V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Україна в 1943 р.

Мета: Ознайомити учнів з подіями в Україні в 1943 р., формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Початок звільнення України?

2. Початок оборони Києва?

3. Коли Україна була повністю окупована нацистськими військами?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Восени 1942 р. на берегах Волги в районі Сталінграда розгорнулась одна із найбільших битв Другої світової війни. У результаті контрнаступу радянських військ 19-23 листопада в оточенні опинилось 330-тисячне угруповання армії генерал-фельдмаршала фон Паулюса. 2 лютого 1943 р. оточені гітлерівські частини капітулювали. Перемога під Сталінградом була початком докорінного переламу в ході Великої Вітчизняної та Другої світової воєн.

З кінця грудня 1942 р. розпочалось визволення України від німецько-фашистських загарбників. 16 грудня 1942 р. Воронезький та Південно-Західний фронти перейшли у наступ. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В.Кузнецова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із с.Півнівки Міловського району на Луганщині. Того ж дня від ворога було звільнено ще ряд населених пунктів України.

План Ставки визначав першочерговим завданням визволення Донбасу – головної вугільно-металургійної бази країни (операція «Стрибок»), а також Харківського промислового району (операція «Зірка»). Успішний наступ радянських військ продовжувався до лютого 1943 р. і увінчався визволенням Харкова. Але 19 лютого 1943 р. ворожі частини розпочали потужний контрнаступ. Недооцінка Ставкою можливості контрудару призвела до втрати північно-східних районів Донбасу та Харкова. Щоб взяти реванш за поразку під Сталінградом і перехопити стратегічну ініціативу, гітлерівське командування в липні 1943 р. розпочало потужний наступ в районі Курська і Бєлгорода (Курська дуга). Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) була однією з найбільш значних і вирішальних подій Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. У ході тактичної оборони та контрнаступу радянськими військами були розгромлені відбірні дивізії вермахту. Перемога під Курськом відкрила можливість для широкого наступу Червоної Армії на всьому південному напрямку радянсько-німецького фронту.

На Харківському напрямку успішно діяли війська Степового фронту. Вони оточили Харків з трьох боків і в ніч на 23 серпня розпочали штурм міста. До 11 години війська Степового фронту повністю визволили Харків. Більша частина ворожого угруповання, яке утримувало місто, була знищена, решта гітлерівців відступила.

Ставка розробила оперативний план, згідно з яким ставилося завдання знищити ворожі підрозділи на Лівобережжі, не даючи їм змоги закріпитися на річках Десні, Ворсклі, Молочній, щоб потім, образно кажучи, «на плечах відступаючого ворога» форсувати Дніпро. Після цього передбачалось об'єднати захоплені райони у плацдарм для подальшого наступу на Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя з метою витіснення окупантів з території Правобережної України та Криму.

Битву за звільнення від гітлерівців Лівобережної України умовно можна поділити на два етапи. Протягом першого (серпень-вересень 1943 р.) радянські війська розгромили німецькі угруповання на Лівобережній Україні, Донбасі, вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська й створили кілька плацдармів на правому березі. На другому етапі (жовтень-грудень 1943 р.) радянські війська ліквідували ворожі плацдарми у районі Запоріжжя та Мелітополя і створили власні стратегічні плацдарми на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука.

Однією з найбільших військових операцій по визволенню України стала Донбаська операція 13 серпня - 22 вересня 1943 р. На початку Донбаської операції гітлерівське угруповання, яке обороняло Донбас (командувач – генерал-фельдмаршал Манштейн), мало у своєму складі близько 540 тис. чоловік, 5 400 гармат і мінометів, 900 танків і штурмових гармат, близько 1 100 літаків. Радянські війська Південно-Західного та Південного фронтів (командувачі – генерали Малиновський і Толбухін) мали перевагу: 1 053 тис. чоловік, близько 21 тис. гармат і мінометів, 1 257 танків і САУ (самохідних артилерійських установок), близько 1 400 літаків. Розпочавши потужний наступ, радянські війська займали місто за містом. 7 вересня 1943 р. рейхсфюрер СС Гіммлер віддав наказ керівництву військ СС і поліції про застосування в Україні тактики «випаленої землі». Вона передбачала знищення перед відступом німецько-фашистських частин всіх промислових об’єктів і матеріальних цінностей Донбасу. 8 вересня 1943 р. радянські війська визволили Сталіно (Донецьк) – центр Донбасу. Фронти радянських військ, що діяли на території України в 1943-1944 рр.:Воронезький фронт - Перший Український фронт (М.Ватутін),Степовий фронт - Другий український фронт (І.Конєв), Південно-Західний фронт - Третій Український фронт (Р.Малиновський), Південний фронт - Четвертий Український фронт (Ф.Толбухін).

Командування вермахту у своїх планах розраховувало на те, що Дніпро, як багатоводна ріка з високим правим берегом, стане надійним оборонним рубежем. Цю захисну лінію гітлерівці назвали «Східним валом». Радянські війська вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Бойові дії розгорнулись на 750-кілометровому фронті. В ніч на 21 вересня 1943 р. розпочалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму радянських воїнів. На кінець вересня був виграний перший етап битви за Дніпро. Радянські війська захопили понад 20 плацдармів. Слід відзначити, що таку потужну водну перешкоду, як Дніпро, передові частини радянських військ форсували з ходу, на підручних засобах, не чекаючи підходу основних сил і прибуття понтонів. 10-14 жовтня 1943 р. в ході битви за Дніпро радянські війська ліквідували Запорізький плацдарм гітлерівців і 14 жовтня визволили м. Запоріжжя.

