V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Особливості адміністративно-територіального устрою, економічного і соціального розвитку краю у 1921—1939-ті роки.

Мета: Ознайомити учнів з впливом воєнно-політичних подій 1914— 1921 рр. на наш край, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Охарактеризуй статус українських земель у складі Польщі.

2. Доведи, що на українських землях, які входили до складу Польщі, мало місце національне гноблення.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Повіт в період непу.

Про складне політичне становище в повіті написав у своїх спогадах уродженець Костяитиноградщини, учасник громадянської війни, член виконкому Комінтерну Іван Павлович Подлепіч: „В роботі партійної організації Коетянтиноградщини і її зміцненні брали участь не тільки Полтавський губком і ЦК КП(б)У, а й ЦК ВКП(б). Робота парторганізації на Костянтиноградщим” була дуже важкою, більш важкою, ніж в будь-якому іншому повіті. В Костянтиноградському повіті була найбільша кількість контрреволюційних організацій, груп і партій і не випадково наприкінці 1922 року ЦК ВКП(б) рекомендував секретарем повітового комітету партії сормовського робітника, члена більшовицької партії з 1903 року Михайла Євдокимовича Чувиріна".

У 1921 році в повіті швидко зростала кількість споживчих і сільськогосподарських кооперативів: у вересні їх було 2, у жовтні - 11, а на кінець грудня - 32.

У 1922 році вже відновило свою роботу Костянтиноградське дослідне поле, засноване в 1910 році. Завідуючим дослідного поля був т. Крін.

У Костянтиноградському повіті нараховувалось 295000 чоловік, які повинні були відрахувати 11800 голодних пайків, що становило 6638 пудів хліба.

У грудні 1921 року голодаючим Поволжя і інших районів з Костяктинсградського повіту відправлено 26 вагонів хліба. На 1 березня 1922 року в дитячому будинку Костянтиноградської райфілії було 64 дітей, з них росіян - 35. Це діти з Самарської, Саратовської, Калузької, Тульської, Оренбурзької і інших губерній Росії. Всього в Костянтикоград прибуло 925 дітей.

Костянтиноградський повіт першим у губернії виконав на 100 процентів продподаток до 20 жовтня, здавши державі 1 млн. 100 тисяч пудів хліба в зерні. Голод охопив весь повіт.

Президія Полтавського губвиконкому нагородила виконком Костянтиноградської повітової Ради Червоним прапором і занесла на Червону Дошку губвиконкому. На з'їзді прапор було вручено.

У день 5-ї річниці Жовтня Костянтиноград був перейменований в Красноград, а повіт став називатися Красноградським.

21 лютого 1921 року в Костянтинограді була відкрита 4-річна середня сільськогосподарська школа, яка згодом реорганізована в сільськогосподарський технікум. Рівно через рік в будинку лікаря Р. Ф. Шиндлера відкрився краєзнавчий музей. У 1920 році почав літературну діяльність син службовця залізничної станції Костянтиноград 0.І.Копиленко. Перша збірка його оповідань „Кара-Круча" надрукована в 1923 році. у 1921 році почав друкуватися молодий письменник, уродженець села Наталиного І. Ю. Сенченко. В першій і другій трудових школах міста працювали вчителями малювання випускники Петербурзької Академії Мистецтв М. О. Федотов та І. В. Гіньківський.

15 листопада 1922 року Президія ВУЦВК за великі успіхи в розвитку господарства і радянського будівництва нагородила Красноградський повітвиконком орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Орден і посвідчення про нагородження зберігаються в Красноградському краєзнавчому музеї з тих пір і до сьогодення.

У 1922-25 роках відбулася перебудова адміністративно-територіального поділу Української РСР. ВУЦВК постановою від 12 квітня 1923 року скасував повіти і волості, затвердив поділ республіки на 53 округи (замість 102 повітів) та 706 районів (замість 1989 волостей); кількість сільрад після укрупнення було зменшено до 9307. На засіданні виконкому Полтавської губернської Ради були суперечки про те, яке місто повинно бути центром округу - Красноград чи Карлівка. Депутат Матяш із міста Гадяча пропонував зробити окружним центром Карлівку, зважаючи на те, що там більше промислових підприємств (цукрові заводи, парові млини, ливарний завод). Проти виступив депутат від Краснограда Сьомушкін. Губвиконком постановив: „Визначити місто Красиоград окружним центром, віднесши до нього 10 районів в старих межах Красноградського повіту...".

У першій половині 1925 року територій УРСР поділялася на 9 губерній, 49 округів, 666 районів. Постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року скасовано губернії і встановлено, що з 1 серпня 1925 року територія УРСР складається: з Молдавської автономної республіки, 41 округу, які поділялися на 680 районів. Таким чином, здійснено перехід до триступеневої системи управління - центр-округ-район.

Підготовка до цієї реформи велася заздалегідь. Ще в квітні 1925 року 8-й губернський з'їзд Рад Полтавщини прийняв рішення про ліквідацію Золотоношського і Червоноградського (з 1925 року діловодство в окрузі велося українською мовою і Красноград деякий час називався Червоноградом) округів. ВУЦВК врахував рішення губз'їзду - Красноград став райцентром, а Красноградський район ввійшов до складу Полтавського округу.

