77.Особливості утворення і розвитку українських міст в період середньовіччя.

78.Німецький лібералізм( Вальтер Ойкен. Вільгельм Репке). Концепція соціального рінкового господарства Людвіга Ерхарда.

Концепція соціального ринкового господарства — це спроба синтезувати гарантовану державою економічну волю в ринковій економіці із соціальними справедливістю і захищеністю. Розробкою даної концепції займалися вчені Фрайбурзької школи на чолі з В. Ойкеном, у числі яких був Людвіг Ерхард (1897-1977) — видатний учений і державний діяч (міністр економіки, потім канцлер) ФРН. Під його керівництвом Західна Німеччина була виведена з післявоєнної кризи, продемонструвавши світу «німецьке економічне диво». Його теоретичною основою й офіційною доктриною була саме концепція «соціальної ринкової економіки». У роботах «Добробут для всіх» і «Німецька державна політика» він, розвиваючи її, запропонував проекти «перетворення власності» у вигляді участі робітників у прибутках підприємців, «утворення майна». Своє бачення соціального ринкового господарства дослідник виразив через категорію «соціальне партнерство», що означає взаємовигідне співіснування основних суб’єктів ринкової економіки (підприємницьких структур і найманих робітників) і держави як третьої, контролюючої і гарантуючої їх права сторони. Тут же він пропонує модель «співучасті» представників трудящих у керівних органах компаній.

Після завершення програми формування «соціального ринкового господарства», на думку Ерхарда, країна стає «сформованим суспільством». Відповідно до цієї концепції, західнонімецьке суспільство у своєму розвитку проходить кілька етапів. Перший із них — фаза «класового суспільства», що характеризується класовою боротьбою за зміну суспільного лада. Другий — етап «плюралістичного суспільства», при якому зіштовхувалися «організовані союзи» між собою і з державою за привілеї і частку суспільного продукту. Після них наступає фаза «сформованого суспільства», де панують інтереси «загального добра» на основі класового співробітництва і кооперації всіх соціальних груп. Важелем керування відносинами в такому суспільстві повинна стати так звана «погоджена акція», що припускає узгодження інтересів профспілок, підприємців і держави по всіх соціально-економічних питаннях з метою досягнення стійкого і збалансованого зростання. Основний принцип, якого Ерхард радив при цьому неодмінно дотримуватися: «конкуренція — скрізь, де можливо, регулювання — там, де необхідно».

Облік соціальних і політичних аспектів суспільних відносин характерний і для досліджень Франсуа Перру (1903-1987) — представника етичного напрямку політичної економії. Його основна робота «Економіка XX століття» містить теорію «трьох економік» — домінуючої, гармонізованої і загальної. Учений вважав, що економічне життя в умовах домінуючої економіки ґрунтується на нерівності домінуючих і підлеглих господарських одиниць. Кожна фірма, приймаючи рішення, повинна враховувати прямий і непрямий примус, що виходить від домінуючої одиниці. Сукупність декількох економічних одиниць із одним домінуючим центром становить макроодиницю (таку, як концерн). При гармонізованій економіці в її якості виступає весь комплекс національного господарства з урядом як центр по прийняттю рішень. У цій макрооди- ниці прогресивна перебудова господарського механізму створює можливість гармонізованого зростання на основі державного регулювання і планування економіки. Це, у свою чергу, перетворює сучасне суспільство соціальної несправедливості в суспільство соціальної гармонії, тобто «загальну економіку». Поки ж цього не відбулося, буржуазна держава повинна здійснювати антикризове регулювання і виконувати довгострокові програми розвитку економіки. Тобто фактично, Ф. Перру висунув концепцію, що обґрунтовує індикативне планування, з одного боку, і політику «дирижизму» — з іншого.