5.3. Система податків в Україні.
За Податковим кодексом України, прийнятим в 2010 р. в Україні справляються загальнодержавні податки та збори і місцеві податки і збори.
Загальнодержавні податки та збори справляються до державного бюджету і державних цільових централізованих фондів. До загальнодержавних податків і зборів належать такі податки і збори:
Податок на додану вартість;
Акцизний податок;
Податок на прибуток;
Податок на доходи фізичних осіб;
Збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
Екологічний податок;
Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами і нафтопродуктними проводами, транзитне транспортування нафтопроводами природного газу та аміаку територією України
Рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобувають в Україні
Плата за користування надрами
Плата за землю
Збір за користування радіочастотним ресурсом України
Збір за спеціальне використання води
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів
Фіксований сільськогосподарський податок
Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва
Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (застосовується до 31.12.2014р.)
Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім енергії виробленої кваліфікованими конегераційними установками
Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Загальнодержавні податки і обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Загальнодержавні податки і збори сплачуються до державного бюджету та державних цільових централізованих фондів. Частка доходів бюджету - 70% становлять податкові надходження.
Місцеві податки і збори є складовою частиною податкової системи України.
До місцевих податків відносяться:
Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Єдиний податок.
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
Збір за впровадження деяких видів підприємницької діяльності.
Збір за місця для паркування транспортних засобів.
Туристичний збір.
Держава, шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори, в межах своєї компетенції мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти податки і збори або звільняти від їх сплати певної категорії платників та надавати відстрочку у їх сплаті.
Для кожного платежу місцеві органи самоврядування розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати податків і обов’язкових платежів.
5.4. Порядок обрахунку та сплати загальнодержавних податків.
За класифікацією загальнодержавних податків у відповідності до об’єктів оподаткування та механізмів формування податки поділяються на прямі і непрямі.
Механізм і порядок справляння непрямих податків – податок на додану вартість, акцизний податок, мита встановлюються з обсягу продажу або споживання товарів та послуг.
Податок на додану вартість (далі ПДВ) за класифікацією належить до непрямих податків. ПДВ стягується на всіх стадіях виробництва продукції, виконання робіт і послуг. Сума, яка підлягає оподаткуванню на певній стадії обрахування як різниця між ціною, за якою продається продукція і затратами на придбання факторів виробництва. Ця сума складає додану вартість – заробітна плата з нарахуванням, соціальні внески, податки, прибуток, субсидії.
Для прикладу: машинобудівний завод, який випускає легкові автомобілі для виробництва закуповує сталь, покришки з інших компаній, платить ПДВ з суми яка визначається як різниця між вартістю проданих автомобілів і вартістю придбаних і використаних у виробництві сталі і покришки. В свою чергу, фірма яка займається продажем автомобілів кінцевому споживачу платить податок з суми обрахованої як різниця між вартістю своїх продажів і сумою виплаченою виробнику цих автомобілів.
За українським законодавством податок який підлягає сплаті до бюджету обраховується методом віднімання, де:
ПДВ = Т х (Пр – Мз ),
де, Т – податкова ставка;
Пр – вартість проданої продукції;
Мз – понесені матеріальні затрати.
Вартість проданої продукції складається з обсягу реалізованої продукції яким оподатковується (Ор) і з обсягу реалізованої продукції що не оподатковується або оподатковується за нульовою ставкою (Он) (Пр = Ор – Он).
Об’єктом оподаткування є обороти:
З продажу товарів (робіт, послуг) на території України:
власного виробництва підданих обробці, переробці чи придбаних;
оборотів передачі товарів (робіт, послуг) без оплати їх вартості в середині підприємства для потреб власного споживання, витрати які не належать до собівартості виробництва, витрати на потреби своїх працівників;
переданих товарів (послуг, робіт) без оплати їх вартості в обмін на інші товари (послуги, роботи);
переданих безкоштовно або з частковою оплатою товарів (послуг, робіт) іншим підприємствам чи громадянам;
проданих предметів застави, включаючи їх передачу заставодержателю при невиконанні забезпеченого заставою зобов’язання;
Ввезення товарів на митну територію України та отримання послуг, робіт що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України;
Вивезення товарів за межі митної території України та виконання робіт, надання послуг для їх споживання за межами України.
