V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Тематичне оцінювання.

Мета: Перевірка знань, умінь та навичок, розвивати мислення учнів, виховувати дисциплінованість.

Обладнання: Карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

ІІІ. Тематичне оцінювання.

Завдання:

1. Поясни значення термінів:

«дисидент»,

«опозиція»,

«дефіцит».

2. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

a. Затвердження нової Конституції.

b. Утворення Української Гельсінської групи.

c. Обрання першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицького.

d. Золота п’ятирічка.

e. Початок реформ О.Косигіна.

3. Реформи О.Косигіна.

4. Опозиційний рух та форми діяльності дисидентів.

ІV. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Перебудова в Радянському Союзі і Україна.

Мета: Ознайомити учнів з перебудовою в Радянському Союзі, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. У чому полягали політичні зміни в СРСР у 60-80-ті роки?

2. Наскільки самостійною була політика українського керівництва?

3. Що свідчило про наростання кризових елементів у суспільно-політичному житті УРСР 70-х - початку 80-х років?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Протягом короткого часу, з 1982 по 1985 р., в Радянському Союзі тричі змінилося вище партійно-державне керівництво. В листопаді 1982 р. після тривалої хвороби пішов із життя 76-річний генеральний секретар ЦК КПРС і Голова Президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв.

Його посаду, визначальну в партійно-державній радянській системі, обійняв Юрій Андропов, який до цього тривалий час керував Комітетом держбезпеки (КДБ), був членом політбюро, секретарем ЦК КПРС.

Ю.В. Андропов основну ставку зробив на зміцнення дисципліни, економію, підвищення продуктивності праці, боротьбу з корупцією. Існувало переконання, що варто викрити й усунути від важелів управління усіх корумпованих високопоставлених апаратників, навести порядок на виробництві, примусити всіх відпрацьовувати встановлений час, — і справи підуть краще.

Розгорнута в центрі, деяких областях Російської Федерації і Середній Азії боротьба з корупцією Україну майже не зачепила. А «наведення порядку» в низах, зміцнення трудової дисципліни перетворилися на галасливу кампанію, здійснювану суто радянськими методами, з порушенням конституційних норм і прав людини. Працівники міліції, чиновники різних ланок партапарату, шукаючи прогульників, організовували справжні облави у рогючий час на базарах, у магазинах, кінотеатрах парках і перукарнях.

На початок 80-х середній вік членів політбюро ЦК КПРС був понад 70 років. Листопад 1980 р.

Очікуваних змін ці жорсткі заходи не принесли, хоча офіційна статистика свідчила про певне підвищення в 1983 р. обсягів виробництва. Однак системна криза в економіці не припинилася. Андроповські методи дали тільки незначний тимчасовий ефект.

Після тривалої хвороби в лютому 1984 р. Ю. В. Андропов помер, а його посаду обійняв 78-річний секретар ЦК КІІРС К. У. Черненко.

Обрання в лютому на найвищу партійну посаду тяжко хворого К. У. Черненка не внесло бажаних змін в економічну політику держави. На посаді генсека він пробув трохи більше року. В березні 1985 р. К. У. Черненко помер.

Вперше за останні десятиліття на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано відносно молодого, 54-річного М. С. Горбачова, члена політбюро, секретаря ЦК КПРС, який До цього був першим секретарем Ставропольського крайкому.

Становище в країні не могло не позначитися на настроях керівної верхівки. Все ширше коло представників партійно-державного апарату почало розуміти, що на головних напрямах науково-технічного прогресу, за рівнем життя населення СРСР значно відстає від розвинутих держав Заходу, що країна не спроможна належним чином реагувати на глобальні проблеми, котрі постали перед людством: екологічну, продовольчу.

Відправним пунктом останнього періоду в історії Радянського Союзу був квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. Новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов виступив перед учасниками пленуму з пропозицією прискорити науково-технічний прогрес, і на цій основі форсувати соціально-економічний розвиток країни. В основу стратегічного курсу нового керівництва було покладено «прискорення» соціально-економічного розвитку.

Термін «перебудова» у доповіді М. Горбачова на пленумі означав лише поліпшення управління господарським механізмом, тобто використовувався у досить обмеженому, вузькому розумінні. Але поступово саме цей термін став наповнюватися новим змістом, означаючи оновлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного, привабливого для народу вигляду.

Пошуки шляхів Курс на «прискорення» був підтверджений на виходу з кризи XXVII з'їзді КПРС, що відбувся у 1986 р. На ньому було поставлено завдання: за три п'ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади. Подвоєння національного доходу передбачалося забезпечити за рахунок підвищення в 2,3-2,5 раза продуктивності праці.

