V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Вплив воєнно-політичних подій 1914— 1921 рр.

Мета: Ознайомити учнів з впливом воєнно-політичних подій 1914— 1921 рр. на наш край, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Охарактеризуй статус українських земель у складі Польщі.

2. Доведи, що на українських землях, які входили до складу Польщі, мало місце національне гноблення.

3. Яка роль у розвитку промисловості Польщі відводилась західноукраїнським землям?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Площа Костянтиноградського повіту — 5 341 кв. верста. Населення (перепис 1897 року) — 230 882 чоловік.

За переписом 1900 року у повіті налічувалось 21 волость, сільських населених пунктів — 314, сільських громад — 288, дворів — 32 247, сільського населення — 214 130 чоловік. Волосні центри: містечка Карлівка і Нехвороща, села Білухівка, Берестовенька, Великі Бучки, Мала Перещепина, Петрівка, Піщане, Руський Орчик, Ряське, Федорівка, Циглерівка та інші.

Станом на 1900 рік у Костянтиноградському повіті було 21 волость:

Берестовеньківська; Білухівська; Великобучківська; Ганебнівська; Дар-Надеждинська; Жирківська; Зачепилівська; Карлівська; Кегичівська; Малоперещепинська; Машівська; Наталинська; Нефорощанська; Новотагамлицька; Парасковіївська; Піщанська; Петрівська; Руновщинська (Рунівщинська); Ряська; Старовірська; Тагамлицька.

Основну масу населення становили українці, жили також росіяни і німецькі колоністи, які поселилися тут на початку ХІХ століття.

На початку 1923 року Костянтиноградський повіт складався з 26 волостей, його площа становила 542 187 десятин, а населення було 306 280 чоловік.

Через повіт проходила лінія Харково-Миколаївської залізниці.

З червоногвардійців загону, який вступив до Костянтинограду в січні 1918 року, створено тимчасовий ревком, комендантом міста був призначений Рейнер. 13 січня 1918 року з допомогою політпрацівників загону в Костянтинограді були створені органи Радянської влади. До складу виконкому Костянтиноградської Ради робітничих і солдатських депутатів ввійшли А. К. Могилат, М. О. Яловий (відомий у 20-ті роки як письменник Юліан Шпол) та інші більшовики.

В грудні 1917 року в Бресті-Литовському Радянський уряд почав вести мирні переговори з Німеччиною. В ході переговорів туди прибула делегація української Центральної Ради, яка заявила що Центральна Рада не визнає радянської влади і буде вести самостійні переговори з Німеччиною та її союзниками. У лютому 1918 року на запрошення Центральної Ради на Україну вступила майже 450-тисячна німецько-австрійська армія.

Наприкінці березня 1918 року німецько-австрійські війська. Знову повернулися до Костянтинограда власники промислових підприємств, багаті купці, представники старої адміністрації. У місті почалися розправи над активістами Радянської влади. Сини багатого купця Шелестіна спровокували розправу-самосуд в центрі міста: одного чоловіка вбили, кількох поранили.

20 січня 1919 року Костянтиноград зайняли червоногвардійці. Партизанські загони Костянтиноградщини були об'єднані в окрему бригаду при Харківській групі військ. У складі 2-ї Української Червоної Армії костянтиноградці, просувалися до Чорного моря. 18 березня 1919 року частини Червоної Армії, просуваючись до Одеси, розгромили під Березівкою загони білогвардійців і французських інтервентів, захопили численні трофеї, в тому числі бронепоїзд і 5 танків. У цьому бою брала участь 9-та рота, якою командував бувший костянтиноградський партизан Григорій Якович Потребо. Саме його рота і зустрілася з танками. Один із відбитих у ворога танків, за наказом командуючого фронтом Анатолія Євгеновича Скачкова, було відправлено в Москву, як подарунок Володимиру Іллічу.

У місті був створений військово-революційний комітет. Головою ревкому став катеринославський слюсар Сергій Сергійович Щучка. Уродженець села Кобзівки Костянтиноградського повіту І. П. Подлєпич розповів, що Голова Костянтиноградської надзвичайної комісії Черненко і другий член надзвичайної комісії Шевченко під виглядом боротьби з контрреволюцією грабували міське населення. Проти них з категоричним осудом виступив С. С. Щучка. Чекісти Сергія Сергійовича убили в його кабінеті, а слух пустили, що він не витримав того політичного напруження, яке склалося у повіті, проявив слабодухість і покінчив життя самогубством. Поки велося слідство у справі С. С. Щучки були вбиті ще 5 членів ревкому: військовий комісар Котлик, комісар освіти Чухліб, комендант Шило, Олешко і Кузьменко. їх задушили, а трупи кинули в ополонку річки Берестової. Весною трупи спливли на поверхню води. На шиї одного вбитого був рушник з ініціалами вбивці. Трудящі міста бережуть пам'ять про Сергія Сергійовича. В центрі міста споруджений йому пам'ятник, його ім'ям названа вулиця. Костянтиноградський ревком містився в будинку колишньої земської управи. Тут же працювали і редакції газет „Комуніст" і „Вісті".

