Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. За що боролися українські дисиденти?

2. Назвіть відомих Вам українських дисидентів.

3. Назвіть відомі Вам дисидентські групи та організації.

4. Які методи використовував радянський режим для боротьби проти українських дисидентів?

5. Які основні положення містилися в Маніфесті Українського революційного центру?

6. Якою була головна мета діяльності Української робітничо-селянської спілки?

7. У чому полягали основні вимоги українських дисидентів?

8. Які засоби застосовували державні органи для придушення опозиційного руху?

9. Дайте визначення поняття «дисиденти».

10. Чим відрізнялися погляди і діяльність дисидентів і « шістдесятників» ?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Антирелігійна кампанія.

У 1956 р. почалася активізація антирелігійної боротьби. Секретну постанову ЦК КПРС «Про записці відділу пропаганди і агітації ЦК КПРС по союзних республіках" Про недоліки науково-атеїстичної пропаганди "» від 4 жовтня 1958 зобов'язувало партійні, комсомольські та громадські організації розгорнути пропагандистський наступ на «релігійні пережитки»; державним установам пропонувалося здійснити заходи адміністративного характеру, спрямовані на жорсткість умов існування релігійних громад. 16 жовтня 1958 Рада Міністрів СРСР прийняла Постанови "Про монастирях в СРСР» і «Про підвищення податків на доходи єпархіальних підприємств і монастирів». 21 квітня 1960 призначений у лютому того ж року новий голова Ради у справах РПЦ Куроєдов у своїй доповіді на Всесоюзній нараді уповноважених Ради так характеризував роботу колишнього його керівництва: «Головна помилка Ради у справах православної церкви полягала в тому, що він непослідовно проводив лінію партії і держави щодо церкви і скочувався найчастіше на позиції обслуговування церковних організацій. Займаючи защітніческіе позиції по відношенню до церкви, рада вів лінію не на боротьбу з порушеннями духовенством законодавства про культи, а на огорожу церковних інтересів».

Секретна інструкція із застосування законодавства про культи в березні 1961 року звертала особливу увагу на те, що служителі культу не мають права втручатися в розпорядчу та фінансово-господарську діяльність релігійних громад. В інструкції вперше були визначені не підлягали реєстрації «секти, віровчення і характер діяльності яких носить антидержавний і бузувірський характер: єговісти, п'ятидесятники, адвентисти-реформісти». У масовій свідомості збереглося приписуване Хрущову висловлювання того періоду, в якому він обіцяє показати останнього попа по телевізору в 1980 році.

У 1958 р. в Україні церква втратила 64 культові споруди: церкви, молитовні будинки тощо. У 1959 р. було вилучено 262, у 1960 — 747, у 1961 — 997, у 1962 — 1144 культові споруди. За неповними даними, в Україні тільки в 1962 р. було знято з реєстрації 1263 релігійні об'єднання різних напрямів

Газети, радіо, культурно-освітні заклади, інші засоби впливу на населення були зорієнтовані на посилення атеїстичної роботи. Починаючи з другої половини 50-х рр., а значно ширше і активніше наприкінці 50-х - початку 60-х рр., у редакціях газет, на радіо організуються відділи атеїзму. Товариство «Знання», окрім спеціальних університетів на громадських засадах, створює науково-методичні ради, секції пропаганди науково-атеїстичних знань. У багатьох обласних і районних центрах створюються атеїстичні музеї та планетарії. У вузах відкриваються кафедри наукового атеїзму. Курс лекцій з наукового атеїзму запроваджується не тільки у вищих, а й у середніх спеціальних навчальних закладах, у старших класах загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, на курсах перепідготовки кадрів різних ланок. У мережі політичної освіти для дорослих і для працюючої молоді організуються теоретичні семінари, гуртки, масові школи з антирелігійною тематикою, кількість слухачів яких постійно збільшувалася.

На початку 1962 р. істотні зміни було внесено і до законодавства. Обмежувалося відкриття церков та молитовних будинків. Питання ж про припинення діяльності храму вирішувалося не в центрі (як було до того), а виконкомом обласної ради. Ця процедура спрощувалася. Культовий об'єкт міг бути закритий на підставі акта технічної комісії та висновку уповноваженого у справах церкви при облвиконкомі. Культові споруди закривалися і навіть демонтувалися «у зв'язку з реконструкцією населених пунктів», як мотивували свої дії власті. Священики позбавлялися можливості контролювати фінанси релігійних громад, не мали права керувати їх практичною діяльністю. Державні податки на ре­лігійні громади сягали понад 80%. Релігійна громада мала право наймати священнослужителя тільки тоді, коли він отримував реєстраційне посвідчення уповноваженого в справах культів при облвиконкомі.

Особливо сильних утисків зазнала православна церква. Протягом 1957-1964 рр. в Україні було закрито 46% православних храмів. Найбільше це торкнулося центральних та південно-східних районів республіки, де опір населення антицерковним акціям не був значним. Так, у Запоріжській області залишилося 9 храмів, на Дніпропетровщині - 26, у Криму - 14. Церкви, костьоли, синагоги і молитовні будинки активно закривалися в усіх без винятку регіонах.

