41. Права людини на попередньому слідстві, їх гарантії

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду задля того, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Стадію досудового розслідування вважають найбільш вразливою щодо порушення прав людини і громадянина, адже в ній переплітаються і часто не збігаються інтереси особи, суспільства і держави.

Як вважає М.В. Лотоцький, на стадії досудового розслідування однією з гарантій, яка має на меті забезпечення дієвого механізму виправлення помилок та недопущення зловживань, а також надання можливості зберегти та реалізувати весь обсяг прав та свобод учасників кримінального провадження, є інститут оскарження.

У процесі досудового розслідування нерідко виникає необхідність оскарження рішень дій чи бездіяльності органів досудового слідства. Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків подання (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здійснення права на оскарження дій (бездіяльності) та

рішень у кримінальному судочинстві є обов’язок посадових осіб роз’яснити порядок оскарження при проведенні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також обов’язок забезпечити можливість реалізації цих прав.

Інститут оскарження рішення, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування, якому присвячено главу 26 КПК, є важливою гарантією захисту прав учасників кримінального процесу і, відповідно до ст. 7 КПК, однією з засад кримінального провадження. Аналогічна глава 22 «Оскарження дій слідчого і прокурора» містилася і в КПК 1960 р. За старим КПК оскарженню підлягали тільки дії слідчого і прокурора, за новим – також їхні рішення та бездіяльність [1, 128].

Новелою кримінального процесуального законодавства України є також те, що суттєво змінено систему запобіжних заходів та правове регулювання порядку і підстав їх застосування під час досудового розслідування та в судовому провадженні. Запобіжні заходи належать до тих кримінальних процесуальних інститутів, які застосовуються при здійсненні більшості кримінальних проваджень, і таким способом обмежуються конституційні права підозрюваного та обвинуваченого.

Зокрема, є позитивним те, що прийняття рішення про обрання запобіжних заходів та продовження строку їх дії віднесено до виключної компетенції слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (в судовому провадженні). Це пояснюється високою цінністю прав і свобод людини, яка викликає необхідність впровадження особливої процедури, що містить гарантії, які унеможливлюють їх безпідставне обмеження під час здійснення кримінального провадження. Саме така процедура утворює зміст окремого судового провадження щодо забезпечення судом законності обмеження конституційних прав і свобод людини під час досудового розслідування та не порушення цих прав органами внутрішніх справ. Відповідно до вимог нового КПК України при необхідності застосувати запобіжний захід слідчий за погодженням з прокурором чи прокурор ініціюють розгляд слідчим суддею клопотання про застосування запобіжних заходів і при постановленні відповідної ухвали отримують законну правову підставу для обмеження права людини під час провадження досудового розслідування кримінального правопорушення [2, 220-222].