13.Онтологічні, гносеологічні, соціальні аспекти терміно-поняття громадянське суспільство

Передусім потрібно уточнити одну деталь, а саме: дефініцію громадянське суспільство часто ототожнюють з дефініцією суспільство, що, на нашу думку, є хибним. Категорія суспільство - це людська спільнота, а категорія громадянське суспільство - історичний феномен, що виникає на певному етапі розвитку людського суспільства [37, с. 99], якісна ознака, що характеризує ступінь його зрілості. Вважається, що форма його існування залежить від конкретних умов [10, с. 7].

Не одне покоління вчених - філософів, політиків, правознавців, соціологів, політологів - досліджували цей феномен.

Ідеї громадянського суспільства знаходимо в працях Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) і Платона (427-347 рр. до н.е.), які не розрізняли державу і громадянське суспільство, а вважали це одним цілим. “Держава, - зазначав Арістотель, - є сукуп­ність громадян, громадянське співтовариство” [1, с. 444].

У середині XVII ст. з’являється праця Т.Гоббса (1588-1679) “Лефіафан” (1656), де вперше в науковий обіг вводиться поняття громадянське суспільство, ототож­нюючи його з терміном держава [5, с. 321].

Ідеї громадянського суспільства розвивають Дж.Локк (1632-1704) [“Два трактати про правління” (1869)], Ш.Монтеск’є (1689-1755) [“Про дух законів” (1748)], Ж.-Ж.Руссо (1712-1778) [“Про суспільний договір” (1762)], які ще не чітко розділяють державу і громадянське суспільство, але вважають, що можна досягти в державі досконалого правління, розумного і справедливого устрою за допомогою суспільного договору, народного суверенітету, загальної волі, які виступають джерелом справедливих законів, що їх всі дотримуються. “Закони, власне, - говорить Ж.-Ж.Руссо, - це лише умови громадянської асоціації. Народ, який підкоряється законам, повинен бути їх творцем: лише тим, хто вступає в асоціацію, належить визначати умови співжиття” [26, с. 433].

У кінці XVIII - на початку XIX ст. на зміну традиційній концепції єдиного суспільства держави приходить концепція, прихильники якої стверджували, що громадянське суспільство відмінне від держави, його не можна ототожнювати з останньою, але перевагу віддавали все ж таки примату держави над громадянським суспільством [8, с. 10].

Система поняття громадянське суспільство формується на основі теорії права, природного права, теорії суспільного договору і принципів Французької революції кінця XVIIIст. (в основі - відносини приватної власності) [21, с. 123].

Вважається, що найбільший внесок у концептуальне осмислення такого явища, як громадянське суспільство, вніс Г.Гегель. Зокрема, в роботі “Філософія права” він поділив суспільство на три складові: сім’я, громадянське суспільство, держава. На його думку, громадянське суспільство є диференціація, яка виступає між сім’єю і державою, хоча розвиток громадянського суспільства настає пізніше, це важливіше, ніж розвиток держави [4, с. 638].

Ще раніше І. Кант (1724-1804) говорив про суспільство громадян світу, космополітів (“Про форму і принципи чуттєвосприйманого і умопізнаваного світу” (1770)) [15].

Г.Гегель за допомогою своєї діалектики пояснив, що Кантове громадянське суспільство - всього лиш “мить” в історичному розвитку, крок уперед, переборення природного стану (теза чи ствердження). Проте і він приречений (антитеза чи заперечення). Після цього обов’язково настає заперечення заперечення, або синтез (Г.Гегель вважав, що синтез уже здійснився - у формі прусської держави). У будь-якому випадку держава, за Гегелем, “дійсність морального ідеалу”, є найвищою метою людської організації [38].

І тільки в XIX ст. громадянське суспільство набуває змісту, відмінного від держави. У широкому розумінні воно виступає як “сукупність усіх способів взаємодії і форм об’єднання людей, в якому виражається їх усебічна залежність один від одного” або як “структурно чи генетично певний... тип спілкування, що постає як історично визначена цілісність або відносно самостійний елемент... цієї стійкої цілісності” [27, с. 233].

Наприкінці XIX ст. сформувалися відмінні від попередніх підходи до явища громадянського суспільства і відповідні їм теоретичні конструкції. Водночас зазначимо, що саме в цей період починається доволі тривалий спад інтересу до означеної проблематики. Одна з причин такого стану полягає в безоглядному втручанні держави, тоталітарних режимівXX ст. (саме тоді виникають фашистські режими - в Італії при владі став Муссоліні, у Німеччині - Гітлер) у сферу приватного життя громадян.

