права корис­тувачів їхніх послуг», де передбачено, що всі органи місцевого самоврядуван­ня, які надають ті чи інші адміністра­тивні послуги, повинні бути регулярно оцінені з ракурсу ефективності надання послуг відповідним користувачам, що супроводжується наступним публічним обговоренням підсумків відповідного контролю [26]. Очевидно, що саме така практика запровадження громадського контролю на місцевому рівні є нині над­звичайно актуальною в практиці діяльності органів місцевого самовряду­вання в Україні.

З метою ефективного позасудового ви­рішення питань захисту прав людини та врахування їхніх потреб на місцевому рів­ні Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи підтримав ініціативу інституту міс­цевих уповноважених з прав людини. Нині система регіональних і місцевих омбудсменів ефективно діє в країнах Євро­пи. Саме досвід запровадження інституту місцевих омбудсменів є надзвичайно ціка­вою та корисною практикою щодо здій­снення громадського контролю на місце­вому рівні для України.

Вбачається корисним міжнародний досвід громадського контролю у сфері охорони здоров'я. Наприклад, громад­ські ради охорони здоров'я в Англії є самостійними, повноважним органами, створеними для представлення інтересів громадськості в діяльності системи охо­рони здоров'я на місцевому рівні. Членів рад висувають місцеві об'єднання й орга­нізації громадян. Ради, фактично інте­гровані в усі структури охорони здоров'я на конкретній адміністративній терито­рії, можуть ретельно перевіряти всі орга­нізації й напрями системи охорони здо­ров'я, їх члени мають право відвідувати лікарняні палати, центри здоров'я та клініки, розмовляти з будь-якою особою в цих закладах [15].

Варто відзначити і досвід громадсько­го контролю щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ Грузії.

По-перше, інноваційною є ідея пере­будови самих будівель підрозділів МВС Грузії. Вітражі будівель зроблені із су­цільного скла, тобто є абсолютно прозо­рими. Це сприяє не тільки психологічно­му сприйняттю грузинської поліції як прозорого та об'єктивного державного органу, а й напряму забезпечує громадський контроль за діяльністю правоохо­ронців. Так, пересічні громадяни прямо з вулиці можуть побачити процес допиту підозрюваного, інші слідчі дії. Така про­зорість унеможливлює протиправну по­ведінку поліцейського і гарантує особис­ту безпеку та недоторканність затрима­ної особи.

По-друге, доцільним було створення радіоцентру в Міністерстві внутрішніх справ Грузії, оператори якого готові до­помогти громадянам і підтримувати з ними цілодобовий зв'язок. На відміну від звичайної служби «102», оператори якої тільки приймають повідомлення про пригоди та злочини, радіоцентр на­дає різнобічну консультативну допомогу громадянам, виступаючи службою допомоги суспільству. Це дозволяє здійсню­вати ефективну профілактику злочинності, запобігати іншим правопорушенням. Оператор не просто приймає повідомлен­ня, а підтримує постійний зв'язок з або­нентом, надаючи своєчасні поради і узго­джуючи дії громадянина із діями спів­робітників поліції.

Враховуючи цей корисний досвід Рес­публіки Грузія щодо запровадження гро­мадського контролю у сфері реформуван­ня та діяльності органів внутрішніх справ, є підстави вважати, що необхідно формувати дорожню карту для України щодо реформи власної правоохоронної системи, базуючись на цьому досвіді.

Аналізуючи досвід різноманітних країн світу у сфері державних закупі­вель, варто зазначити, що існують як спільні риси, так і значні відмінності у процесі реалізації державних закупівель та його правовому регулюванні. Це по­в'язано, насамперед, з різним розумін­ням самого визначення «державні заку­півлі». У країнах ЄС вони пов'язані з придбанням продукції та послуг для су­спільних цілей (public procurement), а в інших країнах до цього поняття зарахо­вують закупівлі для державних потреб (government procurement). Наявний за­рубіжний досвід свідчить і про те, що форма державного устрою безпосередньо впливає на ступінь централізації системи державних закупівель та відповідні повноваження органів громадянського су­спільства щодо здійснення ними громадського контролю.

У Швейцарії державні закупівлі регу­люються відповідно до конституційного розподілу повноважень: ті, що належать до компетенції федеральної влади, регла­ментує федеральне законодавство, а кан­тональні, міжкантональні та місцеві — законодавство на рівні кантонів і місце­вих органів влади [15].

Канада хоч і має федеральний дер­жавний устрій, проте державні закупівлі країни не регулюються єдиним нормативно-правовим актом. Кожна провінція тут має право самостійно визначати по­літику у сфері держзакупівель за умови, що вона не суперечитиме міжнародним угодам і угодам між провінціями та уря­дом.

У наведених вище країнах законодав­ство передбачає вихідні положення, на яких повинен будуватися процес дер­жавних закупівель, наприклад, принцип максимальної економії, ефективності, законності. Серед таких вихідних положень є і принцип громадського контро­лю за процесом здійснення державних закупівель, що дозволяє зробити цей процес досконалішим[12].

Отже, проаналізувавши досвід ряду зарубіжних країн у сфері організації та здійснення громадського контролю за діяльністю державних органів, можна відзначити, що в країнах ЄС, США та Грузії, розроблена ефективна законодавча система, яка надає повноваження різноманітним громадським інститу­ціям та окремим громадянам, здійснюва­ти різноманітні контрольні функції. Варто згадати і про налагоджену си­стему закордонних держав щодо здій­снення повного інформування громад­ськості на всіх етапах державної діяль­ності, прийнятих рішень, реалізованих державних коштів.