Міністерство освіти і туризму України

Калуський коледж культури і мистецтв

Постановочний план

Театралізованого дійства

«Ой зав’ю вінки , та на всі святки»

Виконала:

студентка ІІІ курсу спеціалізації

«Видовищно –театралізовані заходи»

Кецман Ірина

Викладач: Неклюдова Т.Б.

Калуш

2013

Зміст

Обґрунтування вибору

Історія виникнення свята

І. Ідейно – тематичний аналіз.

Тема

Ідея

Конфлікт

Сюжет

Ряд подій

Дія

Контрдія

Композиція

Жанр

ІІ. Режисерський задум

Над завдання

Насрізна дія

Композиція вистави

Сценарно – режисерський хід

Образне бачення

Атмосфера

Темпоритм

мізансценування

Режисерське трактування дійових осіб

ІІІ. Втілення задуму

Художньо – декоративне оформлення

Ескізи костюмів

Виписка на костюми і взуття

Виписка на реквізит

Музично – шумове оформлення

Світлове оформлення

Графік випуску вистави

ІV. Додатки

Літературний сценарій

Використана література

Документи

Обгрунтування вибору

Трійця , або як у народі кажуть Зелені свята , це одне із найбільших релігійних та народних свят весни. Здавна люди святкували і прославляли його співаючи веснянки,водили хороводи , розказували страшні історії про русалок , водила Куща по селі. Згідно з християнським уявленням Трійця – це три обличчя Бога: Бог – Отець , Бог – Син , Бог – Дух Святий. Для своєї постановки я обрала саме це свято тому , що воно відбувається навесні коли все цвіте , буяє , все ніби стверджує , що життя вічне , невмируще. Також , для того щоб показати глядачу , всю красу та велич традицій , цього свята. Деякі традиції і обряди наших пращурів були втрачені , але народна пам'ять все ж таки зберегла , бодай маленькі , але головні атрибути Зелених свят. Переглядаючи мою постановку глядач порине в ті часи , зможе представити себе на місці кожного з дійових осіб та отримає від постановки багато вражень , та дізнається багато нового про традиції , обряди та святкування Зелених свят. Святкуючи це свято українці продовжують традиції , що існували з давніх-давен на нашій землі. В цей день церква скликає молодь , старших людей і навіть дітей , цим самим укріплюючи їхню віру в триєдиного Бога , та закликає людей продовжувати славні українські традиції. Молодь і діти з цікавістю водять хороводи , співають веснянки. Здавна люди замаюють оселі гілочками липи , та продовжують підтримувати традиції , обряди , та звичаї наших предків.

Історія виникнення Свята

Зелені свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю.

Цього дня стародавні римляни святкували день предків — розалії. На думку дослідників, назва свята походить від назви квітки — троянди (рос. роза). Традиція святкування була перейнята давніми слов'янами, а пізніше, з прийняттям християнства на Русі, органічно злилася зі святом Трійці.Тиждень перед Трійцею — зелений тиждень (інші назви — клечальний, русальний). Зелені свята зазвичай мають такі складові:

— три останні дні зеленого тижня;

— три перші дні троїцького тижня.

Відповідно до народних вірувань під час Зелених свят прокидаються небіжчики. Вважається, що цими днями можна зустріти русалок, які виходять із води.

У четвер, перший день зеленого тижня, незаміжні дівчата завивають вінки з конвалій, василька, чебрецю, полину й інших квітів у полі, у лісі, співаючи відповідних святу пісень. Потім вони ходять від хати до хати з цими вінками на голові.

З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще й Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Паски і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.

Деякі тисячолітні традиції і обряди наших пращурів, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж таки зберегла бодай елементи і головні атрибути Зелених свят.

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.

Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов’язана з давнім культом і святом дерев.

До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.

Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку. На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.

Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».

У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.

На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези.

Вранці у Зелену неділю дівчата беруть харчі, закликаюь хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття – і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень:

По саду ходжу, виноград саджу

Посадивши та й поливаю,

Ой поливши та й нащіпаю,

Нащіпавши, віночка зів’ю,

Віночка звивши, на воду пущу:

Хто вінка пійме, той мене візьме…

Хлопці можуть допомагати – кожний своїй дівчині – завити вінок на березі.

Ой, зав’ю вінки та на всі святки,

Ой на всі святки, на всі празники…

На всі святочки, на годовії і на роковії…

Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега, тощо.

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками.

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

Зелені свята нерозривно пов'язані з піснями. По-перше, це маївки. Маївки — твори календарної обрядовості, назва яких, можливо, походить від «май» (травень) чи «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духи лісу та поля). Ними супроводжувались усі обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов'язані з нею ігрища молоді. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвір'їв:

Звеселіло подвір'я

Прийшло зелене іря...

...Везе Касійко бука,

Бука зелененького

Для ґазди молоденького.

Уся череда, уся,

Тільки скотаря нема.

Пішов скотар на зілля.

Нинька свята неділя.

Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв'язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву «пастуші пісні»):

Мене мама будила

І так мене просила.

Аби я збирав цвіточки

Худобі на віночки. —

І би-сте вінки вили

Худобу намаїли.

Як буде веселонька

Та й буде здоровонька.

Далі хлопці й дівчата сходяться докупи та радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко, сметану, масло, сир. У деяких піснях зустрічаються звертання до окремої корови:

Вийся, віночку, гладко,

Як червоненьке яблуко.

Та й вийся, увивайся,

На корову придайся.

Пасла Красечка, пасла,

Цебер каші принесла.

Ой ми вінки ввивали,

Щоби-сьмо Красю вбирали.

В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки: Стояла тополя край чистого поля. Рефрен:

Стій, тополенько, стій не розвивайсь,

Буйному вітроньку не піддавайсь...

Цей обряд, до речі, зберігає не лише зв'язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді «куста» також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді під час Зелених свят.

Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали «гойдалки» — гойдання дівчат та хлопців на «вербових колисках», що передували їх любовним забавам:

Ой у лісі, при горісі, при дубку,

Там повісив Іваньо гойдалку.

Та посадив Голяну — кохану.

Гойдайся, Голяно, високо,

Щоб було видненько далеко.

Щоб твої биндочки маяли,

Щоб твої перстені сяяли.

Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали і з покійниками, що дійшло до нас в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв'язку із культом померлих предків.

У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:

Іграла зіронька, іграла,

З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?

— З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,

Під зеленою вербою, і вербою.

Над холодною водою, і водою,

Під колючою грушею, і грушею,

З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.

Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.