75. Неоінституціоналізм. Теорія трансакційних витрат та економічна теорія прав власності р.Коуза.

Після Другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інсти-туціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності. Американський економіст англійського походження Р. Коуз (н. 1910) одержав Нобелівську премію (1991) за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Суперечка про граничні витрати» (1946), «Проблеми соціальних витрат» (1960).

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, необхідних партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової междисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

Скорочення трансакційних витрат, а отже підвищення ефективності функціонування економіки, забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначив, що визначення прав власності є важливою попередньою умовою ринкових угод.

У чому ж суть економічної теорії прав власності? Своєрідність цієї теорії полягала в трактуванні власності та її використання як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Поняття «власність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність як така не є ресурсом, а тільки комплексом прав (принаймні часткою такого права) на використання ресурсу (право володіння, користування, управління тощо). Крім того, категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.

Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об'єктом купівлі і продажу. їх у кінцевому підсумку придбають ті, хто більше цінує забезпечені ними можливості виробництва і здатний одержувати від них більшу користь. Слід звернути увагу на ще один важливий висновок Коуза. Для успішного функціонування ринку, наголошував він, важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо транса-кційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і їх додержують суб'єкти господарювання — ринок здатний до саморегулювання.

76.Економічні причини другої світової війни.

1. Економічні причини другої світової війни у 1941-1945 рр.

Причиною Другої світової війни стала діяльність невеликої групи держав-агресорів, спрямована на завоювання світового панування. Використовуючи як привід незадоволення ряду країн і народів несправедливими умовами версальсько-вашингтонської системи договорів гітлерівська Німеччина та її союзники розв'язали найбільший збройний конфлікт в історії людства. У війні взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення Землі. В арміях воюючих країн було 110 млн осіб. Перша світова війна тривала більше 4 років, а Друга — 6 років. Вона стала найбільш руйнівною з усіх війн. Іншими причинами розв’язання Другої світової війни стали:

- недалекоглядна політика «умиротворення», що її проводили великі західні держави;

- підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа).

Держави-агресори та їх керівники несли підкореним народам ліквідацію демократії, расовий і національний гніт, економічне визискування, утвердження права сильного у міжнародних відносинах. Перемога нацистської Німеччини та її союзників означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б дорогу соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели справедливу війну. При цьому слід мати на увазі, що серед країн антигітлерівської коаліції була й тоталітарна держава — СРСР. Загострення протиріч між країнами капіталістичного світу (США, Англія, Франція) та СССР.

25 жовтня 1917 року поворотний пункт в історій Російської імперій. Через чотири роки на карті з'явилася нова країна - СССР, котра оголосила себе носієм нової соціалістичної культури. СССР став ворогом усього останнього капіталістичного світу.

В свою чергу капіталістичні країни відносились до СССР в тому ж дусі. Вони розцінювали тезис ВКП(б) о неминучості світової соціалістичної революцій, як програму вітчизняного експансіонізму і не робили відмінностей між тоталітарними режимами в Німеччині і СССР. Виходячи з своєї точки зору, западні країни проводили так звану політику умиротворення.

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня першої світової війни, у 30-х рр. лише незначна кількість держав прагнула до війни. Така ситуація робила реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати зусилля для її подолання США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який сприяв би експортові англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні й валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні було скликано світову економічну конференцію. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. Відтак зросло економічне суперництво і зменшилася можливість чинити опір перед загрозою війни.

Отже, головні економічні причини розв’язання Другої світової війни:

- вплив світової економічної кризи на загострення міжнародної напруженості в умовах 1930-х рр.

- зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу у другій половині 30-х років ХХ ст.

- відмова Німеччини від дотримання Версальського договору й підготовка до війни.

- провал англо-франко-радянських переговорів у (літо 1939 р.) Зближення СРСР з Німеччиною. Радянсько-німецький пакт про ненапад (пакт “Молотова - Ріббентропа”) і його наслідки.