11.2. Агротехнічні, лісомеліоративні і гідротехнічні протиерозійні заходи

Захист ґрунтів від ерозії передбачає проведення профілактич­них заходів запобігання її розвитку і конкретних заходів щодо ліквідації ерозії там, де вона вже розвинута. Тільки після вияв­лення причин і явищ, що сприяють ерозії ґрунтів, проектуваль­ники і практики можуть конкретно здійснювати заходи щодо ліквідації усіх наслідків руйнування ґрунтів.

Протиерозійна організація території господарства має перед­бачати створення водозбірних ділянок з метою затримання і переведення поверхневого стоку талих і дощових вод та погли­нання їх ґрунтом. При цьому землеробство повинно бути ґрун­тозахисним, а агротехніка — протиерозійною.

У комплексі агротехнічних протиерозійних заходів велике зна­чення має безполицевий обробіток ґрунту, що доповнюється іншими заходами раціональної агротехніки — запровадження раціональних сівозмін при контурно-стрічковому способі органі­зації території, безполицеве лущення і культивація із залишен­ням стерні на поверхні поля; щілювання ґрунтів на схилах, тера­сування крутих схилів; внесення меліорантів і добрив.

Особливу увагу треба приділяти ґрунтозахисній ролі самих рослин, снігозатриманню та регулюванню сніготанення.

До лісомеліоративних протиерозійних заходів належать такі: насадження полезахисних лісосмуг упоперек схилів для затри­мання поверхневого стоку, а також вітрозахисних лісосмуг, які створюють на межах полів сівозміни; прияружних та прибалкових лісосмуг, створення лісочагарникових насаджень на крутих схилах, днищах ярів і балок; водозахисних насаджень по бере­гах водойм для їх захисту від замулювання і руйнування берегів; суцільне або плямисте залісення еродованих або ерозійно не­безпечних земель (пісків, виходів гірських порід на поверхню, відвалів гірських виробок тощо).

Гідротехнічні засоби доцільно застосовувати тільки тоді, коли інші заходи запобігти ерозії не в змозі. До них належать спеці­альні споруди для регулювання стоку: водозатримуючі вали у верхів'ях балок і ярів; тераси з широкою основою та канави; донні споруди по руслу стоку. Для запобігання ерозії треба виположу-вати пониження в ярах і видолинках, створювати водосховища тощо.

Контрольні запитання

1. Як використовуються земельні ресурси України?

2. Що таке ерозія ґрунтів?

3. Які є види ерозії ґрунтів?

4. Як класифікують еродовані ґрунти?

5. Які причини ерозії ґрунтів?

6. Що слід включати в комплекс протиерозійних заходів?

12. Використання матеріалів ґрунтових досліджень

12.1. Ґрунтові карти, картограми і їх призначення. Ґрунтовий нарис

Кінцевим результатом досліджень ґрунтів є ґрунтова карта — документ про інвентаризацію ґрунтів на певній території. Це гра­фічне зображення у певному масштабі ґрунтів окремих територій. Добре складена і науково обґрунтована карта ґрунтів повинна бути зрозумілою і загальнодоступною для кожної зацікавленої особи. Для карти ґрунтів вироблені відповідні умовні позначен­ня, які пояснюють її зміст. Насамперед на карті зазначено типи, підтипи й різновиди ґрунтів за гранулометричним складом і ха­рактером ґрунтотворних порід. Карту ґрунтів розфарбовують так, щоб окремий ґрунтовий контур мав тільки своє характерне за­барвлення або колір і відрізнявся від інших різновидів ґрунтів.

За картою ґрунтів можна виявити ґрунти з високою і низькою ефективною родючістю, встановити контури орних ґрунтів, що потребують органічних і мінеральних добрив, проведення хімічної меліорації і протиерозійних заходів, дати агрохімічну характери­стику та визначити агровиробниче групування ґрунтів тощо.

До ґрунтової карти додатково складають, як правило, 2-5 картограми, причому їх складають у такому самому масштабі, що й ґрунтову карту, і показують на них одну або кілька найбільш виробничо важливих характеристик ґрунту. На картограмі зазна­чають також властивості ґрунтів, які не були достатньо відобра­жені на карті ґрунтів.

Картограми різних зон і областей неоднакові за змістом. Конкретний набір картограм у кожній області залежить від при­родних і господарських умов. Картограми складають на основі відповідних агрохімічних показників, причому на картограмі відоб­ражується вся ситуація картографічої основи і план внутріш­ньогосподарського землевпорядкування окремого господарства. Картограми відображують зміни властивостей ґрунтів за певний період між турами агрохімічних обстежень, що проводяться раз у 5 років.

За призначенням картограми поділяються на загальні, тоб­то такі, що є обов'язковими для всіх зон, і регіональні, що зале­жать від специфіки природних умов господарства і його вироб­ничого напряму. До загальних належать агрохімічні картограми (вміст рухомих форм фосфору і калію), картограми агровироб-ничого групування та бонітування ґрунтів, а до регіональних — картограми еродованості земель та протиерозійних заходів, кис­лотності ґрунтів (рН сольовий), засолення, меліорації солонців, гранулометричного складу, вмісту гумусу тощо. Крім того, до ґрунтових карт і пояснюючого тексту картограм додається на­рис «Ґрунти господарства і рекомендації щодо їх використання». В ньому подаються результати аналізів ґрунтів, відомості про природні й економічні умови господарства, опис ґрунтів, агро-виробничі рекомендації та інші дані, добуті під час великомасш­табних ґрунтових обстежень. Нарис складається з кількох розділів (вступ, характеристика господарства, природні умови, ґрунти господарства, рекомендації щодо їх використання).

Уся земельно-господарська документація випускається в кількох примірниках і передається в господарство, відділи землекористу­вання і землеустрою районних та обласних управлінь сільського господарства. Документи, в яких відображені властивості ґрунтів і містяться рекомендації щодо практичного їх використання, є основ­ними при розробці заходів для раціонального землекористування.