63 Питання:Громадянство та його значення для міжнародного права

Громадянство — це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки. Як уявляється, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства: — громадянство — це правовий зв'язок особи і держави (суб'єкти цього відношення пов'язані юридичними правами й обов'язками); — юридичні права й обов'язки між суб'єктами правовідносин громадянства косять взаємний характер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але в той же час зобов'язана здійснювати захист цієї особи як на своїй території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана додержуватися її законів; — громадянство — це політичний зв'язок особи і держави, тому що припускає той або інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін.; — сталість такого зв'язку припускає наявність потенційної можливості його розірвання (особа вправі вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством). Таким чином, суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах по управлінню суспільством і державою, активному користуванню своїми правами і сумлінному виконанню обов'язків, покладених на нього законом. Причому встановлення такого статусу є винятковою прерогативою даної держави.

Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною від визнається лише громадянином України. Підданство відрізняється від громадянства насамперед тим, що воно: — по-перше, є інститутом монархічної держави і означає політико-правовий зв'язок підданого з монархом; — по-друге, такий правовий зв'язок характеризується не взаємним і рівнообов'язковим, як при громадянстві, а одностороннім характером: підданий виконує перед монархом тільки обов'язки, а монарх щодо індивіда має тільки права; — у третіх, в історичній ретроспективі інститут підданства передував виникненню інституту громадянства, що вперше з'являється в епоху буржуазних революцій. Варто враховувати, що в деяких сучасних монархіях інститут підданства, там де він ще офіційно існує, нічим не відрізняється від інституту громадянства. Щодо громадянства можуть бути виділені правові стани індивіда,.який знаходиться в будь-який час на території конкретної держави. Громадянин (патрид) — це особа, яка має докази приналежності до громадянства даної конкретної держави. В Україні громадянин України — це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Документами, що підтверджують громадянство України, є: 1. Паспорт громадянина України; 2. Свідоцтво про належність до громадянства України; 3. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4. Тимчасове посвідчення громадянина України; 5. Проїзний документ дитини; 6. Дипломатичний паспорт; 7. Службовий пасорт; 8. Посвідчення особи моряка; 9. Посвідчення члена екіпажу; 10. Посвідчення особи на повернення в Україну. Особа без громадянства (апатрид, аполід) — це особа,яка знаходиться на території конкретної держави і не має доказів приналежності до громадянства якоїсь держави взагалі. У місці свого перебування апатрид одержує документ, що засвідчує його особистість і правовий стан. В Україні таким документом є посвідка на проживання. Особа з подвійним або множинним громадянством (біпатрид) — це особа, яка має доказ приналежності до громадянства двох і більше держав. У цьому випадку таким доказом виступають паспорти або інші документи громадянина двох або декількох держав. У цьому випадку іноді виникає необхідність визначення ефективного громадянства, що особливо важливо в колізійному праві при участі таких осіб у цивільно-правових відносинах, ускладнених іноземним елементом (цивільних, сімейних, трудових та ін.). Іноземний громадянин — це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не є її громадянином, але має докази приналежності до громадянства іншої держави. У якості такого доказу виступає паспорт громадянина (підданого) іноземної держави. Можна виділити наступні групи субінститутів законодавства про громадянство: Загальні положення (субінститути) 1. Поняття громадянства та принципи його законодавчого регулювання. 2. Подвійне громадянство, безгромадянство й іноземне громадянство. 3. Захист, заступництво і сприяння зберіганню і набуттю громадянства. Приналежність до громадянства або визнання громадянства 4. Визначення поняття приналежності до громадянства та її найпростіші форми. 5. Визнання громадянства. 6. Особливі форми визначення приналежності до громадянства в різних країнах. Набуття громадянства, його способи, і умови 7. Визначення (закріплення) підстав і інших загальних умов набуття громадянства. 8. Приймання у громадянство, його реєстрація й оптація. 9. Відновлення в громадянстві. Припинення громадянства 10. Підстави (види) припинення громадянства. 11. Вихід із громадянства. 12. Втрата і позбавлення громадянства. Інші субінститути законодавства про громадянство: набуття громадянства народженням і зміна громадянства дітей; громадянство недієздатних осіб; державні органи у справах громадянства і їх повноваження; виконання рішень у справах про громадянство і їх оскарження — охоплюють не тільки суміжні інститути сімейного, цивільного, конституційного й адміністративного законодавства конкретних держав, але і знаходять своє закріплення в багатосторонніх міжнародних угодах між державами з питань громадянства.