Протягом жовтня 1943 р. радянські війська вели запеклі бої за утримання і розширення плацдармів на правому березі Дніпра. Спроба 1-го Українського фронту, яким командував М.Ватутін, розвинути наступ на Київ з Букринського плацдарму успіху не мала. Різко пересічена місцевість, глибоко ешелонована оборона ворога сковували маневр радянських військ, особливо танкових. Крім того, під час наступу радянських військ виявились гостра нестача переправних засобів і слабке авіаційне забезпечення. Все це призводило до величезних втрат. Зважаючи на ситуацію, яка склалась. Ставка Верховного Головнокомандування наприкінці жовтня дала наказ провести передислокацію основних сил 1-го Українською фронту з Букринського плацдарму – на Лютізький, на північ від Києва. 3 листопада радянські війська перейшли в наступ на київському напрямку з Лютізького плацдарму. Щоб приголомшити порога, танки засвітили фари, включили сирени і разом з піхотою пішли в нічну атаку. 5 листопада гвардійці-танкісти перекрили шосе Київ - Житомир, і підрозділи 38-ї армії вийшли па передмістя Києва – Святошин. У ніч на 6 листопада радянські війська розгорнули наступ на північній околиці Києва. Після запеклих боїв 6 листопада 1943 р. столицю України було повністю звільнено від окупантів.

Гітлерівське командування намагалось за будь-яку ціну відбити Київ. Для цього на київському напрямку були зосереджені значні танкові і піхотні угруповання ворога. Командування вермахту великі надії покладало на танкові дивізії «Адольф Гітлер», «Рейх» та ін. 13 листопада почався німецький контрнаступ. Жорстокі бої продовжувались до 25 листопада. Щоб прорватися до міста, гітлерівці вводили в бій по 300-400 танків щоденно і ціною величезних втрат зуміли знову захопити Житомир і Коростень. Однак в районі Фастова наступ фашистів було зупинено. 24 грудня 1943 р. командування 1-го Українського фронту ввело в бій стратегічні резерви, і радянські війська знову перейшли в наступ. До 1 січня 1944 р. захоплена напередодні фашистами територія була повністю відвойована.

Мобілізаційні заходи 1942-1943 рр. „Сірі піджаки”.

Величезні втрати радянських військ вимагали від Ставки Верховного Головнокомандування розгортання широкої програми мобілізаційних заходів на території, не зайнятій гітлерівцями. 3,5 млн. чоловік, евакуйованих з УРСР до східних районів Радянського Союзу, стали для цього великим резервом. Діюча армія постійно одержувала поповнення воїнами-українцями. Українці були однією з найчисленніших етнічних груп у радянських військах під час Другої світової війни. За сучасними оцінками істориків, в складі Червоної Армії та Воєнно-морського флоту їх було понад 6 мільйонів. З початком визволення України від німецько-фашистських загарбників збройні сили СРСР почали поповнюватись новобранцями з визволених територій. Перш за все, це була молодь призовного віку, учасники партизанської боротьби та підпілля, колишні військовополонені і ті, що за роки окупації досягли призовного віку. За неповними даними, лише п'ять визволених областей України (Сталінська, Ворошиловградська, Запорізька, Харківська, Сумська) на кінець 1943 р. направили в діючу армію 250 тис. призовників і 130 тис. колишніх військовополонених. Це нове поповнення, іноді навіть не переодягнувши у форму і не давши зброю, кидали у наступ. Бувалі воїни називали їх „сірі або чорні піджаки”.

Боротьба з ворогом у тилу. Радянські партизани та ОУН-УПА.

Змінилась тактика партизанської війни: якщо на першому стані боротьби з окупантами партизани здебільшого вели активну диверсійно-розвідувальну діяльність, створювали і розширювали партизанські зони і краї, то після докорінного перелому в ході війни, що стався на фронтах, найбільші партизанські з'єднання рушили у рейди в глибокий ворожий тил. З червня по жовтень 1943 р. тривав карпатський рейд з'єднання С.Ковпака. За п'ять місяців партизани з боями пройшли територією Полісся, Рівненської, Львівської, Тернопільської та Станіславської областей; форсували річки Случ, Горинь, Збруч, Дністер, Прут; розгромили німецькі гарнізони в Скалаті, Галичі, Росолині, Солотвині, Рафалівці. Гітлерівці кинули проти ковпаківців значні сили вермахту та поліції. 11 разів партизани проривали вороже оточення. 4 серпня 1943 р. партизанське з'єднання розгромило ворожий гарнізон у м. Делятині, вивело з ладу нафтодобувний комплекс, залізницю, мости. Проте виснажливі бої з фашистськими загарбниками та Українською самообороною (військові національні загони в Галичині) змусили ковпаківців повернутися на свої бази.

Рушили в рейди також партизанські з'єднання О.Федорова, М.Наумова, А.Мельника, П.Вершигори.

У серпні 1943 р. відбувся ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН(Б). У рішеннях збору відзначалось, що Україна має бути демократичною республікою, побудованою на принципах соціальної справедливості, в якій немає місця будь-якій системі експлуатації. У прийнятих документах передбачалася передача землі селянам, запровадження 8-годинного робочого дня, залучення робітників до управління підприємствами; проголошувались свобода слова, думки, переконань, рівність усіх громадян в своїх правах, в тому числі представників національних меншин. Було, зокрема, знято гасло ОУН «Україна для українців» і висунуте нове: «Воля народам, воля людині». Оунівці закликали до боротьби на два фронти – проти Сталіна та Гітлера.

Перші сутички УПА і Червоної Армії розпочались при вигнанні німців із Правобережної України. Після вступу радянських частин в Західну Україну число таких сутичок зросло. Щоб уникнути великих втрат, повстанці вирішили перечекати радянський наступ у лісах, а вже потім завдати ударів по тилах і підрозділах НКВС.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.