Формулювання гіпотези

З'ясування конкретних завдань здійснюється в творчому пошуку проблем і питань дослідження, без вирішення яких неможливо реалізувати задум, вирішити головну проблему.

У цих цілях: вивчається спеціальна література, аналізуються наявні точки зору, позиції; виділяються ті питання, які можна вирішити за допомогою вже наявних наукових даних, і ті, вирішення яких є проривом у невідомість, новим кроком у розвитку науки і, отже, вимагають принципово нових підходів і знань, що передуюсть основним результатам дослідження. Сааме для цього нам і допомогає вдало сформульована гіпотеза.

Гіпотези бувають:

• описові (передбачається існування якогось явища);

• пояснювальні (розкривають причини його);

• описово-пояснювальні.

До гіпотези висуваються певні вимоги:

1. вона не повинна включати в себе занадто багато положень: як правило, одне основне, рідко більше;

2. в ній не повинні міститися поняття і категорії, які не є однозначними, не з`ясовані самим дослідником;

3. при формулюванні гіпотези слід уникати ціннісних суджень, гіпотеза повинна відповідати фактам, бути такою, перевіряється і застосовується до широкого кола явищ;

4. потрібно бездоганне стилістичне оформлення, логічна простота, дотримання наступності у формулюванні гіпотези.

Гіпотези з різними рівнями узагальненості, у свою чергу, можна віднести до інструктивних або дедуктивних.

Інструктивна гіпотеза базується на великій кількості даних, що визначають як властивості предмету, що досліджується, так і структурні процеси в його середині.

Дедуктивна гіпотеза, як правило, виводиться з вже відомих відносин або теорій, від яких відштовхується дослідник.

У тих випадках, коли ступінь надійності гіпотези може бути визначена шляхом статистичної переробки кількісних результатів досвіду, рекомендується формулювати нульову або від'ємну гіпотезу. При ній дослідник припускає, що немає залежності між досліджуваними факторами (вона дорівнює нулю).

Формулюючи гіпотезу, важливо знати формальні ознаки хорошої гіпотези:

• адекватність відповіді на питання або співвіднесеність висновків з посиланнями (іноді дослідники формулюють проблему в певному, одному плані, а гіпотеза з нею не співвідноситься і відводить людину від проблеми);

• правдоподібність, тобто відповідність вже наявним знанням з даної проблеми (якщо такої відповідності немає, нове дослідження виявляється ізольованим від загальної наукової теорії);

• перевіряємість.

Другий етап дослідження носить яскраво виражений індивідуалізований характер, не терпить жорстко регламентованих правил і приписів. І все ж є ряд принципових питань, які необхідно враховувати: це питання про методику дослідження, так як з її допомогою можлива технічна реалізація різних методів.

У дослідженні недостатньо скласти перелік методів, їх необхідно сконструювати й організувати в систему. Немає методики дослідження взагалі, є конкретні методики дослідження.

Методика дослідження - це сукупність прийомів, способів дослідження, порядок їх застосування та інтерпретації отриманих з їх допомогою результатів. Вона залежить від характеру об'єкта вивчення, методології, мети дослідження розроблених методів, загального рівня кваліфікації дослідника.

Наступним кроком є складання програми дослідження. Скласти програму дослідження, неможливе без:

(!) без з'ясування, в яких зовнішніх ознаках проявляється досліджуване явище, які показники, критерії його розвитку;

(!) без співвіднесення методів дослідження з різноманітними проявами досліджуваного явища. Тільки при дотриманні цих умов можна сподіватися на достовірні наукові висновки.

В ході дослідження складається програма. У ній має бути відображено:

• яке явище вивчається;

• за якими показниками;

• які критерії оцінки застосовуються;

• які методи дослідження використовуються;

• порядок застосування тих чи інших методів.

Таким чином створюється методика, модель дослідження, причому розгорнута в часі. Певна сукупність методів визначається для кожного етапу дослідження.

При виборі методики враховується багато факторів, і перш за все предмет, мета, завдання дослідження.

Методика дослідження, незважаючи на свою індивідуальність, при вирішенні конкретної задачі має певну структуру.

Її основні компоненти:

• теоретико-методологічна частина, концепція, на підставі якої будується вся методика;

• досліджувані явища, процеси, ознаки, параметри;

• субординаційні і координаційні зв'язки і залежності між ними;

• сукупність застосовуваних методів, їх субординація і координація;

• порядок застосування методів і методологічних прийомів;

• послідовність та техніка узагальнення результатів дослідження;

• склад, роль і місце дослідників у процесі реалізації дослідницького задуму.

Вміле визначення змісту кожного структурного елементу методики, їх співвідношення і є мистецтво дослідження.

Добре продумана методика організовує дослідження, що забезпечує отримання необхідного фактичного матеріалу, на основі аналізу якого і робляться висновки.

Реалізація методики дослідження дозволяє одержати попередні теоретичні і практичні висновки, що містять відповіді на які вирішуються в дослідженні завдання.

Ці висновки повинні відповідати наступним методичним вимогам:

• бути всебічно аргументованими, узагальнюючими основні підсумки дослідження;

• витікати з накопиченого матеріалу, будучи логічним наслідком його аналізу та узагальнення.

При формулюванні важливо уникнути двох нерідко зустрічаються помилок:

• своєрідного тупцювання на місці, коли з великого і ємного емпіричного матеріалу робляться досить поверхневі, часткового порядку обмежені висновки;

• непомірно широкого узагальнення, коли з незначного фактичного матеріалу робляться неправомірно широкі висновки.