5.2. Податкова система у формуванні державних доходів.

Податкова система забезпечує мобілізацію коштів в розпорядження держави здійснює їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку. Лише збалансована податкова система є основою нарощування валового внутрішнього продукту, наповнення державного та місцевих бюджетів, сприяння зайнятості громадян, покращення добробуту в суспільстві.

Методологічною основою побудови податкової системи є взаємозв’язок сукупності усіх видів податків і зборів, які органічно доповнюють один одного і не вступають у суперечність з системою в цілому.

Основним положенням, що визначає структуру податкової системи є система видатків держави на економічні й соціальні потреби.

Держава для виконання власних функцій залучає фінансові ресурси через правове регламентування та організацію справляння податків і неподаткових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів.

Фінансова наука виокремлює два підходи у теоретичному обґрунтуванні обов’язковості податків як інструментів наповнення бюджетів держави.

Перший напрям фінансової думки Дж. Сакс⁹, базується на послуху і примусу, які є необхідними елементами податкової теорії, оскільки податок як ціна суспільних благ одночасно виступають у двох аспектах – цільовому і примусовому. За теорією Пігу¹⁰ примусовий характер сплати обов’язкових платежів визначається їх обміном на суспільні блага які надаються державою. Податки є ефективним і відносно простим методом централізації валового внутрішнього продукту в руках держави. ^

Отже, податок – це обов’язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з суб’єктів оподаткування.

Будь-який податок, окрім чисто фіскальних рис має притаманні зовнішні соціально-економічні ефекти. Тим самим, держава може регулювати проходження економічних і соціальних процесів у потрібній траєкторії баз врахування поглядів і побажань податкоплатників.

Інший напрямок фінансової науки визнає податок як громадянський обов’язок. За теорією американського економіста Едварда Кларка у розумінні податку відбувається певний перехід від податку як принципового обов’язкового платежу державі до податку як осмисленої необхідності. За економічною теорією демократії Е.Кларка існує згода громадян оплачувати зроблений ними вибір державотворення.

Побудова системи оподаткування базується на тому, що податки є не тільки джерелом одержання доходів бюджету, але і як важливий інструмент фінансового регулювання економіки. З іншого боку податкова система виступає практичною формою детермінації стратегії та тактики податкової політики. Інструментами регулювання податкової політики є податкові ставки, преференції і пільги, податкові стимули і санкції, формування податкової бази встановлення суб’єктів і об’єктів оподаткування.

Суб’єктами оподаткування є платники податків і обов’язкових платежів як юридичні так і фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

Суб’єкти оподаткування мають право на:

• пільги щодо оподаткування у порядку встановленому законодавчими документами;

• ознайомлення з актами перевірок проведених контролюючими органами;

• оскарження у встановленому законом порядку рішення контролюючих органів.

• Суб’єкти оподаткування зобов’язані:

• сплачувати своєчасно у повному обсязі належні суми платежів у встановлений термін;

• вчасно подавати звітність до контролюючих органів;

• надавати службовим особам контролюючих органів необхідні документи для перевірок правильності нарахування і своєчасності та повноти сплати податків;

• вести податковий облік.

Облік платників податків і обов’язкових платежів здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки, фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і обов’язкових платежів лише за умови пред’явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державному податковому органі, і в триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.

Застосовуються штрафні санкції до суб’єктів оподаткування за порушення податкового законодавства – коли не має у встановлений період бухгалтерських звітів за результатами фінансової діяльності в розмірі 110% суми податку, обчисленого за попередній звітний період, фізичні особи – суми податку за попередній період. Додатково сплачують до бюджету 10% належних до сплати сум податків платниками податків і обов’язкових платежів за умов несвоєчасного надання декларації, розрахунків та інших документів необхідних для обчислення сплати податків. У разі приховання суми податку з платників стягується сума донарахованого податку і штраф у двократному розмірі тієї суми, у разі повторного порушення протягом року – штраф у п’ятикратному розмірі.

Об’єктом оподаткування є прибуток, додана вартість продукції, робіт чи послуг, митна вартість товарів, земля, транспортні засоби, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти визначені законами України про оподаткування.

Джерелом сплати податків і обов’язкових платежів виступають – виручка від продажу продукції (товарів, послуг), позареалізаційні доходи, прибуток. Втім, не слід ототожнювати з об’єктом оподаткування і джерело сплати податків.