Народ намагалися переконати, що у вік космічних польотів і блискучих наукових досягнень XX століття релігійне мислення е проявом відсталості, реакційності і суперечить природі радянської людини - будівника комунізму.

Все це отруювало свідомість, вносило дискомфорт у життя мільйонів людей, особливо старшого віку.

Наш край.

У 50-і роки багато уваги приділялось вирощуванню кукурудзи. Колгоспи збирали її по 30 і більше центнерів з гектара.

На освоєння цілини партія мобілізувала великі матеріальні ресурси, провела колосальну політичну і організаторську роботу в масах. На заклик партії і комсомолу з України на освоєння цілини поїхали в 1954-1956 роках понад 80 тисяч юнаків і дівчат.

З Красноградщини в ті роки поїхали на цілину Г. С. Мирошниченко, І. П. Петренко, І. Я. Яковенко, В. О. Лисенко; комсомольці-механізатори Евген Шмигерін, Леонід Тараненко, Петро Грега, Валентина Грега, Андрій Луньов, Володимир Гордієнко, Микола Винник, Василь Меркулов, Юрій Стовбур, Анатолій Яковлєв, Володимир Бабич, Григорій Лисенко; молоді агрономи - Галина Городова і Василь Жигелій; вчителька Анастасія Богданова; медсестра Галина Піліпцова.

В 1959 році 120 учнів Красноградського технікуму механізації сільського господарства їздили допомагати збирати урожай у Казахстан. Там вони скосили хліба на звал 13490 гектарів, підібрали валків і зібрали прямим комбайнуванням 11700 гектарів, 132 гектари зорали цілини, на 130 гектарах зробили лущення стерні. Весь колектив учнів був нагороджений грамотою Барнаульського райкому комсомолу, а учні Матвієнко, Сенченко і Кононихін - грамотою ЦК комсомолу Казахстану.

У 1957 році на полях району працювало 219 тракторів проти 50 в 1937 році.

Весною 1958 року 63 передовики сільськогосподарського виробництва нагороджені орденами і медалями: орденом Леніна - В. І. Кривуца, М. П. Мацегорова, Ф. К. Скотаренко, М. і. Шость; орденом Трудового Червоного Прапора - Г. А. Гнатенко, І. Т. Д'яченко, і. Є. Машкіна, М. М. С'єдин, М. Я. Черненко, Л. М. Щербина; 16 передовиків нагороджені орденом „Знак Пошани"; 12 - медаллю „За трудову доблесть"; 25 - медаллю „За трудову відзнаку".

На базі МТС була створена ремонтно-технічна станція - РТС, директором якої був призначений досвідчений спеціаліст В. В. Гонтар.

У 50 роки спостерігається розширення шкільної мережі, зміцнення матеріальної бази закладів культури та медицини, забезпечення їх кваліфікованими кадрами. До 1955 року в Краснограді працювало педагогічне училище. В зв'язку з повним забезпеченням шкіл кадрами вчителів початкових класів Красноградське педучилище закрили.

У 1954-1959 р. збудований двоповерховий навчальний корпус Красноградського технікуму механізації сільського господарства. В 1955 році зданий в експлуатацію будинок залізничної школи № 30 (СШ № 3). В місті відкрита школа робітничої молоді, вихованець якої В. А. Грінченко став народним артистом СРСР. За великий вклад в розвиток народної освіти 0. і. Кацович та М. К. Редьку присвоєно звання заслуженого учителя УРСР.

Для підготовки фельдшерів і акушерів, у 1955 році в місті відкрите медучилище. За роботу по розширенню мережі медичних закладів, застосування прогресивних методів лікування, добросовісну повсякденну роботу лікарям С. Г. Буланому, Г. В. Усенку, В. М. Самойлову присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

В 1959 році в центрі міста був споруджений пам'ятник 96-ти естонським стрільцям, які загинули в боротьбі за Радянську владу на Красноградщині в 1920 році.

У 1955 році в Краснограді відкрита музична школа, ініціаторами її відкриття та розвитку були ентузіасти - перші вчителі М. П. Стогній, 3. М. Дубина, Т. С. Кондрацький, М. Т. Калкутін, М. Я. Литвин. Невдовзі вчителі і учні музичної школи поповнили ансамбль народних інструментів і зазвучав він на всю Україну. У 1960 році, вже з високим титулом народного хору, ансамбль успішно виступив у Москві під час Декади української літератури і мистецтва.

Наприкінці 50-х років була завершена радіофікація всіх населених пунктів району.

В Краснограді в 50-і роки знаходився обласний іподром, а скакунів вирощували на колгоспній конефермі в Кобзівці. Об'їжджених коней здавали в фонд Радянської Армії. Доброї слави зажила красноградська футбольна команда „Спартак", тренером якої був О. Т. Вербич.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.