У XX ст., на думку Н.Медушевського, революційно-соціалістичне трактування громадянського суспільства, яке, також одержавши імпульс як акт теорії природного права, дало йому ... більш радикальну, ніж ліберали, інтерпретацію, що поривала зі світом традиційних уявлень (класове трактування) [21, с. 123].

Вважають, що відновлення інтересу науковців до проблематики громадянського суспільства відносять до 70-80-х рр. XX ст. Загальна причина такого інтересу - в протесті проти одержавлення суспільства, проти засилля в ньому владних структур.

В енциклопедії “Общественная мысль России XVIII - начала XX века” (2005) зазначається, що громадянське суспільство - модель організації суспільства, за якої реалізуються основні права й відповідні їм обов’язки громадян перед державою, що виступає як гарант цих прав [21, с. 123].

У “Короткому політологічному словнику” (1991) громадянське суспільство визначається як сукупність суспільних відносин, що розвиваються у позадержавній сфері [17, с. 25].

Як немає єдиного уніфікованого тлумачення в довідкових виданнях, не знаходимо ми його і в дослідників - філософів, політологів, соціологів. В інтерпре­тації одних учених - це “система”, інших - “сфера”, ще інших - “певний механізм”, “частина суспільства”, “сукупність структур”, “суспільство”.

Наприклад, І.Курас вважає, що громадянське суспільство - це система забезпечення життєдіяльності політичної, економічної, соціокультурної і духовної сфер, їх відтворення і передачі цінностей від покоління до покоління [8, с. 17].

Подібної думки дотримується і дослідник К.Гаджієв, додаючи, що громадянське суспільство є “система самостійних і незалежних від держави громадських інститутів і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації приватних інтересів і потреб, або індивідуальних, або колективних” [3, с. 29]. Дещо раніше він вказує, що це своєрідний соціальний простір, в якому люди пов’язані й взаємодіють між собою як незалежні одне від одного, так і від держави [3, с. 7].

Дослідники Н.Філик [33, с. 198] та А.Кочетков [18, с. 89], хоча і з певними варіація­ми, але підтримують такі тлумачення.

Дещо інакше думає Я.Вольте, який зазначає, що громадянське суспільство - це певний політичний простір, в якому громадяни прагнуть ефективно впливати на різні галузі соціального життя. При цьому він схильний розглядати громадянське суспільство як різнопланові асоціації громадян, що здатні впливати на соціальну сферу [7].

Дослідниці А.Одинцова та Г.Щедрова вважають, що це таке суспільство, де головною дійовою особою, суб’єктом є людина зі своєю системою запитів, потреб та інтересів, відповідною системою цінностей [22, с. 41].

Тим часом В.Голованов переконаний, що громадянське суспільство - це частина суспільства як цілого з його недержавними інститутами, неполітичними відносинами людей, соціальних груп, що відображають різноманітні цінності, приватні та групові інтереси, які охороняються обов’язковим для всіх законом [6, с. 29].

На думку Р.Павленка, “громадянське суспільство - це певний механізм неформального соціального партнерства, який робить можливим здійснення й баланс існуючих інтересів у суспільстві” [23, с. 17].

Як сферу спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена законодавством від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності, розглядають громадянське суспільство В.Крижко і І.Мамаєва [19, с. 9].

Перелік визначень і тлумачень можна було б продовжувати, однак, як слушно зазначає дослідниця Н.Шип, судячи з різноманітних підходів до з’ясування суті громадянського суспільства, можна констатувати, що громадянське суспільство як явище, як категорія не досягло завершених інституційних форм, не існує у завершеному вигляді, його не можна ввести декретом, оскільки це досить багатовимірне явище і в науковому плані є витвором багатьох мислителів, яких ми вивчаємо, намагаємось зрозуміти, узгоджувати наш поступ з теоріями громадян­ського суспільства і наближатися до нього [35, с. 6].

Така велика увага науковців різних галузей знань, різноманітність індивідуальних підходів до цього явища, до визначення дефініції громадянське суспільство свідчить про його динаміку, розвиток його атрибутів, адже воно є однією з ознак державності.

Як і будь-яке суспільне багатовимірне явище, громадянське суспільство має свою структуру, функції, чинники, засади та принципи розвитку, джерела існування, цінності тощо.

Структурно, вважає А.Колодій, громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльності) та за її якістю: рівнем розвиненості, повноцінністю функціонування, системою цінностей. Як підструктура суспільної системи громадянське суспільство має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури [16].