Платниками податку на додану вартість є особи:
обсяг оподаткованих операцій за останні дванадцять місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість);
які ввозять товар на територію України або отримують від нерезидентів товари, послуги для споживання на території України;
які здійснюють підприємницьку діяльність на території України з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягу продажу;
які надають на території України транзитні послуги щодо перевезення пасажирів чи товарів через територію України.
База оподаткування – це вартість операцій з продажу товарів (послуг, робіт) яка встановлюється за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного податку, ввізного мита та інших загальнодержавних податків, обов’язкових платежів що включаються в ціну товарів (послуг, робіт) за винятком податку на додану вартість.
Для товарів, що ввозяться на територію України, базою оподаткування є митна вартість, зазначена у ввізній митній декларації, яка включає договірну вартість товарів (послуг, робіт), витрати на: транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження, страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з ввезенням, акцизних зборів, ввізного мита.
За податковим законодавством України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках застосування нульової ставки податку на прибуток, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року, а також платники податку, які сплачують єдиний податок, можуть вибрати квартальний податковий період.
Нульова ставка оподаткування застосовується як пільгова ставка по відношенню до діючої ставки 20 %. Право на нульову ставку оподаткування мають суб’єкти господарювання, що здійснюють:
продажу товарів за межі митної території України;
поставки для заправки або постачання морських, повітряних суден, космічних кораблів у відповідності до законодавства України;
надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних, космічних об’єктів, передачі авторських прав, ліцензій, прав на використання торгових марок та інших знань, організації реклами і публічних зв’язків за межами України, транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами території України та інші;
з продажу товарів у митному режимі безмитної торгівлі та вільної митної зони.
До пільгового оподаткування належить повне або часткове звільнення від оподаткування.
Отже, до податкового зобов’язання відноситься продаж товарів (послуг, робіт), який обраховується так: до ціни товару додається ще 20% цієї вартості і формується кінцева ціна.
Втім суб’єкти господарювання які у звітному періоді придбали товари (послуг, робіт), вартість яких відноситься до складу витрат звітного періоду та основних засобів, що підлягають амортизації мають право на податковий кредит, який складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді.
Відшкодуванню з державного бюджету підлягає така сума яка визначається як різниця між сумою податкових зобов’язань і сумою податкового кредиту з від’ємним знаком.
Бюджетне відшкодування проводиться за проведені експортні операції та операції на митній території України. Розрахунок відшкодування подається разом із податковою декларацією з ПДВ. Якщо відшкодування не подано у звітний термін, ці суми включаються до податкового зобов’язання.
Відшкодування коштів з бюджету проводиться органами державного казначейства, які зі свого рахунку перераховують кошти на рахунок платника але за умови можливого висновку контролюючого органу або суду.
Акцизний податок – непрямий вид податку, який встановлюється виключно на високорентабельні та монопольні товари за диференційованими ставками і включається в ціну товару.
Ставки та перелік підакцизних товарів (послуг) на які поширюється акцизний податок, встановлюється Верховною Радою України.
Стягнення акцизного податку здійснюється на підставі Податкового кодексу України. До переліку підакцизних товарів відносяться: спирт, алкогольні вироби, тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти та скраплений газ. Сплата акцизного податку на ці товари проводиться шляхом придбання акцизної марки встановленого зразка. Наклейка марки акцизного податку на алкогольний напій чи тютюновий виріб є дозволом на їх реалізацію споживачам, підтверджує оплату акцизного податку.