Наприклад, при оподаткуванні прибутку, прибуток виступає як джерело сплати і як об’єкт оподаткування. У сільському господарстві для сплати фіксованого податку об’єктом оподаткування є земля, а джерелом сплати податку є виторги від продажу продукції. У сплата ввізного чи вивізного мита об’єктом оподаткування є митна вартість товарів, а джерелом сплати мита є дохід платника податку. Слід відзначити, що при визначенні доходу чи прибутку до оподаткування він

Збільшується на суму коштів:

• фондів, створених платником податків за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), використаних ним не за цільовим призначенням;

• включаючи валютні цінності, вартість матеріальних цінностей, нематеріальні активи одержані платником податку від інших суб’єктів підприємницької діяльності на власні потреби безкоштовно чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або не врахованих на рахунку реалізації.

Зменшується на суму коштів:

• від володіння корпоративними програмами (отримання дивідендів);

• податку на майно підприємств, що вноситься до бюджету згідно законодавства;

• нарахованого ПДВ при визначенні прибутку від реалізації продукції, робіт і послуг, акцизного податку, ввізного мита, митного збору та суми витрат, що відносяться на собівартість реалізованої продукції.

Ставки податків і обов’язкових платежів виражають законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування (фізичного чи грошового еквіваленту, яким проводиться сплата податкових платежів). Вони встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК та сільськими, селищними, міськими радами відповідно до Податкового кодексу України і не змінюються впродовж бюджетного року. За характером побудови податкові ставки поділяються на тверді і процентні, граничні, середні і пільгові.

Ставки, що встановлюються у грошовому розмірі до об’єкта оподаткування є твердими, а ставки встановлені у відсотках до доходу, прибутку чи обороту – процентні.

Гранична і середня податкова ставки визначаються відношенням відповідно:

• приросту виплачуваних податків до приросту доходу;

• обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Пільгова ставка встановлюється у відповідності до податкового права, де податкові пільги трактуються як надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правил, обов’язків або полегшення умов їх виконання. Іншими словами податкові пільги зменшують податкові ставки або звільняють від податків окремих підприємств, виробництв залежно від їх профілю, характеру виробленої продукції і виконаних робіт.

За літературними джерелами податкові пільги можна класифікувати за такими напрямами¹¹:

• зниження ставок для окремих галузей і видів діяльності;

• звільнення від сплати податків окремих категорій підприємств;

• звільнення від сплати податку окремих видів господарських операцій і продукції, робіт і послуг;

• податкові пільги, які враховують регіональні відмінності у системах оподаткування.

Системний облік пільг в оподаткуванні здійснюється контролюючим органом згідно Податкового кодексу України.

Проте оподаткування за пільговими нормами призводить до значної втрати бюджетних ресурсів.

За рахунок Державного бюджету виплачується 94,2% загальної суми пільг та за рахунок місцевих бюджетів – 5,8%. Для прикладу, співвідношення суми одержаних пільг до сум фактичних надходжень за 2006 р. по ПДВ перевищує майже у 6 разів, а по акцизному податку таке співвідношення складає 89,2% , по податку на прибуток – 74,2% і таке інше.

З іншого боку економічно обґрунтована система пільг компенсує фінансові втрати при випуску нової і конкурентоспроможної продукції, модернізації технологічних процесів, які спрямовані на зміцнення основи малого, середнього бізнесу.

Світова податкова практика опирається на такі засади:

• податковим пільгам не властивий суто адміністративний метод застосування;

• застосування податкових пільг не повинно приносити ні бюджету, ні корпоративним та особистим інтересам платників;

• встановлення податкових пільг здійснюється на загальнодержавному рівні, затверджується в законодавчому порядку;

• на місцевому рівні застосування пільг не виходять за рамки визначені законом держави.

В Українській економіці одним із варіантів використання пільг з податку на прибуток стало створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних економічних зон” передбачалось оподаткування прибутку підприємств проводити за зниженою ставкою до 15-20%, звільняти від оподаткування інвестицій. За період 1999р. по 2003 рік діяльність СЕЗ і ТПР характеризується такими даними: в 1999р на 1грн наданих податкових пільг припадало 10,57грн інвестицій, то у 2003р – 1,21грн. Отже, результативність податкових преференцій в СЕЗ і ТПР значно знизилися, зменшилися і суми сплачених податків і обов’язкових платежів у порівнянні з наданням пільг. Так у 1999р. сума податкових пільг становила 92,14 млн.грн, а сплачені податки відповідно 66,52 млн.грн.

Такий підхід до пільгування податків суперечить одному із основних критеріїв надання податкових преференцій державою – надання пільг є стимулювання інвестиційної діяльності на визначеній території; спричиняє відповідному зростанню податкових виплат по інших.

Функціонування СЕЗ і ТПР в Україні більшою мірою відповідало потребі задоволення групових чи індивідуальних бізнес-інтересів ухилення від сплати податку на прибуток та інших обов’язкових платежів.