3.3. Класифікація і систематика ґрунтів

Класифікацією ґрунтів називається об'єднання їх у групи за походженням, основними властивостями та рівнем родючості. Класифікація ґрунтів має генетико-виробничу основу.

Класифікація ґрунтів — інтегральний показник розвитку ґрун­тознавства як науки і водночас інструмент для вирішення нагаль­них проблем раціонального та науково-обґрунтованого земле­користування (Тараріко, 2001).

Класифікаційна проблема у ґрунтознавстві є найактуальнішою і найважчою. У міру нагромадження нових фактів переглядають та уточнюють раніше створені класифікаційні системи.

Перша наукова класифікація ґрунтів за їх походженням була розроблена В. В. Докучаєвим. За основну класифікаційну одини­цю він узяв генетичний тип ґрунту, тобто групу ґрунтів з подібни­ми фізико-хімічними властивостями та зовнішньою будовою, що сформувалися в однакових умовах клімату, рослинності, ґрунтот­ворних порід та рельєфу місцевості. Генетичний тип ґрунтів відпо­відає певній географічній зоні.

Класифікаційну систему В. В. Докучаєва дещо змінив і допов­нив М. М. Сибірцев. У межах генетичного типу ґрунту він виділив підтипи та інші таксономічні одиниці нижчого рангу.

Проблема генетичної класифікації розвивалась і уточнювалась багатьма видатними вченими-ґрунтознавцями: П. С. Коссовичем, К. Д. Глінкою, С. С. Неуструєвим, К. К. Гедройцем, Є. М. Івановою та М. М. Розовим, І. П. Герасимовим, Г. В. Добровольським. Пи­танням класифікації ґрунтів України у різні часи займались А. І. Набоких, М. П. Фролов, Г. Г. Махов, К. С. Божко, І. Й. Кані-вець, Н. Б. Вернандер, О. Н. Соколовський, М. І. Полупан, В. І. Канівець, Д. Г. Тихоненко. Кожна класифікація відрізнялась певною особливістю вирішення цієї проблеми. У зв'язку з цим класифі­кації ґрунтів можна згрупувати так: еколого-генетичні, фактор­но-генетичні, морфогенетичні, еволюційно-генетичні та істори-ко-генетичні.

У колишньому СРСР, незважаючи на єдність науково-теоре­тичних основ і методичних підходів на принципах генетичного ґрунтознавства, існували розбіжності між окремими республіка­ми в розробці класифікаційної проблеми.

В новому варіанті Класифікації ґрунтів Росії (2000 р.) іденти­фікація ґрунтів реалізується через будову профілю ґрунту як си­стеми генетичних типодіагностичних горизонтів і власне ґрунто­вих характеристик. Можна стверджувати, що в ній реалізовані екологічний, морфологічний і еволюційний підходи. Враховані також ті властивості ґрунтів, яких вони набули в результаті гос­подарської діяльності людини, тобто антропогенного фактора. В сучасних умовах вплив останнього набув такого масштабу, що дозволяє говорити про формування нового генетичного профі­лю орних ґрунтів — агроземів (Тихоненко, 2001).

Агрозем — тип ґрунту, що формується при розорюванні та окультурюванні ґрунтів в різних ландшафтних (природних) зонах під впливом антропогенного процесу ґрунтотворення.

Класифікація ґрунтується на суворо науковій системі таксо­номічних одиниць.

Основною таксономічною одиницею сучасної класифікації ґрунтів є генетичний тип, встановлений ще В. В. Докучаєвим. Характерні ознаки генетичного типу визначаються: однотипністю надходження органічних речовин і процесів їх перетворення (роз­кладання); однотипним комплексом процесів розкладання міне­ральної маси і синтезу мінеральних та органо-мінеральних но­воутворень; однотипним характером міграції та акумуляції речовин; однотипною будовою ґрунтового профілю; однотипні­стю заходів для підвищення і підтримання родючості ґрунтів.

Нижче генетичного типу передбачені такі таксономічні одиниці: підтипи, роди, види, різновиди і розряди ґрунтів. Уся ця низхідна ланка одиниць класифікації називається систематикою ґрунтів.

Підтипи ґрунтів виділяють у межах типу. Це група ґрунтів, що якісно відрізняються за проявом основного та допоміжного про­цесів ґрунтоутворення. Підтипи відповідають певній стадії ґрун­тоутворення.

Роди об'єднують групи ґрунтів у межах типу. Вони визнача­ються впливом комплексу місцевих умов на процеси ґрунтоут­ворення. Це, насамперед, склад ґрунтотворних порід та хімізм ґрунтових вод.

Види виділяються у межах роду і відрізняються ступенями розвитку ґрунтотворних процесів — підзолистістю, гумусованістю, засоленістю тощо.

Різновиди ґрунту визначаються за гранулометричним скла­дом верхніх горизонтів та ґрунтотворних порід.

Розряди зумовлюються генетичними властивостями ґрунтот­ворних порід — морена, водно-льодовикові відклади тощо.

В Україні запропонована класифікація ґрунтів генетично-субстантивного типу. Вона включає такі таксономічні одиниці: тип — підтип — рід — вид — варіант — літологічна серія.

Основною опорною таксономічною одиницею є тип ґрунту. В загальному аспекті кожний тип ґрунту діагностується в польо­вих за якісним складом генетичних горизонтів і уточнюється виз­наченими параметрами інтенсивності профільного гумусонагро­мадження. Його відображенням є показники: коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) і коефіцієнт профільно­го вмісту гумусу (КПВГ). Перший являє собою співвідношення між вмістом гумусу в профілі та кількістю фізичної глини в ньому, другий — вміст гумусу при визначеній грубизні профілю: КПНГ множиться на грубизну профілю в см. Ці показники за своєю суттю практично однакові, але вони доповнюють один одного. КПВГ більш якісно і кількісно віддзеркалює генетичні особливості органопрофілю і в цілому типологічну належність ґрунту.

В основу підтипової характеристики ґрунту покладені підзональні морфолого-генетичні особливості профілю при польовій діагностиці та інтенсивність гумусонагромадження у верхньому шарі 0-30 см через показник КПВГ.

В основі диференціації ґрунтів на рівні роду лежить грануло­метричний склад, що обумовлює інтенсивність нагромадження гумусу в ґрунті.

Вид ґрунту визначається параметрами грубизни гумусового профілю (від мілкого — < 25 см, до найглибшого — > 145 см). На видовому рівні ґрунти також розподіляються за ступенем солон­цюватості, засоленості, щебнистості і кам'янистості за відповід­ними кількісними показниками.

Варіанти відображають зміни властивостей ґрунтів в результаті їх використання в культурі землеробства. Окремо виділяються цілинні та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, вторинно осо­лонцьовані, плантажовані, осушені, вторинно гідроморфні, тощо.

Ґрунтоутворювальна порода виділяється на рівні літогранулометричної серії.

Запропонована класифікаційна типологія ґрунтів на основі відповідності параметрів їх властивостей і умов формування на основі генетичного аналізу досить повно характеризує агровиробничі якості, що дає можливість різнопланового її використання.

В Україні виділено 23 типи зональних ґрунтів і 13 типів азо­нальних (поширених в різних зонах) ґрунтів.