Об’єктом оподаткування акцизним податком для вітчизняних товарів є повна їх вартість, а для імпортних товарів – їх митна вартість з урахуванням фактично сплачених сум мита. До них слід віднести:
обороти з продажу вироблених в Україні підакцизних товарів, обмін на інші товари безкоштовної передачі або з частковою їх оплатою;
обороти з продажу товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;
митна вартість завезених в Україну товарів із врахуванням мита, у тому числі придбаних за іноземну валюту у порядку товарообмінних операцій або безкоштовно отриманих;
обороти з продажу конфіскованого, спадкового, безхазяйного майна, скарбів і скуплених цінностей;
обороти з продажу предметів застави при невиконанні забезпеченого заставою зобов’язання.
Не підлягають оплаті акцизного податку:
продаж підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту;
продаж автомобілів спеціального призначення за переліком, встановленим КМУ;
продаж автомобілів для інвалідів.
Суми акцизу, ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету, а товарів вироблених в Україні – до місцевого бюджету у співвідношеннях встановлених Верховною Радою України.
Платниками акцизного податку виступають як фізичні, так і юридичні особи які виробляють або продають підакцизні товари або ввозять такі товари на митну територію України.
Сума акцизного податку обраховується відповідно з обороту вітчизняних підакцизних товарів та з обороту імпортних товарів:
для вітчизняних підакцизних товарів сума акцизного податку (ЗА) дорівнює
ЗА= 
(грн),
де ОО – оподатковуваний оборот, що включає в себе суму акцизного податку:
ОО= 
*100,
де А – ставка акцизного податку, % - для імпортних підакцизних товарів, сума акцизного податку визначається з оподатковуваного обороту (ООі) який складається з митної вартості товарів (МВ), з врахуванням фактично сплачених сум мита (М), отже – ООі = МВ+М, відповідно сума акцизного податку обраховується так:
ЗА = 
Мито: ввізне і вивізне.
Митна політика України спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту. Запровадження мита певною мірою здійснює економічний тиск на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння. Країни, що розвиваються переважно застосовують мито у великих масштабах з метою захисту національної промисловості від економічної експансії іноземних монополій, для збільшення валютних надходжень, для фінансування довгострокових програм. Високі митні ставки встановлюються на ввезення продовольчої і сільськогосподарської сировини, алкогольні напитки, тютюнові вироби, автомобілі.
Порядок справляння мита в Україні регулюється Митним кодексом України.
Мито є податком на товари, що переміщуються через митний кордон. Мито, що нараховується на товари та інші предмети при їх ввезені називається ввізним митом.
Даний вид мита диференціюється за ставками:
преференційні, які застосовуються до товарів та інших предметів, що походять з держав які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;
пільгові, які застосовуються до товарів та інших предметів що походять із країн і користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;
повні ставки ввізного мита застосовуються до решти товарів та інших предметів.
Вивізне мито нараховується на товари при вивезені їх за межі України.
Вивізне мито може бути:
адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів;
специфічне, що нараховується у грошовому розмірі на одиницю товарів;
комбіновані, що поєднує обидва ці види митного обкладання.
За цілями ввізні і вивізні мита можуть бути:
протекційні встановлюються на товари, що ввозяться на територію України в такій кількості або на таких умовах, які завдають шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;
антидемпінгові застосовуються у випадках коли ввозяться і вивозяться товари істотно нижчою за їх конкурентну ціну;
компенсаційне встановлюється на товари та інші предмети які вивозяться і ввозяться на виробництво чи експорт використовувалися субсидії.
Мито як і акцизний податок диференціюються за групами товарів. Ввізне і вивізне мито нараховується Міністерством доходів і зборів України і вноситься до державного бюджету України.
Державне мито, платником якого є фізичні та юридичні особи сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується до місцевих бюджетів, в тій частині де державне мито справляється з позовних заяв, що подаються до арбітражного суду, із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов арбітражних суддів у порядку нагляду, а також за дії, пов’язані з отриманням патенту на сорти рослин та підтриманні їх чинності зараховується до Державного бюджету України.
