11.3. Вікові особливості голосу

Голос у різні вікові періоди має свої акустичні особливості. У розвитку мовленнєвого голосу Ю.Василенко (2002) виділяє декілька стадій:

1. Голос новонароджених та грудних дітей є вродженим безумовним рефлексом людини. Ці звуки можуть бути різні по силі, та тембровим ознакам, але мало відрізняються за висотою. Діапазон складає - нота ля першої октави.

2. Голос дітей раннього дитинства характеризується вузь­ким діапазоном: нота фа, ля першої октави.

3. Голос дітей дошкільного і шкільного віку відрізняється розширенням діапазону за висотою і силою, але все ж таки за­лишається вузьким.

4. Голос у період мутації. У віці від 11 до 19 років наступає мутація голосу. Це фізіологічне явище, при якому під впливом статевих гормонів відбувається зміна функції гортані та зміна голосу з дитячого на дорослий. Особливо швидко збільшується

в розмірах щитоподібний хрящ, а також і інші відділи гортані. Гортань збільшується на дві третини. У зв'язку з цим у хлоп­чиків відбувається швидкий ріст голосових складок. В 12-13 років довжина голосовых складок складає у 13-14 мм, у період мутації збільшуються на 6—8 мм. У дівчат в перехідному пері­оді складки мало ростуть у довжину, і цей період починається на рік раніше, ніж у хлопчиків. Голос у хлопчиків під час пере­лому знижується майже на октаву, і з'являються несподівані переходи з низьких тонів на високі, а також зриви його. Діа­пазон голосу у віці від 12 до 14 років знаходиться у межах 256- 680 Гц.

5. Голос дорослих протягом 20-30 років є стабільним з інди­відуальними особливостями тембру. Він характеризується ши­роким по висоті та силі діапазоном, тому кожна людина має можливість широко використовувати модуляції звука з метою надання своєму голосу більшої виразності. Тональний діапазон мовлення змінюється в межах 85-200 Гц у чоловіків та 160- 340 Гц у жінок; середня частота основного тону у чоловіків скла­дає приблизно 136 Гц, у жінок 286 Гц.

6. Голос людей похилого віку відрізняється звуженням діа­пазону по висоті та силі, тому голос стає слабкий, монотонний. Змінюється тембр голосу. Чоловічий голос з віком стає вищим, а жіночий нижче. Причинами змін голосу у похилому віці є: атрофічні зміни у голосових м'язах, діафрагмі, дихальних м'я­зах, глотці, порожнині рота.

11.4. Клінічне та логопедичне обстеження голосових порушень

Схема обстеження голосу

Анкетні дані.

1. Прізвище, ім'я, по батькові.

2. Стать.

3. Дата народження.

4. Домашня адреса.

5. Місце роботи.

6. Діагноз.

   2. Дані анамнезу.

      1. Скарги.

      2. Тривалість захворювання.

      3. Відомості про курс лікування.

   3. Клінічне обстеження. Для отримання повної характе­ристики голосу та уточнення діагнозу, а також для вивчення функціонального стану гортані в теперішній час застосовуєть­ся комплекс різноманітних суб'єктивних та об'єктивних дос­ліджень. До суб'єктивних методів досліджень належать:

• Зовнішній огляд та пальпація гортані. При цьому зверта­ють увагу на шкіру передньої і бокової поверхні шиї, на форму і розмір хрящового скелету гортані, екскурсію під час дихан­ня, ковтання, фонації.

• Фарингоскопія - огляд ротоглотки за допомогою лобно­го рефлектора та шпателя. При огляді звертають увагу на: ро­тову порожнину, стан слизової порожнини рота, щік, язика і структур м'якого піднебіння, поверхню піднебінних мигда­ликів.

• Риноскопія — огляд носа за допомогою лобного рефлекто­ра і носових дзеркал — розширювачів. Спочатку оглядають ниж­ні відділи порожнини носа, перегородку, порожнину.

• Отоскопія - огляд органу слуху за допомогою лобного реф­лектора та отоскопа. Цей метод дозволяє визначити загальний стан та наявні зміни у зовнішньому слуховому ході і барабанній перетинці.

• Непряма ларингоскопія. Обстеження проводить фоніатр, отоларинголог з безпосередньою участю фонопеда. Огляд гор­тані проводиться за допомогою гортанного дзеркала та лобного рефлектора. Спочатку відмічаються всі елементи гортані, які знаходяться, як в самій її порожнині, так і зовні. Звертають ува­гу на стан голосових та вестибулярних складок, черпалоподібні хрящі і міжчерпакуватий простір, надгортанник, його форма та положення, валекули, грушоподібні синуси, верхній відділ трахеї. У здорової людини голосові складки мають вигляд двох

• паралельних тяжів перламутрово-білого кольору. Коли відбу­вається акт дихання, голосові складки розходяться у сторони, утворюючи щілину у вигляді трикутника. При цьому помітні кільця трахеї, підскладковий простір. При вимові звуків голо­сові складки змикаються. Оглядаючи гортань, звертають увагу на колір слизової оболонки, наявність харкотиння, слини, на стан вільного краю голосових (голосової) складок, їх рухливість, характер змикання, наявність чи відсутність при цьому щіли­ни.

