Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

Згадай:

1. Коли була утворена Українська Центральна Рада і хто входив до її складу?

2. Якою була мета діяльності Центральної Ради?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Доля революції значною мірою залежала від позиції армії і флоту. Територією України проходили Південно-Західний і Румунський фронти, у складі яких було близько 3250 тис. солдатів і офіцерів. До 40 тис. моряків мав у своєму складі Чорноморський флот. Як і в цілому в суспільстві, значно вищий, ніж більшовики, авторитет у армії та на флоті мали есери, меншовики, представники українських національних партій. Лише декілька військових частин, в основному тилових, улітку 1917 р. перебувало під впливом більшовиків. На початку червня 1917 р. відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд, що зібрав понад 2000 делегатів, які представляли майже 1,8 млн солдатів і офіцерів фронту та тилових частин. Це була величезна сила, здатна вирішально вплинути на перебіг подій в Україні.

Перший універсал Центральної Ради і автономія України

Важливим етапом розвитку національної революції був Всеукраїнський національний конгрес (6-8 квітня 1917 р). Делегати доручили Центральній Раді добиватися від Тимчасового уряду автономії України.

16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда делегацію, очолювану одним із її керівників В. Винниченком. Делегація вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак ця вимога була відкинута.

Центральна Рада 10 червня 1917 року схвалила й урочисто проголосила на Всеукраїнському Військовому з'їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше Першим універсалом. Універсал проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. Об'єднання з новою Росією мало відбутися на федеративних засадах. Кожне село, волость, повітова й земська управи мали встановити зв'язки з Радою. Оголошувалося про відмову передавати податок до центральної казни і запровадження одноразового податку на «рідну справу». Українські організації повинні були об'єднати зусилля з демократично обраними організаціями інших національностей.

Через кілька днів, 15 червня, був створений уряд - Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради на чолі з видатним українським письменником, громадським діячем, членом УСДРП В. Винниченком. Генеральним писарем став П. Христюк (УПСР), секретарем військових справ — С. Петлюра (УСДРП), секретарем міжнаціональних справ - С. Єфремов (УПСФ). Інші секретарства очолили також відомі діячі українського національно-визвольного руху: X. Барановський (кооператор), В. Мартос (УСДРП), В. Садовський (УСДРП), І. Стешенко (незалежний соціал-демократ), М. Стасюк (УПСР).

Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної Ради і навіть оголосили його проявом «сепаратизму», «злочином» і «німецькою інтригою».

Незважаючи на негативне ставлення до національного руху, Тимчасовий уряд змушений був шукати угоди з Центральною Радою. Його дії сковувала політична криза, яка спалахнула після багатолюдних антиурядових демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді та інших містах. Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на Південно-Західному фронті. За місяць боїв російська армія втратила 150 тис. чоловік і залишила Галичину.

В умовах наростання загальної нестабільності уряд прагнув домогтися від Центральної Ради мінімальних поступок. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І. Церетелі, М. Некрасова, О. Керенського і М. Терещенка, які після напружених переговорів зобов'язалися забезпечити схвалення урядом Генерального Секретаріату як «найвищого крайового органу управління на Україні». Склад Секретаріату затверджувався урядом, а Центральна Рада поповнювалася представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами. Вона зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. Тимчасовий уряд не відмовлявся від українізації військ, але за умови здійснення її під контролем російського командування і в межах, які воно буде вважати доцільними.

Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада оформила як Другий універсал. Цей документ датовано 3 липня 1917 р.

Липнева політична криза в Росії

Другий універсал спричинив нову урядову кризу в Росії. На знак протесту проти поступок українцям троє міністрів-кадетів покинули уряд. Послідовні прихильники імперіалістичного курсу щодо України - кадети - не погоджувалися на визнання навіть обмеженої її автономії.

Якщо в Росії Другий універсал засудили кадети, то в Україні проти нього рішуче виступили самостійники. На початку липня, коли тривали переговори між Центральною Радою і керівництвом Тимчасового уряду, самостійники (члени Центральної Ради М. Шаповал, Л. Ган, І. Луценко, голова Братства самостійників В. Отамановський та ін.) здійснили відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Виступ був підготовлений і спланований. Ударною силою повстання стали українізовані військові частини, розміщені в Києві. Їх мали підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України.

Самостійники сподівалися на підтримку Центральної Ради. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення на чолі 5 тис. озброєних українських вояків, об'єднаних у Другий український полк ім. Павла Полуботка. Але позиція лідерів Ради залишалась незмінною. Це паралізувало волю керівників полуботківців: виступити проти Центральної Ради, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились.

Щодо Центральної Ради, то в питанні про необхідність придушення виступу самостійників її керівники не мали сумнівів. Військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ.

Після поразки виступу полуботківців усіх керівників повстання ув'язнили або відправили на фронт. На Румунському фронті опинився тодішній лідер самостійників М. Міхновський.

Напередодні доленосних подій найпослідовніші прихильники незалежної України були нейтралізовані.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.