4. Характеристика відносин у сім’ї

Традиційно у сім’ї виділяють два типа відносин - між чоловіком і жінкою та між батьками і дітьми. Відносини між чоловіком і жінкою можна розглядати в декількох аспектах: сексу, розподілу праці та питаннями влади в сім’ї, які включають прийняття рішень, розподіл грошей та інших ресурсів.

Секс: Деякі люди ототожнюють поняття кохання і сексу, проте зауважимо, що кохання вище сексу, воно не зводиться лише до статевого задоволення. Це сильне, стабільне і стале почуття, основою якого є довіра до почуттів одне одного, інтересів, захоплень, можливостей, бажання бачити кохану людину задоволеною, створити умови для її розвитку. Кохання базується на довірі до іншої людини. Проте статистика засвідчує, що лише 5% сімей є гармонійними.

У період становлення особистості секс часто грає компенсаторну функцію: допомагає самоствердитись, побороти невпевненість у собі. У ранньому сексі часто проявляється підліткове бажання бути оціненим, витребуваним. Як правило, це відбувається від невміння самоствердитися в більш важливих сферах. Але коли подібну функцію секс продовжує грати і в більш солідному віці, це свідчить про незрілість особистості та існуванні дуже серйозних психологічних проблем. Проявом такої психологічної проблеми може бути порівняння себе і своїх можливості з героями телесеріалів, ток-шоу, з сусідами, друзями чи подругами. З телебачення ми можемо перейняти переважно стереотипи і міфи. Подібні порівняння можуть нашкодити людині навіюваній, можуть породити багато похибок, створити ілюзію, що відсутність збочень свідчить про низьку якість сексу. Зараз так багато говорять про те, що збочення – це норма, що в кінцевому рахунку у багатьох оселилася думка, що ненормально, якщо без збочень. Багато людей акцентують свою увагу на цій потребі, заперечуючи можливість утримання або його корисність у деяких випадках. Зауважимо, що відчуття сексуальної стурбованості виникає не в статевих органах, а в голові. Дуже часто – у пустій і не зайнятій справою. У західному світі прийшли до висновку, що секс із частою зміною партнерів тепер стоїть у списку згубних пристрастей. Ця вада, як і алкоголізм чи азартні ігри, володіє складним механізмом, який робить людину залежною.

У сучасному світі змінюється сама природа маскулінності й фемінності. Змінюється мода на тип маскулінності. Нині вже не модний домінуючий „мачо”, йому на зміну прийшов, радше, „м’який”, респектабельний, але демократичний інтелігент-інтелектуал. Вирівнювання соціальних стандартів між жінками і чоловіками означає проникнення практик, які вважалися раніше жіночими, у чоловічу сферу, і навпаки (чоловіки йдуть у декретну відпустку, доглядають за собою – метросексуали). Стирається подвійний стандарт у сексуальній моралі, тобто коли сексуальна поведінка чоловіка і жінки оцінювалася за різними шкалами: донжуанський темперамент заохочувався і толерувався у чоловіків, однак жінка такої поведінки, швидше за все, була б названа повією чи німфоманкою. З погляду потреб у сексі чоловіку і жінці приписувалися різні мотиви створення сім’ї: нібито шлюб - це ціна, яку чоловік платить за секс, а секс – це ціна, яку жінка платить за шлюб. Сьогодні ж це твердження не є таким однозначним.

Розглядаючи питання сексу, ми не можемо обійти увагою питання репродуктивної поведінки подружжя, того, що століттями визначалося як головна функція сексу. Лише в новітню добу (ХХ ст.) про секс почали говорити відкрито (іноді занадто), що призвело до публічного його сприйняття не лише як засобу для народження дітей, але й як елементу особистого задоволення. Одночасно відокремленню сексу від зачаття сприяв винахід контрацептивних засобів. Все це іноді призводить до іншої крайності – гедоністичного трактування сексу, лише з позиції отримання задоволення. Багато сімей, особливо на Заході, відкладають час народження дитини або взагалі не бажають мати дітей. У контексті задоволення, дитина заважає матеріальному комфорту, успішній кар’єрі та цікавому дозвіллю. Необхідно себе обмежувати, чого деякі не бажають.

