Тема лекційного заняття 3. Наука як виробництво інноваційних знань. Філософія техніки.. План

1. Види наукових традицій

2. Різноманіття новацій в розвитку науки.

3. Наукові революції і традиції.

4. Головні проблеми досліджень у філософії техніки

1.Види наукових традицій

Поняття «традиція» запозичене філософією науки із соціології науки, історії та теорії культури і соціальної антропології. Це термін, який означає культурну схему накопичення, збереження і трансляції наукового досвіду; інтегральні основи наукового знання, які дають можливість об’єднати наукові напрямки з їх різними контекстами та реконструювати розвиток науки як історію соціокультурних цілісностей.

Традиція ( від лат. передача) – це культурні норми і цінності, які люди приймають через їх минулу корисність; звичаї та знання, які можуть бути передані іншим поколінням.

З початку 1960-х років увагу вчених стали привертати структурні одиниці наукового знання, що згодом отримали назви – «традиції» (С.Тулмін, Л.Лаудан, П.Фейєрабенд), «школи», «парадигми» (Т.Кун), «теми» (Дж.Холтон), «дослідницькі програми» (І.Лакатос), «соціальна образність» (Д.Блур), «неявне знання» (М.Полані). Відхід від логічних моделей наукової теорії проявлявся у формуванні більш складного образу наукового знання. Останнє включає не тільки логіко-математичний апарат, набір ідеальних об’єктів та пропозицію спостерігача, але і наукову картину світу, норми та ідеали наукового знання, філософські та загальнокультурні передумови та, зокрема, традиції.

Основи типології традиції дуже різноманітні, вони класифікуються за: метою, об’ємом, структурою, предметом, методом, теорією, авторитетом (консервативні та революційні, локальні та інтегральні, історичні і абстрактні та ін.).

Зокрема, виокремлюються такі традиції:

• субстратна і польова (фізика);

• аналітична і синтетична ( математика);

• креаціоністська та еволюціоністська (біологія та геологія);

• прецендентна та канонічна (право);

• аристотелізм та платонізм (філософія).

В цілому специфіка традиції в науці полягає не в прив’язаності до конкретної предметності, а в здібності переходити від одного змісту до іншого, при збереженні особистої структури і методологічного арсеналу.

Традиції в науці не протилежні розвитку, раціональності і рефлексії, хоча й передбачають стремління до збереження визнаних досягнень, віру в істинність теоретичних постулатів і нерідко – ігнорування критики. Наука в цілому не може бути зрозуміла як традиція, якщо важливу роль в ній відіграють не інтегровані в традицію індивіди, від яких вона отримує як критичний, так і позитивний творчі імпульси.

Джерелом сучасної діяльності людини на межі ХХ-ХХІ століть є інноваційна діяльність. Опанування механізмами управління інноваційними процесами є основною передумовою суттєвих радикальних рішень у сфері господарського, політичного, духовного і в цілому суспільного життя будь-якої країни. Важливим інструментом радикальних змін у розвитку суспільства в цих умовах мають стати інновації.