11.2. Історія розвитку фонопедії

Голос здавна притягував увагу дослідників. Перші наукові згадки про голосові порушення датуються 1024 р. Авіценою. Ним був написаний фонетичний трактат, який охоплював бага­то проблем голосоутворювання: причини виникнення звука, процеси його сприйняття органом слуху, аналіз анатомії і фізіо­логії голосомовленнєвих органів, фізіологічні та акустичні ха­рактеристики фонем.

З розвитком театрального мистецтва у XVII ст. зростає заці­кавленість до голосової патології. Інтерес до процесу голосоут­ворення та прояви професійних захворювань висунули не­обхідність фундаментальних досліджень з анатомії та фізіології гортані, потребу удосконалення голосу, усунення його дефектів, у 1855 р. співаком та вокальним педагогом Мануелєм Гарсіа було

сконструйоване гортанне дзеркало, і з цього часу йде відлік початку розвитку фоніатрії.

Педагогічні методи відновлення голосу відокремлені у |н>иділ логопедії — фонопедію. Фонопедія — визначається, як комплекс педагогічного впливу виховання навиків правильно­го голосоведіння при мінімальному навантаженні на голосовий нітрат гортані та поступовій активізації, координації нервово-м'язового апарату, спеціальними вправами, а також корекцію дихання та особи того, хто навчається. Вивчення механізмів голосоутворення стало підставою фізіологічному обґрунтуваню фонопедичним методам, підтвердило їх провідну роль у функціо­нальних тренуваннях голосового апарату.

Фонопедія у кінці XIX - початку XX ст. розвивалась за дво­ма напрямками. У Німеччині засновником її був Н.Gutzmann, у Франції – G.Taurneau. Засновниками вітчизняного розвитку і іаукових досліджень в області фізіології та патології голосу вва­жаються Є.Малютін, Ф.Заседателєв, Л.Работнов, Й.Лівідов, М.Фомічев, В.Єрмалаєв. їх дослідження слугують науковими засадами постановки голосу, визначення причин та розвитку розладів голосового апарату, значення дихальної системи для правильного голосоутворення. Ці дослідження мають велике теоретичне та практичне значення щодо постановки та усунен­ня порушень голосу.

Серед методів по відновленню хронічних голосових пору­шень, які використовувались у різні роки констатується де­кілька напрямків: в

• механічний вплив на гортань у вигляді здавлення хрящів (А.Французов, 1949);

• введення у гортань різних подразників - механічних або подразнюючих речовин (В.Шестаков, 1982, С.Юрченко 1953);

• вібраційний масаж гортані в поєднанні з психотерапев­тичною бесідою (Є.Малютін, 1924, К.Гаррі-Пшеничникова, 1938, М.Фомічев, І.Блескіна 1944);

- метод заглушення трищіткою Барані або коректофоном для виключення регуляції голосу на слух (І.Левідов, М.Фомі­чев, А.Сисоєва 1947,1.Деражне, 1950);

- ортофонічний метод (Є.Вороніна 1939, Н.Лебедева 1952, О.Рябченко 1964).

Всі ці методи використовуються у сучасній практиці, але своє найбільше застосування знаходять у фонопедії.

Різні автори давали свої назви цим методам — фонетичний, ортофонічний, фонетична ортопедія, голосова гімнастика. Всі ці поняття мали на увазі відновлення голосу спеціальними впра­вами голосового апарату.

З історії вивчення проблеми можна констатувати і багато інших досліджень із означеної проблематики. Так, зокрема, М.Шмідт звернув увагу на порушення дихання та заклав осно­ви ортофонічного лікування; Ф.Флатау використовував у ліку­ванні дихальну, артикуляційну гімнастику, ручну та механі­зовану вібрацію, розтягнення рукою голосових зв'язок; М. Gutzman для лікування розладів голосу рекомендував: арти­куляційну гімнастику, дихальні вправи, вібрацію, електричні голосові прилади. Л.Работнов велике значення придавав режи­му спокою, психотерапії та дихальним вправам; Л.Стейн у своїй роботі використовував вокальну методику, яка складалась з та­ких розділів: артикуляційні вправи, дихальні вправи, отриман­ня голосних звуків, вправи направлені на розвиток висоти тону голосу, вібраційний масаж, фарадизація; О.Сисоєв, М.Фомічев для подолання функціональних розладів голосу запропонував фонічну ортопедію в поєднанні з сеймотерапією. Вона мала таку структуру, а саме: режим мовчання; дихальні вправи; артику­ляційні вправи; промовляння звуків «мммм» під час тримтячо- шумового майданчика (сеймотерапія).

До означених методичних розробок належить і методика Н.Лебедєвої (подолання функціональних розладів голосу), що використовувалася у структурі методики «швидкої фонічної ортопедії». Вона включала:

- масаж шиї з легким надавлюванням на гортань (3-5 хв.);

- вібраційний масаж гортані, під час якого хворий промов­ляв звуки «м-мму, мма».

О.Орлова у своїй роботі використовувала психолінгвістич­ний підхід. За даною методикою пацієнт активно бере участь у

процесі лікування, самостійно виробляє комунікативні вміння, бачить реальні перспективи тренувань. Ю.Василенко для ліку­вання органічних голосових розладів пропонує проводити ком­плекс заходів, який включає: медикаментозне лікування, ди­хальну гімнастику, ортофонічні вправи, які будуються з ураху­ванням фіксації паретичної голосової складки. При проведенні фонопедичних занять використовуються: магнітофон, прибори АІР-2, ВІР-4,1-2, комп'ютер.

У своїй роботі О.Лаврова, при відновленні голосу у хворих з органічними дисфоніями та з парезами, паралічами гортані, застосовувала такі етапи роботи: психотерапію, постановку фізіологічного дихання (дихальні вправи, вправи з губною гар­мошкою), вироблення нових кінестезій та координації дихаль­ної, артикуляційної та голосової мускулатури (активізація гор­тані голосовими тренуваннями з використанням реверсіонної фонації), вокальні вправи для закріплення та автоматизація на­вичок голосоутворення.