У березні 1919 року Костянтиноградський ревком передав свої повноваження виконкому Костянтиноградської повітової Ради. В тому ж місяці вийшли перші номери повітових газет. Будинок колишньої Земської Управи до 1991 року займала міська Рада та інші організації, в тому числі і редакція газети „Комуністичним шляхом". На будинку встановлена меморіальна дошка з написом: „В цьому будинку у 1918-1919 роках містився революційний комітет Костянтиноградського повіту".

У 1919 році на Костянтиноградщині діяли робітничі продзагони. Вони відправили з повіту до Петрограда два ешелони хліба.

У травні - на початку червня денікінці захопили Донбас і Крим, у червні - Харків, Катеринослав, Царицин, 4 липня 1919 року денікінці вступили у Костянтиноград. Серед залишених був і начальник повітової міліції Йосип Пилипович Дикун. За доносом денікінці його заарештували і зарубали шаблями. Іменем Й. П. Дикуна названа одна з вулиць Краснограда.

В навчальній ремесляній майстерні виготовлялись наконечники списів для Червоної Армії. Було виготовлено 500 наконечників. Древка для них виготовлялись окремо. До риходу денікінців списи за призначенням передати не встигли. За доносом денікінці шукали списи, але не знайшли. Вони були сховані у ямі біля вагранки, прикидані металевою стружкою і різним сміттям. Виготовляв наконечники списів молодий коваль Г. і. Кривошапка.

23 грудня частини 41-ї дивізії Червоної Армії, при сприянні партизанів, вступили в Костянтиноград.

Зразу ж був створений тимчасовий ревком, до складу якого ввійшли політ-працівники 41-ї дивізії. Головою ревкому став тов. Фалкін, членами - Рязанов, Плеханоа, Решетніков, Бочаренко, Глазунов і Давиденко. 1 січня 1920 року Фалкіна, який відбув у штаб 44-ї піхотної дивізії, на посту голови ревкому замінив тов.Рязанов.

На початку січня 1920 року повітовий ревком був реорганізований. До його складу ввійшли комуністи, направлені до міста Полтавським губернським комітетом КП(б)У, а бувші члени тимчасового ревкому відбули в свою дивізію. Очолив ревком і був голово” до кінця його діяльності комуніст Герасим Андрійович Башловка. До складу Костянтиноградського повітового ревкому входило 34 чоловіка, в тому числі А. А. Гомельський, який після повалення самодержавства в 1917 році повернувся із сибірського заслання.

1920-1922 роки - тут діяли загони Матвієнка, Левченка, Бондаренка, Бібіка, Іванюка, які нараховували від 50 до 200 і більше добре озброєних людей. Особливу небезпеку становили дрібні загони, які легко ховались у куркульських хуторах. Такими були, наприклад, загін Курного, який-діяв у районі с. Добреньки, загін Козила, що діяв в районі с. Кобзівки.

У липні 1920 року в селі Хрестище Бабенко пострілом з гвинтівки убив працівника Костянтиноградської НК Максима Кіндратовича Рахна. Його тіло перевезли в Костянтиноград і з почестями поховали в центрі міста. У 1920 році загинув голова Зачепилівського волревкому Кузьма Михайлович Бречко.

21 січня 1921 року вбитий голова КНС села Попівка Семена Перцевого. В ту ж ніч був убитий голова КНС села Петрівка Прокіп Клочко. Для боротьби з „бандитизмом" в Костянтиноградський повіт була прислана 19 стрілецька бригада під командуванням К. П. Трубнікова. Крім того з Полтави прибули в повіт курсанти піхотної школи і окремий загін на чолі з начальником губернської міліції К. О. Матяшем.

5 квітня 1920 року Костянтиноградський повітовий ревком, як тимчасовий орган, передав свої повноваження виконавчому комітетові, обраному повітовим з'їздом Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою повітвиконкому був обраний Г. А. Башловка.

Та влітку 1920 року в повіті знову з'явились загони махновців, в боротьбі з якими брав участь і 1-й Естонський Комуністичний полк, який входив до складу Української трудової армії. В той час, як полк вів бої, його тилові підрозділи просувались за ним слідом від станції Карлівка до Костянтинограда. Ранком 15 червня біля села Верхня Ланна на обоз естонців напали кінні махновці. В бою загинуло 96 естонських червоноармійців. Залишились живими тільки кілька чоловік і серед них боєць музичної команди Іоханес Раба. Убитих червоноармійців привезли в Костянтинсград і поховали в братській могилі в центрі міста.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.