Кількість дітей визначається самими батьками, проте значний вплив на даний процес мають умови життя суспільства та окремої сім’ї, насамперед фінансово-матеріальні та побутові, а також традиції, що склалися в тій чи іншій країні. При всій важливості матеріально-побутових умов, слід зазначити, що з покращенням життєвого рівня народжуваність автоматично не зростає. Збільшення населення на планеті відбувається за рахунок країн „третього світу”.

Часто регулювання процесів дітонародження здійснюється демографічною політикою держави, яка включає систему соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної для того чи іншого суспільства свідомої демографічної поведінки населення. Вона може діяти у двох протилежних напрямах: на зростання народжуваності (там, де спостерігається її низький рівень) або, навпаки, на її зниження (там, де рівень народжуваності досить високий). З початку 90-х років XX ст. в Україні намітилась тенденція до зменшення населення (чисельність вмираючих перевищила кількість народжуваних). Отже, постає необхідність державного стимулювання народжуваності. Але є і зворотна політика, прикладом якої може бути сучасний Китай, де введені своєрідні санкції щодо кількості народжуваних дітей.

Розподіл праці. Сімейні відносини характеризуються певними подружніми ролями. Історично для жінок домінуючими були дім (домашня робота) та діти (догляд за їх здоров’ям та вихованням), а для чоловіків – робота, тобто роль „годувальника”. Це суттєво впливає на поведінку чоловіків і жінок у життєвих ситуаціях.

Більшість жінок вважають домашню роботу і догляд за дітьми своїми обов’язками, внаслідок чого виконують їх. При цьому жінки все частіше беруть на себе чоловічу роль „годувальника”. Для 80% жінок у нашому суспільстві основним мотивом працевлаштування виступає необхідність додаткового заробітку. Крім цього, оплачувана робота дає жінці впевненість і самостійність. З одного боку, жінка має свої гроші, а з іншого – зростає її статус у суспільстві, враховуючи, що домогосподарка – це непрестижна позиція.

При цьому слід врахувати, що коли виникає конфлікт між двома ролями – професійною і сімейною, то жінка здебільшого обирає другу. Як правило, у більшості жінок незадоволеність життям виникає тоді, коли вони не справляються з домашніми ролями, а в чоловіків – з професійною. Через пріоритет дому в житті жінок, їх вважають ненадійними працівниками. Традиційно вони йдуть у відпустки по вагітності та догляду за дітьми, на лікарняні тощо. Навіть коли жінок звільняють з оплачуваної роботи, вони займаються неоплачуваною домашньою роботою і громадська думка не вважає їх безробітними на противагу від скорочених таким чином чоловіків.

Наразі професійна зайнятість не звільняє жінку від домашніх справ. Робота по дому стала для працюючих жінок своєрідною „другою зміною”. У сім’ях з подвійною кар’єрою чоловіки не виступали проти роботи жінки за умови, що домашня робота і виховання дітей буде виконуватись жінкою. Якщо жінка йде на оплачувану роботу, і навіть заробляє нарівні з чоловіком, це ще не означає, що він буде більше допомагати по дому. У середньому чоловік приділяє дому 10 годин на тиждень, а жінка 50. Отже, хоча чоловіки визнають на словах рівність, їх поведінка суттєво не змінилася.

Подекуди в останній час, лише у західному світі, має місце тенденція, коли чоловіки беруть на себе виконання домашніх сімейних ролей. Частіше допомагають дружинам більш молоді чоловіки з більш високим рівнем освіти. Зокрема, у 70-х рр. ХХ ст. британські чоловіки витрачали на дітей 15 хвилин на добу, зараз – 2 години. У 1981 р. у декретній відпустці знаходилося 445 англійських татусів, а у 2005 р. – 21.000. 79% британських чоловіків погодилися б сидіти вдома з дітьми, якщо того б вимагала робота дружин. Лише 20% чоловіків вважають, що місце дружини – дім. Причина цього – збільшення кількості працюючих матерів. Зокрема, у США співвідношення між працюючими чоловіками і жінками складає 54 і 46%.