Структурно громадянське суспільство уявляють у вигляді діалектичної сукупності чотирьох основних сфер: політичної - відносини, що виникають у зв’язку із задоволенням політичних інтересів і свобод шляхом забезпечення участі громадян у різного роду партіях, рухах, державних і громадських справах, асоціаціях; економічної - економічні відносини і насамперед відносини власності; соціальної - утвердження середнього класу; духовної - віддзеркалення процесів функціонування і розвитку громадянського суспільства в суспільній та індивідуальній свідомості у вигляді наукових теорій, концепцій і у формі буденної свідомості, життєвого досвіду, традицій [8, с. 17].

Група українських учених опредмечує громадянське суспільство в таких громадянських інститутах: наявність власного устрою, зовнішньої форми свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об’єднань індивідів. Серед цих інститутів - сім’я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, об’єднання за інтересами, профспілки, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Наголосимо, що основною ознакою цих інститутів є те, що вони створюються не державою, а самими індивідами. Реальне їх безперешкодне функціонування є показником громадянської зрілості всього суспільства, рівня його самосвідомості, усвідомлення власних потреб [2, с. 10].

Подібну структуру пропонує дослідниця А.Колодій, яка, на нашу думку, відзначається більшою точністю і відповідно прокоментована. Отже, до громадян­ського суспільства А.Колодій відносить такі інститути:

-         добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;

-         незалежні засоби масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку;

-         громадська думка як соціальний інститут;

-         у певному аспекті - вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;

-         залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);

-         на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-регулятивні інститути сучасної держави загального добробуту [16].

Громадянське суспільство передбачає наявність певних внутрішніх функцій, які є вираженням основних напрямів діяльності його інституцій та їх впливу на суспільне життя, на забезпечення цивілізованих відносин між усіма його учасниками. Отже, по-перше, громадянське суспільство є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів; по-друге, інститути громадянського суспільства гарантують непорушність особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах; по-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, упорядковують, надають урегульованості протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади [19, с. 9-10].

На основі класичного протиставлення громадянського суспільства як сукупності неполітичних відносин та держави як втілення політичної, управлінської машини, виникає стереотип громадянського суспільства як самоорганізованого утворення, здатного активно реалізовувати свої права, насамперед політичні, шляхом проведення різноманітних акцій. Але передумови для формування громадянського суспільства в нашій країні все-таки треба шукати у звичаєвій практиці організації повсякденного життя. Основним джерелом існування громадянського суспільства є свобода, причому свобода передовсім у добровільному обмеженні власної свободи через визнання свободи ближнього (А.Емерсон: “Моє право розмахувати руками закінчується там, де починається ніс ближнього мого”); чітке усвідомлення взаємної відповідальності за будь-які кроки, що є відхиленням від усталених норм та стандартів. У громадянському суспільстві головною діючою особою є людина з її системою запитів, інтересів та цінностей [24, с. 21, 22].

Якщо основним елементом громадянського суспільства є особа, зазначає І. Курас, то його несучі конструкції - всі ті соціальні інститути, які покликані сприяти всебічній реалізації особи, її інтересів, устремлінь. Інтереси і потреби громадянина виражаються через відповідні інститути громадянського суспільства: у політичній сфері - партії, органи місцевого самоврядування, суспільно-політичні об’єднання, незалежні засоби масової інформації, жіночі, молодіжні асоціації; в економічній - профспілки, асоціації підприємців, товариства захисту прав споживачів; у соціальній - сім’я, незалежні організації освіти, дозвілля; в культурній - різноманітні творчі, наукові спілки, національно-культурні товариства, релігійні конфесії. Усі ці інститути повинні діяти в межах єдиного для всього суспільства, держави і владних інститутів правового поля [8, с. 16].

Громадянському суспільству притаманні кілька важливих ознак, без яких неможливо його уявити. Ці ознаки формувалися упродовж тривалого цивілізаційного процесу, у якому склалися:

-         плюралізм власності як основи приватного інтересу і розвитку особистості;

-         високорозвинена особистість - громадянин і громадянські відносини;

-         саме суспільство як колективне начало громадянськості, соціальні цінності й інститути;

-         держава, що забезпечує рівність прав, свобод, обов’язки особистості, суспільства й держави [29, с. 30].

Громадянським суспільство стає тільки тоді, коли набір, розвиток і конфігурація недержавних об’єднань спроможні приборкати державу, змусити її стати активним захисником інтересів громадян, спонукати стати правовою державою. Тип суспільства, в якому панує закон, називають громадянським суспільством.

Громадянське суспільство досягає такої оптимальної ситуації, коли економіка підконтрольна державі, але не залежить від неї.