1.5. Організація і управління державними фінансами.

Теоретичні аспекти

Важливою рисою сучасного економічного мислення є висока діловитість, бережливе відношення до національного багатства, використання як матеріальних ресурсів, трудового потенціалу країни, так і фінансових ресурсів.

Засвоївши те, що фінанси пов'язані з розподілом вартості валового суспільного продукту на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання, потребують організації і управління цими процесами, їх планування задля забезпечення індивідуального і суспільного кругообігу виробничих фондів на розширеній основі, регулювання регіональної і галузевої структури економіки.

Вплив фінансів на соціальні і економічні процеси в країні не можна зрозуміти без розуміння фінансової політики держави і механізму її втілення.

Фінансова політика України має базуватися на пізнанні і вмілому використанні об'єктивних економічних законів розвитку громадянського суспільства. Втілення в життя цієї політики відбувається в ланках державних органів, діяльність яких направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави. Забезпечення раціонального використання фінансових ресурсів можна досягти на основі їх організації, управління і планування.

Із теорії, поняття "організація" – це упорядкований процес прийняття рішень з використання фінансових ресурсів.

Організація мобілізації, розподілу і раціонального використання фінансових ресурсів державою полягає в розробці і використанні найбільш ефективних і раціональних методів поєднання свідомої діяльності людей з законодавчими, нормативними актами, що регулюють фінансові відносини в процесах розподілу і перерозподілу. В цих умовах правові акти визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які поширюється дія правової норми; права і обов'язки юридичних і фізичних осіб з питань мобілізації і використання фондів фінансових ресурсів і є основою для прийняття відповідних дій з виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни, господарські суб'єкти. Всі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі.

Фінансова політика, передусім самостійний напрям діяльності держави в галузі організації фінансових відносин через сукупність заходів, їх видів, форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та використання їх на потреби держави.

Сутність фінансової політики визначається створенням фінансових умов, спрямованих на сприяння розвитку пріоритетних галузей економіки держави та надійних соціальних гарантій громадян. Засадничими основами ведення державної фінансової політики є:

• розробка концепції фінансової політики за основними напрямами, цілями, завданнями;

• створення відповідного господарсько-фінансового механізму;

• планування і управління фінансовою діяльністю держави.

Втілення фінансової політики проводиться через:

• фінансове законодавство;

• форми і методи мобілізації фінансових ресурсів;

• розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між окремими верствами жителів, галузями, територіями;

• структури доходів і видатків держави, системи вирівнювання територій.

На формування фінансової політики держави впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Наприклад, економічна залежність держави від сировинних ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей держави, п інтеграції у світові економічні системи. Це зовнішні чинники.

Внутрішніми чинниками формування фінансової політики є форми власності, економічна самостійність підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, система ціноутворення і оплати праці, стабільність грошової одиниці, форми фінансових ринків. На фінансову політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на певному етапі господарського розвитку. Отже, фінансова політики є динамічним процесом, що змінюється, коригується з врахуванням потреб життя.

Проте, є загальні принципи фінансової політики для держав з демократичними засадами суспільного життя та авторитарною системою. В цих умовах фінансова політика виокремила такі типи: класичну, регулюючу, планово-директивну .

З розвитком держави змінюється і фінансова політика оскільки особливості поточного етапу розвитку економіки країни, її соціальної сфери, інтереси правлячих партій зумовлюють використання того чи іншого типу фінансової політики.

Класичний тип фінансової політики спрямований на невтручання держави в економіку; забезпечення вільної конкуренції; ринковий механізм, як головний регулятор виробничих процесів. Така фінансова політика базувалася на теорії А. Сміта та Д. Рікардо.

Регулюючий тип фінансової політики характеризується використанням державою фінансів при виконанні функцій управління економічними і соціальними. процесами. Основним інструментом втручання в економіку є державні видатки. Механізмом регулювання стає податок з доходів фізичних осіб за прогресивними ставками, що дозволяє збалансувати державний бюджет. Наступним джерелом бюджету є позичковий капітал. Фінансова політика кейнсіанського періоду (20-ті роки XX століття) була спрямована на високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб. Наприкінці 70-х років XX століття посилилися тенденції до зростання безробіття, посилення інфляції, що призвело до появи альтернативних концепцій в економічній теорії. Значної ваги набули монетаризм, теорія раціональних очікувань і економіки пропозиції. Підвищується роль податків.

Планово-директивна фінансова політика, метою якої є забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою через вилучення коштів у державних, корпоративних підприємств, громадян та органів місцевої влади. Такий тип державної фінансової політики використовувався у країнах з адміністративно-командною системою управління економікою.

Фінансова політика України, передусім, спрямована на сприяння розвитку виробництва. Формування оптимальної структури економіки забезпечує не лише обороноздатність держави, але і цивілізовані умови та гідний рівень життя.

Інший важливий напрям фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Такими гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інше.

О сновою фінансової політики України є монетарна політика. Посилення ролі фінансового впливу на економіку здійснюється через децентралізовані фонди фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами певних рівнів державної влади. Однак, питання боротьби з інфляцією, піднесення виробництва, підвищення соціальної захищеності громадян потребують цілеспрямованої фінансової політики України.