86. Основні засади міжнародного права навколишнього середовища..

Засади міжнародного права навколишнього природного середовища поділяються на дві групи: а) загальні (принципи міжнародного права) і б) спеціальні (безпосередньо принципи міжнародного права навколишнього природного середовища).

До першої групи належать: 1)незастосування сили або погрози силою; 2)суверенна рівність держав.; 3)невтручання у внутрішні справи; 4)непорушність державних кордонів; 5)мирне врегулювання спорів; 6)співробітництво; 7)добросовісне виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Другу групу принципів становлять: 1)охорона довкілля на благо нинішнього та майбутнього поколінь; 2)право людини на сприятливе навколишнє природне середовище; 3)суверенітет держав над власними природними ресурсами означає, що держави самостійно вирішують, відповідно до своєї політики у сфері охорони довкілля, всі питання щодо використання природних ресурсів, які знаходяться на їх території; 4)недопущення негативного впливу на довкілля; 5)прийняття заходів перестороги з метою захисту навколишнього природного середовища; 6)міжнародне природоохоронне співробітництво; 7)обмін інформацією у сфері охорони довкілля; 8)спільна, але диференційована відповідальність держав за погіршення стану навколишнього природного середовища та ін.

87..Джерела міжнародного права навколишнього середовища. Принципи міжнародного права навколишнього середовища.

Серед джерел міжнародного права навколишнього середовища головну роль відіграють міжнародні договори. Переважна більшість відносин у цій сфері регулюються міжнародними багатосторонніми договорами, які в основному мають глобальний або регіональний характер, окрім того, коло сторін інколи визначається особливостями самого предмета таких угод. Наприклад, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення була відкрита для підписання лише причорноморськими державами (ст. XXVIII). У деяких випадках джерелами МПНС є міжнародні угоди, що є джерелами інших галузей міжнародного права. Так, Конвенція ООН з морського права 1982 р. містить частину, що стосується захисту і збереження морського середовища (ст. 92-237). Головним чином це договори, спрямовані на вирішення глобальних екологічних проблем. Переговори щодо таких міжнародних угод є надзвичайно складними, вимагають згоди значної кількості держав. Так, 166 держав підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату, яка була прийнята на Конференції з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. (Конвенція була відкрита для підписання лише один рік), а її сторонами сьогодні є 192 держави.Міжнародний звичай не відіграє вирішальної ролі в міжнародному праві навколишнього середовища. Серед додаткових джерел цієї галузі на особливу увагу заслуговують рішення МО. У рамках міжнародних угод у сфері охорони довкілля розвиваються і постійно діють інституційні механізми Україна є стороною низки універсальних, регіональних та двосторонніх угод у сфері охорони довкілля (загалом близько 70). Уряд України виступає з пропозицією про розміщення в Україні секретаріату Карпатської конвенції 2003 р. Якщо цього вдасться досягнути, це буде єдиний міжнародний договір у сфері охорони довкілля, секретаріат якого розміщуватиметься на території України.

Принципи:До першої групи належать: 1)незастосування сили або погрози силою; 2)суверенна рівність держав.; 3)невтручання у внутрішні справи; 4)непорушність державних кордонів; 5)мирне врегулювання спорів; 6)співробітництво; 7)добросовісне виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Другу групу принципів становлять: 1)охорона довкілля на благо нинішнього та майбутнього поколінь; 2)право людини на сприятливе навколишнє природне середовище; 3)суверенітет держав над власними природними ресурсами означає, що держави самостійно вирішують, відповідно до своєї політики у сфері охорони довкілля, всі питання щодо використання природних ресурсів, які знаходяться на їх території; 4)недопущення негативного впливу на довкілля; 5)прийняття заходів перестороги з метою захисту навколишнього природного середовища; 6)міжнародне природоохоронне співробітництво; 7)обмін інформацією у сфері охорони довкілля; 8)спільна, але диференційована відповідальність держав за погіршення стану навколишнього природного середовища та ін.