Механізм і порядок сплати прямих податків встановлюється безпосередньо з власників майна та одержувачів доходів.
У структурі зведеного бюджету України податок на доходи фізичних осіб складає понад 28% усіх надходжень у бюджет. Податковим кодексом України передбачено введення:
Шкали оподаткування замість єдиної ставки податку;
Застосування категорії податкової знижки;
Зміни бази при визначенні сум, на які зменшується оподатковуваний дохід та ін.
Податок на доходи фізичних осіб сплачують громадяни України та особи, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів. Звільняються від оплати податку нерезиденти, які мають доходи за джерелом їх походження з України і мають дипломатичні привілеї та імунітет.
Визначення суми податку здійснюється у відповідності до об’єкту оподаткування. Проте, слід розрізняти об’єкт оподаткування резидента і нерезидента.
Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, який складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів зменшеного на суму податкової знижки звітного року, одержаний ними з різноманітних джерел як на території України, так і за її межами.
Визначення сукупного оподаткованого доходу проводиться із врахуванням доходів громадян як у натуральній і грошовій формах.
У разі виплати заробітної плати у натуральній формі продукцією власного виробництва, продукцією інших виробників розмір місячного сукупного оподаткованого доходу працівника обчислюється:
у першому варіанті за відпускними цінами стороннім споживачам у тому же місяці;
у другому варіанті – розмір обчислюється в цінах її придбання.
Отже, до сукупного місячного оподаткованого доходу включаються доходи одержані громадянами у будь-якій формі не залежно від джерела крім суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
Податок на доходи фізичних осіб із оподаткованого доходу, одержуваного громадянами за місцем основної роботи утримується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності (податковий агент), з якими громадянин має трудові відносини.
Сукупний оподатковуваний дохід включає виплати як за основним місцем роботи, так і за місцем сумісництва, доходи у вигляді дивідендів за акціями чи від підприємницької діяльності та інші виплати як у грошовій, так і натуральній формах. Громадяни, що отримують доходи від двох і більше податкових агентів і при цьому загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами перевищує ста двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року зобов’язані вести облік таких доходів і відображати в декларації. На основі одержаної інформації контролюючі органи перевіряють одержані від громадян декларації і обчислення різної суми податку із сукупного оподатковуваного доходу, одержаного ним як за основним місцем роботи.
Втім, з метою виключення подвійного оподаткування сум, які включаються або виключаються з місячного оподатковуваного доходу, існує чіткий розподіл даних сум при визначенні податку на доходи фізичних осіб.
За Податковим кодексом України ставка податку становить 15 % від бази оподаткування, а якщо база оподаткування перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 %. Паралельно з цим застосовується ставка 5% для відсотків на депозит у банк чи іншу фінансові установу відповідно до закону та на відсотковий дохід за ощадним сертифікатом. Подвійний розмір ставки податку становить податок (30%) на виграші чи призи, або будь-які інші доходи, нараховані на користь нерезидентів – фізичних осіб.
Платник податку може скористатися правом на отримання податкової знижки. При використанні податкового кредиту сума загального рівня оподатковуваного доходу зменшується на цю суму.