Сучасні марксисти взагалі вважають жінок „рабами рабів”, а домашню роботу – роботою по обслуговуванню робочої сили, яка створює ВВП, і внаслідок її неоплачуваного характеру – експлуатацією. До того ж, жінки продукують робочу силу. Отже, суспільство „економить” на безкоштовній роботі жінок по дому, безкоштовній емоційній підтримці та безкоштовному сексуальному задоволенні чоловіків. При цьому слід врахувати, що домашня робота іноді стає джерелом оплачуваної роботи для інших (українські жінки за кордоном, догляд за домом та дітьми заможних українців).

Отже, оплачувана робота для жінки, з одного боку, є позитивним фактором – вона дає їй економічну самостійність та більше прав у сімейних стосунках. Але одночасно вона є джерелом величезного фізичного та психологічного перевантаження жінок, оскільки традиційні сімейні ролі жінки – дім і діти, залишилися за нею.

Питання влади. Статус чоловіка традиційно рахується вищим і його домінування розглядається як норма (жарти про „чоловіків-підкаблучників”, „пиляючих дружин”), яка схвалюється церквою, державою і громадською думкою. Цей статус і право чоловіка приймати рішення обумовлюється передусім економічною роллю „годувальника”. Багато жінок фінансово залежні від чоловіків і це також сприймається як норма. Отже, той, хто більше заробляє, має більше влади в сім’ї. Зауважимо, що коли кар’єрні досягнення жінки, зокрема зарплата, перевищують досягнення чоловіка, у шлюбі можуть виникнути проблеми.

Домінування ще обумовлюється такими чинниками, як сила кохання одного партнера до іншого або міра потреби одного в іншому. Парадокс, але той із подружжя, хто меншою мірою зацікавлений в іншому, часто домінує в шлюбі. Більшість жінок відчувають потребу у коханні та підтримці з боку чоловіка, і як наслідок, займають підлеглу позицію. Іноді до маніпулювання вдаються жінки, використовуючи свої принади, як тілесні, так і емоційні. Жінки агресивніше у вираженні своїх емоцій: де криком, де плачем, вони добиваються того, що чоловік поступається, щоб тільки не зв’язуватися. Згадується прислів’я: „Чоловік - голова, а жінка – шия, куди поверне, туди і буде”.

Ще один парадокс полягає в тому, що жінка постійно домагається лідерства й одночасно втомлюється від нього. Існує закономірність: у сім’ях, де жінка – лідер, вона менше задоволена шлюбом. Структура влади в сім’ї, яка склалася на першому етапі її життєвого циклу, частіше дуже мало змінюється. Одні звикають командувати, інші – підкорятися.

Хоча більше грошей заробляється чоловіками, частіше розпоряджаються ними жінки. Найпоширеніша форма розподілу грошей: жінці видається сума на утримання „домашнього господарства”, а чоловік зберігає іншу частину зарплати. Більшість жінок нарівні з чоловіками приймають важливі фінансові рішення, однак лише частина має свої власні накопичення. Як наслідок, поняття „спільні гроші” є міфом, оскільки жінки можуть витрачати гроші лише на дім і дітей, а чоловік може спокійно витрачати гроші у барах або на своє хобі.

Взагалі жінки мають менше доступу до грошей, транспорту, простору і часу, ніж чоловіки, а одружені жінки відчувають на собі „тягар контролю”. Як начальник дає собі більше свободи в поведінці, так і наділений більшою владою подружжя контролює поведінку іншого жорсткіше, ніж своє власне. Проте зазначимо, що у сучасному суспільстві становище жінок змінюється, оскільки оплачувана робота жінок створює можливість досягти рівності.