XXVII з'їзд Компартії України схвалив без жодних змін Усі проекти документів XXVII з'їзду КПРС, конкретизувавши відповідно до політики центру щодо України. Тим самим, Компартія України була втягнута у чергову авантюру центру.

По-перше, передбачуваних показників досягти було просто неможливо. Переобтяжене безліччю невирішених проблем народне господарство України не було спроможне на такий потужний ривок.

По-друге, не передбачалося жодних змін у принципах господарювання. Величезні кошти планувалось використати не стільки на технічне переозброєння і структурну перебудову економіки, скільки на створення нових виробничих потужностей в електроенергетиці, галузях важкої промисловості та хімічної індустрії. Намагаючись якнайшвидше досягти максимального результату, центр передбачав розмістити в Україні з її оптимальними природнокліматичними умовами, готовою виробничою і соціальною інфраструктурою, кваліфікованим кадровим потенціалом максимальну кількість нових підприємств.

Спираючись на рішення квітневого (1985) пленуму, партійно-державне керівництво сподівалося вирішити також і гострі соціальні проблеми. У квітні 1986 р. ЦК КПРС прийняв постанову про основні напрями розв'язання житлової проблеми. Було офіційно задекларовано, що до 2000 р. кожна сім'я матиме окрему квартиру або будинок. Необхідного економічного обґрунтування ця постанова не мала і була приречена на провал.

Того ж року було оголошено про прийняття «Комплексної програми розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986-2000 рр.», якою передбачалося забезпечення предметами повсякденного вжитку і послугами всіх жителів країни, ліквідацію дефіцитів і черг. Важливою передумовою цього вважалося успішне виконання Продовольчої програми, проголошеної у травні, а в УРСР — в листопаді 1982 р.

Відсуваючи на майбутнє вирішення проблем підвищення добробуту і створення нормальних житлових умов, влада вже в 1985 р. в директивному порядку стала впроваджувати в побут населення так званий «здоровий спосіб життя». В червні 1985 р. набула чинності постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками. Виконання цієї постанови супроводжувалося безліччю непродуманих заходів, від яких через деякий час довелося відмовитися.

Водночас вище партійно-державне керівництво здійснювало Деякі кроки в напряму оздоровлення суспільно-політичного життя. Так, воно наважилося наприкінці 1986 р. повернути з горьківського заслання до Москви всесвітньо відомого російського правозахисника А. Сахарова. Почалося звільнення політв'язнів.

З ініціативи партійних верхів відбувалося оновлення апарату, він очищався від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів. У січні-березні 1987 р було звільнено з посад за «послаблення керівництва» парторганізаціями кількох перших секретарів обкомів партії. З'являється практика виборів партійних керівників таємним голосуванням альтернативно, з кількох кандидатур.

12 березня 1987 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла безпрецедентне у радянській історії рішення про проведення в експериментальному порядку виборів до місцевих рад народних депутатів по багатомандатних виборчих округах. Це дало можливість на більш демократичних засадах провести вибори до місцевих рад.

У 1987 р. започатковано утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами. Всього у республіці було обрано понад 2 тис. директорів підприємств і десятки тисяч керівників середньої ланки. 1987 р. ознаменувався наростанням темпів перетворень, поглибленням їхнього змісту.

Поглиблення Усвідомлення необхідності поглиблення «перебудови» засвідчила робота пленумів ЦК КПРС, які відбулися у 1987 р., виступи М. Горбачова, інших керівників партії і держави, публікації відомих економістів, філософів, публіцистів. Про зміни, які відбувалися в СРСР, почали говорити як «про революційні». У контексті пошуків виходу з кризи в партії і суспільстві інтенсивно відбувалося переосмислення історичного минулого, критичний аналіз створеного в СРСР соціально-економічного устрою. Вже на червневому (1987) пленумі ЦК КПРС у ході дискусії було визнано неспроможність існуючої концепції «розвинутого соціалізму».

На сторінках науково-публіцистичних видань радянська система визначалася як система «казарменого, державного соціалізму», «напівфеодального», а подекуди і просто «феодального соціалізму», «глухий кут історії», що встановлювався методом терору та репресій.

На жовтневому (1987) пленумі ЦК КПРС, присвяченому оціни1 більшовицької революції 1917 р., М. Горбачов назвав побудований у СРСР лад «деформованим соціалізмом». Через кілька місяців, у лютому 1988 р., він проголосив відмову «від догматичної, бюрократичної спадщини», яка «не має нічого спільного ні з марксизмом-ленінізмом, ні зі справжнім соціалізмом».