До об'єктивних методів дослідження належать: мікрола- рингоскопія, ларингостробоскопія, відіоларингостробоскопія, ехографія, КТ, МРТ, спектральний аналіз голосу, фонетогра- фія, електроміографія, аудіологічне обстеження.

Мікроларингоскопія. Цей метод дослідження дозволяє вив­чити архітроніку судин голосових складок та слизової оболон­ки гортані. При мікроларин- госкопічному дослідженні визначають форму і величи­ну голосових складок, стан їх вільного краю, колір та рель­єф слизової оболонки, особли­во судинного малюнка.

Мал.11.1. Нормальна,мікроларингоскопічна картина гортані на рівні голосових складок

Ларингостробоскопія - метод дослідження рухів голосових складок. Дозволяє вйявити наявність або відсутність фонаторних коливань, констатувати їх асинхронність, симетричність.

Відеоларингостробоскопія - метод дослідження дозволяє точно оцінити анатомо-функціональний стан гортані, вия-

нити тонкі порушення вібрацій- „»к?«

ного циклу складок, визна- ■ ' ' ■ . • «і, ,і

чити рівень формування фона- ІІІИВиРВі^гШІЯИІ^^^^^^^И торного жому, ступінь його

вмикання, записати та архіву- |НІ§ .■■ ■ ■ '. ■ ■ ^^Н В нити дані вати дані на цифрові носії.

Мал. 11.2. Відеоларин гостробоскопія гортані при диханні у нормі

Мал. 11.3. Відеоларингостробоскопія при патології

Рентгенографія проводиться з ме- тою візуаїлізації структур голосового Жди апарату. Рентгенологічне досліджен- ЩН ня гортані і резонаторних порожнин ^Кг проводиться в різних проекціях.

Мал. 11.4. Рентгенографія у нормі

УЗД гортані. Ультразвукове дослідження (УЗД) ґрунтується на перетворенні електричної енергії в акустичну. Цей метод дає змогу реєструвати ехосигнали в межах тканин, які відрізняються одна від одної за акустичною щільністю. Основними орі­єнтирами гортані під час ехографії є вібруюча голосова зв'язка та голосова щілина. Ознакою латеральної межі гортанної час­тини глотки є спільна артерія та її біфуркація, медіальна межа визначається за контуром гортані. Ехосеміотика злоякісного процесу на ехографії первинних і метастатичних пухлин верхніх дихальних шляхів діаметром понад 1 см візуалізуються у виг­ляді утворень неправильної округлої форми з нечіткими конту­рами з більш-менш однорідною ехо-структурою.

Мал. 11.5. Ультразвукове дослідження гортані при раковому ураженні

Спектральний аналіз голосу. Сучасні комп'ютери та їх про­грамне забезпечення, базуючись на математичних обчисленнях, дозволяють проводити аналіз параметрів голосових сигналів у режимі реального часу. Є можливість документування цифро­вих результатів перетвореного звука, виявлення зв'язку фізіо­логічних процесів з фізичними даними, проведення статистич­ного аналізу структури сигналу.

Аналіз акустичних характери

стик мовленнєвого сигналу почи-

нається із запису зміни звукового тиску в часі за допомогою мікрофо­ну - ця залежність миттєвого зна­чення звукового тиску від часу пред- ставляється у вигляді осцилограми.

Мал. 11.6. Осцилограма мовлен­нєвого висловлювання у нормі

Акустичний сигнал обробляється за допомогою певних ал- горитмів-спектрального аналізу, кепстральної обробки та ін. У роботі використовують таке програмне забезпечення: Sound Forge, MaTLaB, Praat та ін.

У літературних джерелах при оцінці голосової функції ме­тодом акустичного аналізу використовують параметри, які умов­но поділяються на три групи:

• параметри, які відносяться до поведінки, частоти та інтен­сивності звукової хвилі, що виникає при вібрації голосових скла­док. Частота основного тону F0 (ЧОТ) - це частота коливань го­лосових складок. Вимірюється в Герцах (Гц). Зміна частоти ос­новного тону при фонації відображає зміни частоти коливань зв'язок. У мовленнєвому процесі основна частота голосу нероз­ривно змірюється, викликаючи зміни інтонації та емоційного забарвлення, що вимовляється. У випадку захворювання при фонації добавляється нестабільність, викликана захворюван­ням. Нестабільність поведінки частоти коливання складок опи­сують самостійною змінною - jitter, яка асоціюється з суб'єктив­ною характеристикою - дрижання голосу. Нестабільність амп­літуди звукової хвилі описується параметром, який називаєть­ся shimmer та суб'єктивно сприймається як мерехтіння.

Енергетичні характеристики звука. Це інтенсивність, об­ласть та рівень звукового тиску [SPL], вона може вимірюватись при фонації голосних чи в злитному мовленні, відношення шуму до гармонійних складових, нормалізована енергія шуму [NNEa].

