12.2.1. Дисграфія

Визначення та термінологія за період вивчення проблеми дисграфії та дислексії змінювалось неодноразово. В сучасній спеціальній вітчизняній літературі для визначення порушень письма використовують в основному терміни: аграфія — повна неспроможність оволодіти навичкою письма; дисграфія — ча­сткове специфічне порушення процесу письма (Р.Лалаєва, 1989). У психологічній літературі О.Корнєвим (1997) пропо­нується таке визначення дисграфії. Дисграфія — це стійка ви­біркова нездатність оволодіти навичкою письма за правила­ми графіки, тобто керуючись фонетичним принципом, не див­лячись на достатній рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, відсутність грубих порушень слухового та зорового аналізаторів, а також оптимальні умови навчання.

І.Садовнікова (1995) визначає дисграфію як «часткове по­рушення процесу письма, основним симптомом якого є на­явність стійких помилок, не пов'язане ані зі зниженням інте­лектуального розвитку, ані з вираженими порушеннями слуху і зору, ані з нерегулярністю шкільного навчання.

На Заході для визначення специфічних порушень письма (specific spelling disability, disorthografia) прийнятий кількіс­ний критерій: відставання в навичці письма на дві і більше стан­дартних помилки (або на півтора-два класи) від рівня засвоєн­ня інших предметів при відсутності істотних порушень інте­лекту, зору або слуху. Якісній характеристиці помилок не на­дається значення для віднесення розладу до категорії специфіч­них.

Поширеність порушень письма серед дітей шкільного віку масової загальноосвітньої школи, за даними різних авторів, складає 6-7% (О.Корнєв, 1997), від 3 до 15% (Т.Пічугіна, 2003).

Розповсюдженість порушень читання і письма залежить як від статевої приналежності (у хлопчиків порушення письма і

читання спостерігаються у 4,5 разів частіше, ніж у дівчат (О.Корнєв, 1982)), так і від характеру писемності. Найбільш високий цей показник в англомовних країнах (10-15%) та у Венесуелі (33%). За свідчення­ми К.Макіти, серед японських дітей лише 0,98% страждає на дислексію. Дослідником доведено, що у дітей, які оволодіва­ють фонетичним складовим письмом, кількість дисграфій та дислексій значно більша, ніж у дітей, які засвоюють ієрогліфіч­ну писемність. Автор робить висновок, що специфіка мови та писемності є значним фактором розповсюдженості, симптома­тики і структури дефекту при дисграфіях та дислексіях.

12.2.2. Психофізіологічні механізми процесу письма

Процес письма на сучасному етапі розвитку лінгвістики не зводиться лише до моторного акту руки. Він є складною за струк­турою формою мовленнєвої діяльності, що відображає розвиток у людини можливостей розрізнювати смисловий бік вербальної інформації і позначати її умовними графічними знаками. Пись­мо тісно пов'язане з усним мовленням і здійснюється тільки на основі достатньо високого рівня його розвитку. Реалізація цього процесу вимагає залучення великої кількості операцій та відбу­вається завдяки злагодженій роботі чотирьох аналізаторів: мовнорухового, мовнослухового, зорового та рухового.

Разом з цим письмо є довільним видом навчальної діяль­ності, що складається з багатьох умінь та навичок.

Структура процесу письма залежить від етапу оволодіння навичкою, завданнями та характером письма.

Процес письма дорослої людини є автоматизованим і відрізняється від характеру письма дитини, яка вчиться писа­ти. У дорослого письмо є цілеспрямованою діяльністю, метою якої є передача смислу та його фіксація. Процес письма дорос­лого характеризується цілісністю, зв'язністю, є синтетичним процесом. Графічний образ слова відтворюється не по окремих елементах (буквах), а як єдине ціле. Слово відтворюється єди­ним моторним актом. Процес письма здійснюється автоматизо­вано і протікає під подвійним контролем: кінестетичним і зо-

ровим. Автоматизоване письмо практично включає в себе тільки інтонацію написання, його виконання і мовно-слухову пам'ять. Цей процес відповідає тому, що в психології називають інтері­оризацією психічної дії, переводом у внутрішній план. Але пе­реведення дії у внутрішній план і спрощення її можливе лише за умови повного опрацювання всіх складових компонентів пси­хічної дії на початковому етапі навчання.

У момент формування письмо як специфічна психічна дія є складним багатогранним процесом, що включає такі компонен­ти, що становлять функціональну систему письма (О.Лурія):

• процеси переробки слухомовленнєвої інформації (звуко­вий аналіз почутого, слухомовленнєва пам'ять);

• диференціація звуків на основі кінестетичної інформації;

• актуалізація зорових образів букв;

• розташування елементів у букві, рядка у просторі;

• моторне (кінетичне) програмування графічних рухів;

• планування, реалізація та контроль акту письма^

• підтримання робочого стану, активного тонусу кори.