Податкова знижка – це вартість проведених платником податку витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних чи юридичних осіб впродовж звітного року. Понесені платником податку витрати мають бути підтверджені документально: товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, договором. Ці документи зберігаються до чергової перевірки податковим органом. Відповідно до податкового законодавства до складу податкового кредиту звітного року платник податку має право включити:
суму благодійних внесків, переданих неприбутковим організаціям в Україні у межах 4 % від суми його загального оподатковуваного доходу звітного року;
суму коштів для компенсації плати за навчання професійної чи вищої форми такого платника податку в межах місячного оподатковуваного мінімуму помноженого на 1,4 за кожний повний, або неповний місяць навчання протягом звітного року;
суму коштів спрямовану на сплату платних послуг лікування, придбання ліків, донорських компонентів та ін. в межах суми, що не покривається з фонду загальнообов’язкового медичного страхування;
суму сплати платником податку за власний рахунок страхових внесків, страхових премій страхувальнику за договором довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування:
платника податку – в розмірі суми місячного прожиткового мінімуму (працездатної особи) помноженої на 1,4;
члена сім’ї платника податку першого ступеня – 50% суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи встановленої на 1 січня звітного року помноженої на 1,4;
Платникові податку слід пам’ятати, що сума податкової знижки, що надається платнику, не повинна перевищувати суму загального оподатковуваного доходу.
Податкова соціальна пільга зменшує щомісячний оподатковуваний дохід на встановлену законодавством суму.
Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітну плату протягом звітного місяця, якщо її розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи помноженої на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Платник податку має право використовувати соціальні пільги для зменшення місячного оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати, отриманого з джерел на території України на таку суму:
у розмірі, що дорівнює 100 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року;
у розмірі, що дорівнює 150, 200% суми пільг прописаних Податковим кодексом України.
Податок на прибуток корпорацій, підприємств. Податок на прибуток є активним інструментом макроекономічної політики щодо структурних перетворень в економіці України, підтримки стабілізаційної політики. Податок на прибуток, який справляється до Державного бюджету України наділений великою фіскальною значимістю.
Динаміка податку на прибуток і його частку у ВВП характеризується даними таблиці 11.
Таблиця 11
Динаміка податку на прибуток і його частка у ВВП та доходах зведеного бюджету України
Показники |
2009 |
2010 |
2011 |
2012 |
ВВП, млрд. грн. |
914,7 |
1095,0 |
1314,0 |
1408,9 |
Доходи зведеного бюджету, млрд. грн. |
288,6 |
314,4 |
398,3 |
445,5 |
Податок на прибуток, млрд. грн. |
32,6 |
40,0 |
54,7 |
55,3 |
Частка податку на прибуток (%)у: |
|
|
|
|
ВВП |
3,56 |
3,65 |
4,16 |
3,93 |
Доходах зведеного бюджету |
11,30 |
12,72 |
13,73 |
12,41 |
Характеризуючи фіскальну ефективність податку на прибуток за період з 2009 по 2012 рр. в Україні, відзначимо, що відбулося зростання абсолютних поступлень даного платежу: 32,6 млрд. грн. у 2009 р., у 2010 р. – 40,0 млрд. грн., у 2007 – 54,7 млрд. грн., 2012 р. – 55,3 млрд. грн.
Частка податку на прибуток у ВВП й доходах зведеного бюджету останніми роками дещо збільшився, що пояснюється збільшенням обсягів прибутку в цілому по господарському комплексу України. Про те в 2012 року, частка податку на прибуток дещо зменшилася, що зумовлено більшими темпами росту ВВП та доходів зведеного бюджету.
Податок на прибуток окрім фіскального значення наділений і можливостями для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив здійснюється за допомогою диференційованих ставок оподаткування різноманітних видів діяльності, так і надання пільг у виробництві пріоритетних видів товарів. Втім, в Україні роль податку на прибуток як регулюючого чинника дещо обмежений, оскільки він акумулюється у центральному фонді – бюджеті і до нього застосовується єдина ставка податку на прибуток.
Оподаткування прибутку здійснюється відповідно до Податкового кодексу України з урахування змін і доповнень до нього.
Платниками податку на прибуток є юридичні особи, які мають статус господарської одиниці, бюджетні, громадські організації, установи, які здійснюють діяльність спрямовану на отримання прибутку.
Підприємства, що мають філії, які здійснюють діяльність, можуть приймати рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів (філій), а також за своїм місцезнаходженням. Вибір порядку сплати податку здійснюється платником податку до 1 липня року, що передує звітному.