На початку 1926 року промислові підприємства району в основному були відбудовані. В місті давали продукцію 3 вальцові млини, олійний і цегельний заводи, артілі „Червона зірка", „Селянин", „Своя праця", ряд слюсарних і ковальських майстерень. В селах району відновили діяльність - вальцовий млин (с. Петрівка), пивоварний завод (с. Наталине)., невеликі маслобойні і кустарні майстерні. Але сліди розрухи ще залишалися: в місті не діяли два шкіряні заводи і тютюнова фабрика; в Петрівці стояв млин простого помолу.

Масова колективізація у Красноградському районі, як і по всій країні, почалася в 1929 році. В тому році у районі вже було 27 колгоспів, які об'єднували 728 селянських господарств. У 1930 році їх стало 77 і об'єднували вони 3539 господарств, що становило 33,4 процента від загальної кількості господарств району. Замість 12 прокатних машинних пунктів у 1930 році розпочато організацію першої МТС, яка до весняної посівної кампанії 1931 року одержала перші трактори. Велику роботу по організації МТС провели її директор тов. Віторт та голова райколгоспспілки Г.П.Бутенко, начальник політвідділу МТС М.Т. Козирєв, його заступник по роботі серед комсомолу М. і. Писарєв, заступник начальника по роботі серед жінок Л.П.Ландар, редактор газети МТС А.Ф.Хижняк. Та під тиском зверху темпи колективізації наростали. Цілі області і регіони країни почали змагатися хто швидше проведе повну колективізацію. В Красноградському районі суцільна колективізація була проведена достроково. Райгазета „Соціалістична перебудова" 15 березня 1931 року (на рік раніше строку) повідомляла: „Червоноградщина - район суцільної колективізації бере на буксир Водолазський район, що відстає у колективізації".

Проводячи заготівлю хліба на Україні голова РНК СРСР В. М. Молотов приїздив і до Краснограда у 1932 році. Як розповів колишній секретар комітету комсомолу Красноградського технікуму механізації сільського господарства А.Я.Яременко, прямо з засідання активу, яке провів Молотов, всі поїхали на село по питанню заготівлі хліба. Хліб забирали в колгоспах, і в одноосібних господарствах заради виконання нереальних, бездумно поставлених сталінським керівництвом завдань. В селах Красноградщини, як і в ряді областей країни, посилився голод. Вимирали цілі села: в селі Копанки, Красноградського району залишилося в живих сім сімей, у селі Миколаївка померла половина жителів.

У 1932 році на території України створено сім областей: Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Одеську, Харківську і Чернігівську, 3 того часу Красноградський район входить до складу Харківської області.

В 1935 році від Красноградського району 19 сільських Рад відійшли до новоутвореного Зачепилівського району. В складі Красноградського району залишилася 21 сільська Рада.

Масових репресій зазнали багато тисяч членів партії. безпартійних чесних громадян. Десятки людей зазнали репресій і на Красноградщині. За кілька слів, сказаних на захист репресованих українських письменників, заарештували Красноградського вчителя Ф. М. Дубового. У 1938 році арешти продовжувались. За одним разом працівники НКВС забрали залізничника Соколовського і його брата бухгалтера Красноградського маслозаводу, майстра цього ж заводу Звейника Фріца Карловича. Всі вони атестувались як вороги народу. Тільки в технорука маслозаводу Іванова було конкретне звинувачення - „білий офіцер". По приїзді в Полтаву був заарештований секретар Красноградського райкому партії Гейбо.

В 30-і роки зростала промисловість міста. На місці колишніх дрібних виросли потужні промислові підприємства: 30-й млинкомбінат, 31-й круп. завод, 32-й держмлин, комбікормовий завод, електростанція, комбінат легкої промисловості, маслозавод, ковбасна фабрика. Поряд з великими підприємствами виробляли речі широкого вжитку десятки артілей: „Ударник", „Вогнетривал", „Новий шлях", „Транспорт", „Сільгосптранс", „Харсільборошно", „Красный текстильщик" і інші.

В червні 1938 року Крестищенська і Піщанська середні школи зробили перший випуск десятикласників. У вересні 1939 року в Краснограді був розгорнутий госпіталь № 1761, начальником якого став красноградський лікар Г. В. Усенко. До цього госпіталю на лікування прибули бійці Червоної Армії, з польського фронту. Працював госпіталь один місяць. У грудні 1939 року, в зв'язку з радянсько-фінляндською війною, госпіталь відновив роботу і працював до травня 1940 року.

За довоєнні п'ятирічки значно розвинулась в районі народна освіта і культура. В 1940 році в Красноградському районі нараховувалось 48 шкіл: 25 початкових, 15 семирічних і 8 середніх, з них 4 середніх і одна семирічна працювали в Краснограді.

На базі Красноградської педшколи в 1939 році відкрився учительський інститут.

Спеціалістів середньої ланки готували в Краснограді фельдшерська школа, сільськогосподарська та школа механізації сільського господарства. З 1934 року в Краснограді працює Палац піонерів, який до 1937 року носив ім'я П. П. Постишева, а в 1937 році, в зв'язку з репресуванням Павла Петровича, названий іменем С. М. Кірова.

В 1913 році в Костянтинограді був заснований драматичнний Український театр імені Івана Франка. В період громадянської війни і в 20-і роки театр не працював. Лише в середині 30-х років відновив свою роботу. В Красноградському краєзнавчому музеї зберігається реклама театру за 5 грудня 1940 року.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.