25. Проблема культурного релятивізму в регіональних системах захисту прав людини

Саме поняття культурного релятивізму, як його розуміють у межах теорії захисту прав людини, не є суто юридичним, оскільки воно було запозичене з категоріального апарату моральної філософії та антропології. Культурний релятивізм у контексті теорії прав людини визначено як "точку зору, згідно з якою місцеві культурні традиції (включаючи релігійну, політичну та юридичну практику) детермінують існування громадянських та політичних прав, що ними користуються особистості у певному суспільстві" Культурний релятивізм вбачає сутність історичного розвитку не в поступовому виникненні єдиної всесвітньої цивілізації, а в ізольованому співіснуванні окремих культур, які, на думку релятивістів, є сукупністю систем соціально-культурних цінностей, які не взаємодіють і незбігаються. Отже, головною тезою цього вчення є заперечення існування будь-яких універсальних юридичних або моральних стандартів прав людини, які можна було б вважати надійним і об’єктивним критерієм, що має відповідати внутрішня політика кожної держави.

Головною його засадою є теза про те, що системи моральних цінностей різних суспільств детерміновані такими явищами, як історія, традиції, географічні обставини та світогляд (бачення світу). Людина як представник певного суспільства не може оцінювати систему моральних цінностей іншого суспільства, оскільки її розуміння оточуючої дійсності (як у матеріальній, так і в нематеріальній формі) сформоване культурою її середовища настільки, що вона неспроможна "чисто" (неспотворено) сприймати інші моральні цінності.

У самій теорії релятивізму Дж. Доннеллі виділяє сильний культурний релятивізм,; та слабкий культурний релятивізм, згідно з яким культура може бути важливим джерелом чинності морального права чи норми. Саме цю позицію слабкого культурного релятивізму прав людини захищає Дж. Доннеллі, оскільки вона дозволяє певні обмежені відхилення від "універсальних" стандартів прав людини, в основному на рівні форми і тлумачення.

Небажання держав дотримуватись між народ стандартів захисту прав людини і виконувати свої обов’язки знаходить вираження у спробах обмежити регулятивний ефект норм між нар права прав людини, змінити їх зміст, ввести додаткові умови реалізації.

Такі спроби здійснюються у формі культурного релятивізму. Ідеї культур релятивізму особливо популярні в колишніх колоніальних країнах, що сприйняли універсальні права людини як нову форму імперіалізму з боку заходу. Релятивісти вважають, що природа людини та її права визначаються историче-ськими, традиційними і культурними факторами, тому вони заперечують універсальність прав людини. У кожної культури, вважають вони, є своє бачення світу, природи і життя. Релятивізм розглядає людину як частину спільноти, а останнє бачиться їм в якості основної і пріоритетної соціальної одиниці. Концепції індивідуалізму, свободи вибору і рівності відсутні в релятивізмі.

Культурний релятивізм особливо яскраво проявився в системі «азіатських ценностей », яка зазвичай характеризується ідеєю про відносність прав людини, визнанням сім'ї ядром суспільства, підвищеною значимістю економічних, соціальних і культурних факторів, взаємозв'язком між правами і обов'язками, сильним акцентом на національний суверенітет. Прихильниками цих цінностей є такі держави, як Китай, Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур. В ході підготовки до Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р) універсальна природа прав людини, що містяться в Загальній декларації 1948 року, була поставлена під питання рядом азіатських держав. Вони визнали універсальний характер деяких прав, але відзначили, що інші права засновані на західному ідеалі індивідуальної автономії і не поєднуються з азіатськими цінностями. Більш того, вони заявили, що Загальна декларація готувалася без їх участі, тому не є дійсно універсальною. На їхню думку, за відсутності економічного розвитку та соціальної стабільності в азіатських державах акцент на громадянські і політичні права, як у розвинених державах, буде недоречним [8, с. 119]. Китай вказав, що спроби нав'язати критерії прав людини, прийняті одними країнами або регіонами, ведуть до втручання у суверенні справи Китаю. Іран заявив, що в цій країні не мають сили міжнародні документи, що порушують принципи ісламу. Тези релятивістів отримали часткове вираження у Бангкокській декларації 1993 У статті 8 Декларації йдеться про те, що права людини повинні розглядатися в контексті динамічного і розвивається процесу міжнародного нормо образования, з урахуванням значущості національних і регіональних особливостей, а також різного історичного, культурного і релігійного фону . Стаття 16 того ж документа демонструє політично упереджений підхід і називає ізраїльські землі, включаючи Єрусалим, окупованими арабськими територіями.

Коли східні держави намагаються відстояти на глобальному рівні «азіатські» цінності, вони точно так же, в свою чергу, не враховують західних, африканських та інших регіональних цінностями. Тобто, релятивісти «тягнуть ковдру на себе »замість поліпшення міжнародної системи захисту прав людини та внесення конструктивних пропозицій щодо її вдосконалення.