• часові характеристики: максимальний час фонації, серед­ня тривалість фонації, швидкість мовлення (кількість слів/

• цифр за хвилину, чи за один вдих) (Г.М.Шгег et аі, 1984; М.Нігапо, 1987,1990; G.Lowson et al, 1996).

- аеродинамічні показники фонації: підскладковий тиск, швидкість повітряного потоку, перерозподіл повітряного пото­ку між носом та ротом, тривалість видиху, опір гортані повітря­ному потоку (Б.С.Аdаms et аl, 1996).

• ШШ '"¹" '"¹ (# •

Фонетографія. Сутність цього методу полягає в одночасній реєстрації частотної характеристики основного тону (в герцах) та інтенсивності голосу (в децибелах) по всьому діапазону голо­су при найменшій і найбільшій можливій інтенсивності. Це дозволяє визначити профіль діапазону голосу. Графічне відоб­раження голосу називається фонетограма.

Мал. 11.7. Пристрій фірми Хайнеман для визначення діапазону голосу

4. Обстеження інших фахівців

Для уточнення діагнозу у разі потреби пацієнта обстежу­ють інші спеціалісти, висновок яких обов'язково враховує лого­пед. Необхідною можуть бути консультації терапевта, кардіо­лога, гастроентеролога, ендокринолога, психотерапевта, онко­лога, сурдолога.

4. Логопедичне обстеження

1. Загальна характеристика мовлення

З'ясувати, інтенсивність мовлення (голосу) - гучний, ос­лаблений, тихий. Характер загального звучання мовлення та наявність чи відсутність призвуків у голосі (чистий, грубий, охриплий), особливості темпу мовленнєвих висловлювань і дот­-

римання ритмічного малюнка. Якість дикції, розбірливість мовлення. Емоційна виразність мовлення (нормальне, малови­разне, монотонне).

2. Будова і функції артикуляційного апарату

Будова:

• зубно-щелепної системи;

• твердого і м'якого піднебіння;

• губ;

• язика.

Функції:

• рухомість м'якого піднебіння;

• рухомість губ;

• рухомість і положення язика;

• рухомість нижньої щелепи;

• рухомість лицевої мускулатури.

При обстежені моторики звертають увагу на такі парамет­ри: об'єм рухів (повний, неповний); наявність чи відсутність рухів; здатність до переключень; темп рухів.

3. Стан дихальної функції:

фізіологічне дихання у спокої: тип дихання та глибина дихання;

фонаційне дихання: тип дихання (грудний (костальний), черевний (абдомінальний), грудно-черевний (косто-абдомінальний), наявність чи відсутність включення у акт дихання верх­нього плечового поясу; сила; тривалість фонаційного видиху.

4. Перцептивна оцінка голосу.

Обстеження стану голосової функції та мелодико-інтонаційної сторони мовлення спрямоване на визначення таких ха­рактеристик:

• сила голосу, динамічний діапазон: перевіряється вміння змінювати силу голосу при вимові голосних, їх сполучень, складів, при читанні текстів починаючи з шепітного мовлення до гучної вимови: тихим голосом («piano»); голосом звичайної гучності; гучним голосом («forte»); від («forte») до («piano»);

• висота голосу: перевіряється вміння вимовити голосні, їх збіг, склади з підвищенням або пониженням голосу, а також приспівування голосних у залежності від віку хворого та його голосових можливостей у різних діапазонах;

• тембр голосу: особливості голосової атаки; ступінь охрип­лості голосу (легкий, помірний, виражений), якість голосу: нормальний, охриплий, грубий, сиплий, голос з придиханням, шепітний голос, тремтячий голос, глухий, різкий. Виявляєть­ся: модуляція голосу, його дзвінкість, «політність», сила та красота звучання;

• мелодико-інтонаційна сторона: перевіряється вміння виділяти і відтворювати склади і фрази, що відрізняються інто­наційним акцентом; здатність змінювати тип інтонаційних конструкцій; особливості мелодико-інтонаційної сторони мов­лення.

• час максимальної фонації. Перевіряється вміння макси­мально довго без напруги протяжно вимовляти голосний «А» на тоні природному для даного голосу.

Таким чином, комплексне медико-педагогічне (фоніатричне та фонопедичне) обстеження хворих з вадами голосу дає мож­ливість діагностувати дефект та вибрати найбільш раціональ­ний та ефективний шлях відновлення голосової функції, вихо­дячи зі структури порушення та особливостей особистості.

11.5. Класифікація порушень голосу У літературних джерелах є кілька класифікацій порушень голосу. Нині найуживанішою, як у фоніатрії, так і у логопедії є класифікація заснована на функціональній та морфологічній асиметрії гортані, згідно класифікації, дисфонії умовно под­іляються на: функціональні та органічні.

Функціональними називають такі розлади голосової функції, при яких ларингоскопічно не спостерігається вира­жених органічних порушень у голосовому апараті, але наявні певні порушення фонації. При цьому незначні зміни органіч­ної природи (незначний набряк, гіперемія тощо) мають харак­тер вторинних змін.