
- •2. Функціональна роль прав людини в сучасних умовах політичної глобалізації і економічної інтеграції як складових сучасної концепції стратегії стійкого розвитку
- •3. Юридична антропологія та її роль у формуванні світоглядних методологічних підходів у дослідженні юридичних явищ
- •4. Права людини як соціальні можливості чи як природні надбання
- •Правова система суспільства і права людини
- •Трансформаційні і модернізаційні зміни правової системи та їх межі з точки зору прав людини і політико-правової ситуації
- •Суспільні детермінанти які визначають зміст прав людини.
- •Стандарти прав людини і фактори що сприяють їх формуванню
- •9. Суб’єктивні та об’єктивні впливи, які визначають напрями тлумачення і інтерпретацію стандартів прав людини
- •10. Проблема зв’язаності держави і права як відображення вітчизняної парадигми правової держави і прав людини.
- •11.Правові традиції, правові запозичення і правові інновації та їх співвідношення у сфері публічно-політичної та державної організації та проблема їх конституювання.
- •12. Суб’єктивні та об’єктивні фактори конституційної інфляції
- •13.Онтологічні, гносеологічні, соціальні аспекти терміно-поняття громадянське суспільство
- •14.Парадигми суспільного самоврядування як відображення рівнів реалізації прав людини
- •15.Об’єктивніможливостідержавизабезпечення прав людини як проблема співвідношення правового і соціального
- •16. Стандарти державної організації як відображення рівня реалізації прав людини
- •17. Внутрідержавний механізм захисту прав людини та його складові
- •18.Форми правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх посадових осіб
- •19.Міжнародний захист прав людини
- •20. Універсальна система захисту прав людини в межах оон
- •21. Європейська система захисту прав людини
- •22. Міжамериканська система захисту прав людини
- •23. Африканська система захисту прав людини
- •24. Азійська система захисту прав людини
- •Арабська система захисту прав людини
- •Міжнародна правосуб’єктність індивіда
- •Проблема культурного релятивізму в регіональних системах захисту прав людини
- •Значення рішень міжнародних органів у практиці внутрішніх судів
- •29. Система стандартів юридичних гарантій прав людини як складова соціально-правового механізму захисту прав людини
- •30. Об’єктивні і суб’єктивні фактори впливу на систему стандартів юридичних гарантій прав людини
- •31.Універсалізація гарантій прав людини на основі законності, правопорядку, правової держави
- •32. Відповідальність як засіб забезпечення прав людини
- •33. Законодавство у системі гарантії прав людини
- •34. Понятійно-категоріальний апарат міжнародних стандартів прав людини у кримінальному законодавстві: проблема тлумачення та інтерпритації
- •35.Реалізація міжнародно-правових актів у вітчизняному кримінальному законодавстві :проблема мотивації
- •36.Правові позиції у контексті співвідношення вітчизняного кримінального законодавства і міжнародних стандартів прав людини
- •37.Роль прецеденту у рішенні Європейського суду з прав людини за кримінальними справами та проблема його застосування у вітчизняному кримінальному судочинстві
- •38.Попереднє слідство і його значення для забезпечення прав людини
- •40.Форми і стадії реалізації прав людини на попередньому слідстві
- •41. Права людини на попередньому слідстві, їх гарантії
- •42. Право на людську гідність та її дотримання на попередньому слідстві.
- •43.Презумпція невинності на попередньому слідстві та проблема оцінки доказів
- •44. Міжнародні стандарти прав людини і адвокатська діяльність
- •45. Автономні концепції юридичних терміно-понять, які відносяться до прав людини, вироблених міжнародними судовими і позасудовими органами
- •46. Визначення переліку прав людини, які відносяться до категорії основних і обов’язкових для всіх держав – учасників міжнародних договорів
- •47. Зміст прав людини: міжнародні і національні стандарти
- •48. Тактика і стратегія адвоката з використанням міжнародних договорів
46. Визначення переліку прав людини, які відносяться до категорії основних і обов’язкових для всіх держав – учасників міжнародних договорів
Як підкреслюється в Преамбулі Конвенції, її учасники «...уряди європейських країн, що дотримуються єдиних думок і мають спільну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі і верховенстві права...» мають на меті «...зробити перші кроки для забезпечення колективного здійснення деяких з прав, проголошених в Загальній декларації...» [6]
За юридичною природою конвенційні права і свободи належать до категорії громадянських (особистих) та політичних прав і свобод.
Поняття громадянських прав і свобод пов’язується насамперед з природними правами і свободами, оскільки їхній характер зумовлюється самою сутністю людини як члена суспільства. Природні права – явище об’єктивне, вони не залежать від визнання чи ігнорування їх державою, визначаються самим фактом людського буття. Відповідно, вони є загальними, позанаціональними і позатериторіальними. Громадянські права є правами людини, вони належать всім – як власним громадянам держави, так і іноземцям та особам без громадянства [11, с. 34-35, 101].
Політичні права і свободи забезпечують людини вільну участь в управлінні державою, вирішенні важливих питань суспільного життя. Вони можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Природних характер цих прав випливає з принципу народного суверенітету.
До первісного переліку конвенційних прав і свобод входять: право на життя (стаття 2 Конвенції); заборона катувань (стаття 3 Конвенції); заборона рабства та примусової праці (стаття 4 Конвенції); право на свободу та особисту недоторканість (стаття 5 Конвенції); право на справедливий суд (стаття 6 Конвенції); принцип застосування покарання на підставі закону (стаття 7 Конвенції); право на повагу до приватного та сімейного життя (стаття 8 Конвенції); свобода думки, совісті і релігії (стаття 9 Конвенції); свобода вираження поглядів (стаття 10); свобода зібрань та об’єднання (стаття 11); право на шлюб (стаття 12); право на ефективний засіб юридичного захисту (стаття 13); заборона дискримінації (стаття 14).
Згодом, із прийняттям Протоколів № 1, 4, 7 та 12 перелік конвенційних прав і свобод був розширений. До нього увійшли: право власності (стаття 1 Першого протоколу); право на освіту (стаття 2 Першого протоколу); право на вільні вибори (стаття 3 Першого протоколу); заборона ув’язнення за борг (стаття 1 Протоколу № 4); свобода пересування (стаття 2 Протоколу № 4); заборона вислання громадянина (стаття 3 Протоколу № 4); заборона колективного вислання іноземців (стаття 4 Протоколу № 4); процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців (стаття 1 Протоколу № 7); право на оскарження в кримінальних справах (стаття 2 Протоколу № 7); право на відшкодування у разі судової помилки (стаття 3 Протоколу № 7); право на бути притягненим до суду або покараним двічі (стаття 4 Протоколу № 7); принцип рівноправності кожного з подружжя (стаття 5 Протоколу № 7); загальна заборона дискримінації (стаття 1 Протоколу № 12) [17; 20; 23; 28].
Більшість прав і свобод, передбачених Конвенцією та протоколами до неї, не є абсолютними. Це, зокрема, стосується права на життя (стаття 2), права на свободу та особисту недоторканність (стаття 5), права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), свободи думки, совісті і релігії (стаття 9), свободи вираження поглядів (стаття 10), свободи зібрань та об’єднання (стаття 11 Конвенції) та інших.
Названі права і свободи підлягають певним обмеженням, що припускає можливість держави втручатися в процес їхньої реалізації з дотриманням встановлених вимог.