9.2. Форми державного кредиту.

І

Теоретичні і правові засади державного кредиту

дею необхідності втручання в економічні процеси, передусім використовуючи кредит, розвинули послідовники Дж. М. Кейнса (Л. Лернст, Е. Хампсен, П. Самуельсон та інші).

Бюджетним кодексом України прописані правила (ст. 16) здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень, як основної форми державного кредиту.

Державні запозичення слід розглядати як кредитні зобов’язання державних органів влади перед своїми позичальниками в межах обсягів залучених ресурсів та нарахованих на них доходів. Вони виражають обсяг фінансових ресурсів, які залучаються державними органами влади з метою покриття дефіциту, фінансування цільових програм, а також кошти видані бюджетом суб’єктам господарювання під гарантії.

В практиці розрізняють державні позики, що надаються на підставі кредитної угоди і державні позики забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформляються позики від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. Такі угоди укладаються, як на двосторонній основі, так і на багатосторонній.

Державні позики, забезпечені випуском цінних паперів виконують ту ж саму функцію, що і кредит лише мобілізує кошти через ринок цінних паперів, який функціонує за посередництвом системи інститутів у формі фінансових установ. Ці інститути виступають суб’єктами (інституційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, брокерські фірми) фінансового ринку, які прискорюють процес тимчасового відчуження капіталу як власності і перетворення на капітал – функцію. За теорією К. Маркса про двоїстість суті капіталу – як власності так і функції інвестори передають позичальнику тільки функцію свого капіталу для виконання певної дії. Сам капітал свого власника не змінює, оскільки через певний проміжок часу він повертається до інвестора з прибутком, незалежно від того, приніс він прибуток позичальнику чи ні. Отже, державна позика виступає специфічною фінансовою інвестицією. У процесі придбання цінних паперів відбувається перетворення капіталу власності на капітал – функцію. На ринку цінних паперів через попит і пропозицію встановлюється ціна капіталу – власності.

Оформлення державних позик здійснюється переважно випуском облігацій, казначейських зобов’язань – векселів, фідуціарних позик.

Облігація, як цінний папір, що реалізується на фінансовому ринку серед банків, суб’єктів господарської діяльності, громадян країни є формою кредитних зобов’язань, де власник облігації є кредитором без права власності на капітал під що випущені облігації. З іншого боку облігація є борговим зобов’язанням держави за яким у встановлений термін повертається борг і виплачується дохід у вигляді виграшу чи відсотків. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту), а також цільовими (під конкретні програми).

Доходом виграшної облігації є виграш, виявлений при погашенні облігації, яка попала у черговий тираж виграшів. За відсотковими позиками дохід виплачується щорічно або щоквартально в залежності від терміну залучення коштів, при поверненні позики з нарахуванням відсотків до номінальної вартості облігації. Ринкова вартість облігації залежить від кон’юнктури ринку і може коливатися, а це певний ризик для інвестора. Тому важливо визначити оптимальний розмір позики, виходячи із вартості проекту на який з боку держави будуть витрачені кошти отримані від продажу облігацій.

Безвідсоткові або дисконтні облігації реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Оскільки поняття дисконту виражає сьогоднішню оцінку вартості майбутніх благ, то дохід кредиторам виникає внаслідок погашення облігації за ціною вищою за ціну придбання. Різновидністю безвідсоткових позик є облігації які ж передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару.

За методами розміщення цінних паперів розрізняють позики добровільні і примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються на фінансовому ринку. Примусові позики мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок – не відбувається вторинний андерайтинг власниками цих облігацій.

Д ержавні запозичення здійснюються шляхом емісії і розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. Випуск облігацій центральними органами облігації забезпечує поступлення (ДЦП) коштів в державний бюджет, місцеві запозичення акумулюють кошти у місцевому бюджеті.