Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття «родючість ґрунту».

2. Що таке фактори та умови родючості ґрунту?

3. Які є категорії родючості ґрунту?

4. Яких заходів вживають для збереження родючості ґрунтів?

3. Основні генетичні типи ґрунтів україни

3.1. Фактори і умови ґрунтоутворення

Засновник генетичного ґрунтознавства В. В. Докучаєв поклав початок вченню про фактори ґрунтоутворення. Він уперше встановив, що ґрунт як природне тіло формується в результаті тісної взає­модії таких факторів: клімату, рослинності, ґрунтотворних порід, рельєфу місцевості і віку країни (часу). Сукупна дія цих факторів у конкретних природних умовах — це комбінації екологічних умов для розвитку процесів ґрунтоутворення та утворення ґрунтів.

Наявність різних ґрунтів у природі — це результат тривалого природного розвитку основних процесів ґрунтоутворення: підзо­листого, дернового (гумусово-акумулятивного), болотного (гідро-морфного), солонцевого (галогенного), ферралітного та ін. Різно­манітність ґрунтів пояснюється тим, що інтенсивність розвитку процесів ґрунтоутворення та їх комбінацій залежить від розвитку у часі факторів ґрунтоутворення за певних природних умов. Про­цеси ґрунтоутворення розвиваються одночасно і взаємообумовлено. Внаслідок процесу ґрунтоутворення в ґрунтах формуються різні генетичні горизонти залежно від природних умов, характе­ру ґрунтотворної породи, типу рослинності, рельєфу і т. д. Різні напрями розвитку процесу ґрунтоутворення зумовлюють неодна­кову будову профілю для різних типів ґрунтів.

3.2. Основні закономірності розміщення ґрунтів

Розвиток вчення про фактори ґрунтоутворення призвів до формування поняття про ґрунтові зони як основну закономірність горизонтального розміщення ґрунтів. В. В. Докучаєв дійшов вис­новку, що ґрунти поширені на земній кулі невипадково, а підлягають загальному закону природної широтної зональності, тобто кожній природній зоні відповідає свій «зональний» тип ґрунту. Серед усіх факторів ґрунтоутворення В. В. Докучаєв та деякі його послідовники виділяли клімат як фактор, що визначає складну і різноманітну географію ґрунтів у світі. Для кожної широтної зони виділяється нормальний, або загальний, тип ґрунту. У такій якості приймається той тип ґрунту, що сформувався на підвищених вододілах, де ґрунтоутворення відбувається тільки за рахунок атмосферних опадів.

Вчення про широтну або горизонтальну зональність ґрунтів було створено на прикладі великих просторів Східно-Європейсь-кої і Західно-Сибірської рівнин. На їх рівнинних просторах при просуванні від берегів Північного Льодовитого океану на південь спостерігається чітко виражена послідовна зміна ґрунтових зон відповідно до зміни географічних поясів і природних зон.

Арктичному поясу відповідає зона арктичних слабкорозвинених дернових ґрунтів; в Субарктиці в межах тундрової зони виділяють­ся тундрові глейові ґрунти і торф'яники. Південніше, в бореально-му поясі, виділяється зона тайги з підзолистими, болотно-підзо­листими та болотними ґрунтами, яку змінює зона змішаних лісів, де переважають дерново-підзолисті ґрунти. Далі на південь зна­ходиться обширний суббореальний пояс, в якому послідовно з півночі на південь змінюють одна одну такі зони: зона Лісостепу з поєднанням сірих лісових і опідзолених ґрунтів, вилугованих і типо­вих чорноземів; зона Степу із звичайними і південними чорнозема­ми; зона сухих Степів з каштановими, часто засоленими ґрунтами; зона напівпустель з бурими і засоленими ґрунтами, зона пустель з сіро-бурими і засоленими ґрунтами такирами, масивами роз­битих і слабкозакріплених пісків. У межах субтропічного поясу виділяється послідовний ряд ґрунтових зон, які широтної законо­мірності не мають, а мають острівний характер розташування.

Чітка широтна зональність спостерігається на Африкансько­му континенті, проте на великих територіях Північної і Південної Африки, на сході Австралії ґрунтові зони мають меридіональний напрямок.

Явище вертикальної зональності ґрунтового покриву було відкрите та описане В. В. Докучаєвим при вивченні ним північно­го схилу Західного Кавказу у 80-х роках XIX ст. Він відзначив, що якщо рухатись від підошви гори вгору, то проходить зміна вер­тикальних ґрунтових зон подібно тому, як це відбувається на Рівнинних територіях в напрямку півночі. Подальше вивчення вертикальної зональності ґрунтів показало, що в гірських облас­тях спостерігається велика різноманітність біокліматичних умов та генетичних типів ґрунтів порівняно з рівнинами.