48. Тактика і стратегія адвоката з використанням міжнародних договорів

          Деякі аспекти застосування рішень Європейського суду та Комітету ООН з прав людини з метою тлумачення принципу «презумпції невинуватості»            Принцип презумпції невинуватості закріплено в Конституції України, а також в міжнародних угодах ратифікованих нашою державою таких наприклад як Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод та Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права. А отже, враховуючи положення статей 8 та 9 Конституції України цей принцип має бути непорушним.

          Проте досить часто на практиці відбувається порушення принципу презумпції невинуватості. Про це свідчить наявність низки рішень Європейського суду в яких було визнано порушення Україною пункту 2 статті 6 Європейської конвенції, доповідь п. Ганне Северинсен та Ренати Вольвенд на Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 5 жовтня 2005 року[1], а також результати моніторингів які проводять громадські організації. Так в щорічній доповіді правозахисних організацій за 2006 рік було зазначено, що в умовах чинної кримінально-процесуальної системи часто порушується презумпція невинуватості особи.[2]

          Виходом з цієї ситуації в умовах відсутності рішень та висновків Конституційного Суду України з приводу презумпції невинуватості, могло б стати використання національними судами та державними органами рішень Європейського суду та Комітету ООН з прав людини.

          Тому застосування Європейської конвенції та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права є обов’язковим для всіх державних органів України.

          Що стосується рішень Європейського суду та Комітету ООН з прав людини, то вони мають використовуватись національними судами, у тому числі й Конституційним судом України, перш за все для тлумачення відповідних норм Конвенції і Пакту. Причому, таке використання є обов’язковим відповідно до підпункту п. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів у якості наступної практики застосування договору.

          Отже, довівши можливість і навіть необхідність використання основних стандартів дотримання принципу «презумпції невинуватості» які були вироблені Європейським судом та Комітетом ООН з прав людини, спробуємо в наступній частині окреслити ці стандарти.

          Перш за все слід визначити предмет гарантії та сутність презумпції невинуватості в розумінні цих квазісудебних органів.

          Так Комітет ООН з прав людини зазначає, що презумпція невинуватості покладає обов’язок доведення на обвинувачення, гарантує, що жодна особа не може  вважатися винною доти, доки її винуватість не буде доведена поза розумними сумнівами, забезпечує, щоб сумніви тлумачились на користь обвинуваченого та вимагає, щоб з особами яким висувають обвинувачення у вчиненні кримінального злочину поводилися відповідно до цього принципу.[3]

          Це серед іншого означає те, що посадові особи органів державної влади повинні утримуватися від публічних висловлювань, щодо результату судового процесу, особливо тих в яких стверджується про винність певної особи