Але програмна заява КПРС так і не стала платформою, яка б об'єднала все суспільство, чи навіть — усіх комуністів. Перебудова супроводжувалась диференціацією інтересів різних груп населення, які не могли бути передбачені в програмі однієї партії. Оцінюючи історичний досвід СРСР, частина населення (насамперед інтелігенція) стала схилятися до висновку, що справа не в деформації марксистсько-ленінського вчення, а в утопічності, неможливості реалізації комуністичних ідей взагалі. У вирі усіх цих подій перебувала УРСР.

До кінця 80-х років сподівання на демократизацію життя в Україні пов'язувалося з Москвою, перебудовою в центрі. За цих умов, на фоні зростаючої відкритості центральної влади, авторитет республіканських партійно-державних структур падав.

Особливо яскраво продемонстрував це XXVII з'їзд Комуністичної партії України (лютий 1986 р.), який за рішеннями й характером обговорюваних питань мало чим відрізнявся від «застійного» XXVI з'їзду КПУ.

Ще з кінця 20-х років над Компартією України, як дамоклів висіла підозра в «націоналізмі». Будь-яка спроба полегшити життя народу України без вказівок із Москви або без погодження з нею, оцінювалися як прояв націоналізму і нещадно каралися.

За статутом КПРС і традиціями, які склалися, розробка теоретичних та загальнополітичних питань - це прерогатива ЦК КПРС, його політбюро. Завдання республіканських парторганізацій — лише виконувати відповідні рішення центральних органів партії. ЦК КП України міг лише надсилати до Москви свої пропозиції і не мав права самостійно приймати рішення, які виходять за межі діючих постанов та інструкцій ЦК КПРС. Упродовж десятиліть у республіканському партійно-державному апараті виробився своєрідний периферійний тип мислення - «провінціалізм».

Зазначені причини унеможливлювали трансформацію Компартії України у національно-комуністичну організацію як провідну політичну силу суверенної України. Вона стала програвати у боротьбі зі своїми політичними опонентами ще до того, як останні оформилися в партії та масові рухи. Реакція КП України на найгостріші питання життя республіки свідчила про нерозуміння тенденцій суспільного розвитку і настроїв народних мас, втрату можливостей належно на них впливати.

Непродумана надіндустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, інтенсивне спорудження численних штучних «морів» на Дніпрі доповнилося в 70-80-ті роки побудовою мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3% території СРСР, припадало майже 25% всіх шкідливих виробництв. Серед міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п'яте було розташоване в Україні.

Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кіло-метрової «зони відчуження», масового переселення жителів і3 забруднених земель в інші регіони республіки. За вказівками парт керівництва ретельно приховувалися страшні розміри і жахливі, ще до кінця не вивчені і не пізнані наслідки катастрофи. Причому, якщо М. Горбачов на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987 р. в своїй доповіді приділив увагу і Чорнобильській трагедії, В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річ-чю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадував.

Інше важливе питання, значення якого так і не збагнуло керівництво України, — це питання національного відродження.

Усім було відомо, що впродовж десятиліть наступ загальносоюзних чиновників на українську культуру відбувався за сприяння тієї ж Компартії України, яка за будь-яку ціну прагнула продемонструвати центрові свій «інтернаціоналізм». У результаті мільйони українців відмовилися від української мови, національної культури, не сприйнявши й культуру російську.

Тоталітарний режим не був зацікавлений у розвитку національних культур, бо значно легше управляти однорідною «народною масою», «радянським народом», аніж мати справу окремо з кожною нацією. Тому й міжнаціональні відносини в Україні, як і в інших республіках будувалися не на природній, культурній, духовній основі, а на основі політичній, ідеологічній. А в цьому крилась серйозна небезпека для міжнаціональних відносин, бо надмірна їх політизація може ледве не кожну соціальну проблему швидко перетворити на національну.

З іншого боку, лише розвиток національних культур і зростання загальної культури створюють природну основу для Цивілізованих міжнаціональних відносин, взаємної поваги та Дружби між націями і народами. Крім того, загальний культурний рівень нації є однією з необхідних умов оволодіння надбаннями науково-технічної революції, і навпаки, занепад культури загрожує витісненням нації на узбіччя світового прогресу.

Однак, незважаючи на нові тенденції і суспільні потреби Компартія, уряд України продовжували проводити традиційну політику «інтернаціоналізму», яка в реальному житті зводилася до русифікації українців та представників інших національних груп України.

У результаті прапор національного відродження українців євреїв, поляків, росіян, представників інших національних менший в Україні підняла не Компартія і уряд України, а опозиційні сили, що забезпечило їм досить широку підтримку і симпатії в масах.

Таким чином, події в Україні перестали бути підконтрольні компартійній верхівці та вищим державним інституціям.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.