47. Зміст прав людини: міжнародні і національні стандарти

Права людини - це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Зміст та обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку, права людини - явище соціальне: вони породжуються самим суспільством.

Ці можливості за їх основними, "початковими" показниками ("дозами") мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді вони будуть правовими (відповідно до термінів або понять "праведний ", "правильний", "справедливий", "правий" тощо).

Вони не повинні відчужуватися, відбиратись, ліквідовуватися будь-ким, не можуть вони бути і "дарунком" з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

У документах різних організацій (зокрема, міжнародних) та в національному законодавстві, у науковій та публіцистичній літературі часто вживається вираз "права і свободи людини". Проте відмінність між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині однозначно не з'ясована навіть на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни "права" і "свободи" здебільшого використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається нами через філософську категорію "можливостей ", то така його інтерпретація обіймає, мабуть, також і поняття свобод людини.

Розуміння прав людини як її певних можливостей має місце, так чи інакше, у працях багатьох юристів, суспільствознавців. Що ж до інших інтерпретацій даного поняття у сучасній науковій літературі, зазначимо лише, що вони можуть бути зведені у найзагальнішому вигляді до таких:

o права людини - це певним чином унормована її свобода;

o права людини - це певні її потреби чи інтереси;

o права людини - це її вимоги про надання певних благ, скеровані суспільству, державі, законодавству;

o права людини - це певний вид (форма існування, спосіб вияву) моралі. Усі зазначені підходи (окрім першого) відображають, як здається, досить

суттєві, проте не онтологічні, не "субстанціональні" статуси досліджуваного феномена. І тільки категорія можливості (свободи) дозволяє найбільш адекватно відобразити саме онтологічну соціальну сутність прав людини.

Права людини, як і будь-яке інше явище, характеризуються певними якісними та кількісними показниками. Якісні показники розкриваються, насамперед, змістом прав людини, кількісні - поняттям обсягу прав людини.

Поняття змісту прав людини та поняття обсягу прав людини є, наприклад, у ст. 22 Конституції України. Зокрема, частина 3 цієї статті встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав людини. Згадане положення є дуже важливим, оскільки у ньому Конституція України торкається розглядуваної нами проблеми обмежування прав людини. Адже звуження змісту і скорочення обсягу прав людини і є основним наслідком їхнього обмежування.

Характеризуючи зміст прав людини, необхідно спиратися на філософську категорію змісту. З філософської точки зору, зміст - це певним чином впорядкована сукупність елементів і процесів, які утворюють предмет чи явище. Структура, внутрішня впорядкованість є необхідним компонентом змісту. Зі зміною структури, організації суттєво змінюється зміст об'єкта, його властивості. Які ж елементи можна виділити у такому явищі, як права людини?