3. Українська робітничо-селянська спілка (урсс)

Найбільш відомою групою, яка в своїх програмних документах поставила питання про ненасильницький, конституційний шлях здобуття державної незалежності України, була Українська робітничо-селянська спілка. її заснували два молоді юристи – Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які в 1958 р. на Львівщині створили ядро майбутньої організації.

У розробленому в 1959 р. Левком Лук’яненком та Степаном Віруном проекти програми УРСС теоретично обґрунтовувались і осмислювались положення нового, безкровною етапу українською національно-визвольного руху.

В цьому документі гострій критиці піддавалася політика Комуністичної партії і радянського уряду в роки голодомору 1932-1933 рр., засуджувалася практика жорстоких сталінських репресій 30-х років, бюрократичні методи керівництва народним господарством, національна політика правлячої партії, що здійснювалась у республіці.

У проекті програми зазначалося, що в дійсності Україна позбавлена проголошених Конституцією суверенітету та прав вільно вступати у політичні й економічні відносини і іншими державами. В республіці українська мова не тільки не стала державною, а взагалі майже витіснена з офіційного вжитку.

Тому, за словами авторів проекту, Україні потрібно використати надане їй конституційне право і вийти зі складу СРСР. Адже Конституція УРСР (ст.14) та Конституція СРСР (ст.17) надавали союзній республіці право перетворитися на цілком незалежне державне утворення.

Як вважали автори документа, в новоствореній самостійній Українській державі політичний лад буде залишатися, як і до цього, радянським, а економічний – соціалістичним. Україна, зазначалося в проекті програми, як суверенна і самостійна держава мала б залишитися в співдружності таких самих незалежних соціалістичних держав.

Характерною особливістю УРСС було те, що її засновники для визначення та обґрунтування своїх ідеологічних засад використовували, як вони стверджували, «справжній марксизм», що нібито не мав нічого спільного з тодішньою практикою КПРС.

Таке рішення випливало не лише з тактичних міркувань активістів спілки, але й з усвідомлення ними історичних традицій політичної боротьби в Україні наприкінці XIX – на початку XX ст. Як зазначав Л.Лук'яненко, навчаючись у Москві, він детально ознайомився з програмою Революційної української партії (РУН) і був просто вражений її справжньою «демократичністю і соціалістичністю».

Разом з тим Українська робітничо-селянська спілка не заперечувала і досвіду боротьби ОУН-УПА. В ході обговорення програми і тактики своєї діяльності члени об'єднання висловлювали думки щодо можливості використання традицій воєнного і повоєнного українського повстанського руху. Але в кінцевому підсумку підтримку більшості отримали ті, хто вважав, що нові умови вимагають нових форм і тактики політичної діяльності.

На своєму засіданні, що відбулося 6 листопада 1960 р. члени Української робітничо-селянської спілки розглянули проект програми та головні завдання організації. Але наступні збори спілки не відбулися – в січні 1961 р. її керівництво було заарештовано.

На закритому судовому процесі у травні 1961 р. шістьох членів Української робітничо-селянської спілки засудили до великих строків табірного ув'язнення (від 10 до 15 років). Л.Лук'яненко був засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу, який згодом був замінений 15-річним ув'язненням.