Об’єктом оподаткування є прибуток, який обраховується шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.
Доходи звітного періоду – це сума доходів від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах на території України та за її межами за мінусом тих доходів, які до нього не включаються.
Не включаються до суми доходів:
сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;
суми податку на додану вартість, акцизного податку, а також суми податку на доходи фізичних осіб;
компенсацію за примусове відчуження державного майна платникові податку у передбачених законодавством розмірах;
суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або як компенсацію прямих витрат або збитків, понесених платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняється законом;
суми коштів надміру сплачених податків, зборів, що повертаються або мають бути повернені платнику з бюджету;
суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;
суми доходів органів виконавчої влади та органів самоврядування від надання дозволів, ліцензій, сертифікатів, посвідчень, реєстрації інших послуг, обов’язковість придбання яких передбачена законодавством у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів;
суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;
суми доходів отриманих платником через проведення емісії;
номінальна вартість взятих на облік, але несплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів виданих боржникам на користь платника податку як підтвердження заборгованості;
дивіденди отримані платником податку від інших платників податку;
кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента;
кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами у відповідності до міжнародних угод;
кошти або майно, що надаються громадськими організаціями інвалідів у вигляді безповоротної допомоги;
інші надходження.
Витрати виробництва та обігу включають витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах авансованих у товари придбані чи виготовлені для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За характером віднесення витрат розрізняють витрати:
які включаються до суми витрат;
які не включаються до суми витрат;
які частково включаються до суми витрат (витрати подвійного призначення).
Амортизаційні відрахування здійснюються на основні засоби, які призначаються платником податку для використання в господарській діяльності впродовж періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нульового значення. Норми амортизаційних відрахувань встановлюються у % до балансової вартості кожної з груп (їх є 16 груп) основних засобів на початок звітного періоду.
Обчислення амортизаційних відрахувань є важливим елементом для правильного встановлення бази оподаткування. Адже за своєю природою амортизаційні відрахування виступають не тільки як елемент зменшення оподатковуваного прибутку, але і як реальне джерело фінансового відшкодування основного капіталу платників податків та інвестування коштів в їх оновлення і модернізацію. Актуальності ця проблема набирає з приводу того, що рівень зносу основних засобів, придбаних до 1991р. сягає понад 90%.
Законодавче врегулювання амортизаційних відрахувань, яке було здійснене разом із прийняттям Податкового кодексу не усунуло розбіжностей між податковим та бухгалтерським обліком щодо калькулювання амортизацій, а також скасування рахунку бухгалтерського обліку, де акумулювались суми амортизаційних відрахувань, їх використання призвело до того, що такий податковий інструмент стимулювання корпоративних капіталовкладень не діяв.
Погоджуємося з численно-висловленими думками вчених з приводу невідповідності між бухгалтерським та податковим обліком, наявність різних підходів до визначення структури та складу валових доходів і валових витрат, що є проблемою в розрахунку об’єкта оподаткування податком на прибуток та його адміністрування.
Підтримуємо думку науковців і в тому, що доцільним є встановлення порядку обчислення бази оподаткування податку на прибуток на основі даних фінансового обліку. Обчислена у такий спосіб база оподаткування чітко відображатиметься у фінансовій звітності, що зменшить кількість помилок, які виникають на етапі розрахунку об’єкта оподаткування.
Такий підхід у розрахунку бази оподаткування сприятиме уніфікації з світовою практикою калькуляції об’єкта оподаткування та декларування податку на прибуток.
В українському законодавстві не враховується принцип одноразовості оподаткування. Діючий механізм оподаткування сприяє подвійному оподаткуванню – суб’єкт господарювання платить прямий податок на той самий прибуток. Помимо того, здійснюється нарахування податків на податки. Наприклад, нараховується податок на додану вартість на суму акцизного податку.
Така практика з нарахування податків обумовлена тим, що величина податку визначається не можливостями платника, а потребами держави.