Традиційна роль, коли жінка вела домашні справи, господарство, народжувала і виховувала дітей, а чоловік був хазяїном, часто одноосібним власником майна і забезпечував економічну самостійність сім'ї, змінилася. Нині переважна більшість жінок бере участь у виробничій діяльності, економічному забезпеченні сім'ї, на рівних правах вирішує загально сімейні питання. Це вплинуло на функціонування сім'ї, на особливості сімейно-шлюбних відносин, сприяло звільненню і розвиткові особистості жінки-матері, рівності подружжя.

Відносини між батьками і дітьми. Близькість цих відносин дуже залежить від культури. Зокрема, у східних культурах сімейні узи більш тісні, тобто грають роль певні аспекти розширеної сім’ї. Американці ж притримуються правила: не треба допомагати дітям, життя яких протікає нормально.

Враховуючи те, що незадовільний стан молодої сім’ї у нас, явище типове, допомога батьків потрібна майже завжди. Деякі дослідники виділяють таку особливість сучасної сім’ї, як сконцентрованість на дитині.

Мати частіше, ніж батько, є для дітей авторитетом. Це обумовлюється вищеописаними соціальними ролями подружжя в сім’ї. Звідси, у випадку розлучення, діти частіше залишаються з матерями. Одночасно, якщо в догляді за дітьми батьки приймають меншу участь, ніж матері, то в процесі соціалізації, батьки і матері роблять рівний внесок.

Коли мова йде про сімейні відносини, неможливо оминути увагою, таке поширене і небезпечним для сім'ї явище, як домашнє насильство - застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. За висловом Е. Гіденса: „Сімейний дім сьогодні - найнебезпечніше місце в усьому суспільстві” Соціологи вказують на такі причини поширення домашнього насильства: поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для сімейного життя; чимало виявів насильства в сім’ї люди толерують, а іноді схвалюють, наприклад, кажуть „Б’є – значить любить”.

Об'єктами насильства передусім стають діти. При цьому, якщо чоловік б’є дітей, то суспільна думка і самі діти часто звинувачують не його, а жінку, яка не змогла захистити. Різновидом насильства щодо дітей стало сексуальне скривдження, яке набуло міжнародного характеру. Воно являє собою сексуальний контакт між дитиною й дорослим, у якому дорослий шукає сексуальної втіхи. Щодо сексуального зловживання в родинах, то найчастіше йдеться про кровозмішення (інцест) між батьком і неповнолітньою дочкою або між вітчимом і пасербицею. Трапляються також зносини дядько-племінниця, брат-сестра, батько-син, мати-дитина. Деякі контакти мають скороминущий характер, інші можуть тривати довше.

Другий розповсюджений вид - це насильство чоловіків над жінками, хоча буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків. За даними організації „Міжнародна амністія” 70% жінок в Україні відчувають на собі різні форми насильства і знущань з боку чоловіків, а 18% жінок відчувають регулярні побиття. Насильство в сім’ї поширене в усіх верствах суспільства. В Україні від рук чоловіків щорічно гине 10 тисяч жінок. Серед малолітніх убивць більшість були засуджені за вбивство чоловіків, які знущалися над їхніми матерями. Чим жінка беззахисніша, тим більша вірогідність насилля щодо неї. Тому початок регулярних побоїв часто пов’язаний із вагітністю. Не всі сімейні суперечки переходять у фазу насильства, але воно завжди супроводжується словесним приниженням.

Домашнє насильство ніколи не зникне само по собі, хіба що з повною втратою чоловіком фізичної сили. Фізичним насиллям чоловік фактично карає жінку за свою власну слабкість і потребу у ній. Він відсторонений від неї як від особистості, але при цьому вимогливий до неї, як до „функції”. Насилля, в такому випадку, це останній щабель застосування влади в сім’ї, а не поведінка психічно хворих чоловіків чи „психологічна потреба” деяких жінок. Чоловіки застосовують насилля, коли відчувають, що їх авторитет з різних причин падає.