Тема 5. Соціологія шлюбу та сім’ї

План:

1. Шлюб як соціальний інститут

2. Сім’я як мала соціальна група та соціальний інститут

3. Основи створення сім’ї та чинники її міцності

4. Характеристика відносин у сім’ї

5. Розлучення, його причини і наслідки

6. Тенденції розвитку сучасної сім’ї

Терміни: шлюб, моногамія, полігамія, співжиття, сім'я, спорідненість, нуклеарна сім’я, розширена сім’я

1. Шлюб як соціальний інститут

Соціологія розглядає шлюб як соціальний інститут, а сім’ю – і як соціальний інститут, і як малу соціальну групу. Шлюб охоплює сукупність норм і санкцій, які регулюють відношення подружжя, передусім статеві, а сім’я регулює відношення спорідненості між людьми, особливо щодо дітей. Отже, шлюб – це інститут, який регулює відношення між статями, а сім’я – інститут, який регулює відношення між подружжям, між батьками і дітьми, між різними родичами. На це вказують і результати дослідження, коли 65% дівчат і хлопців найважливішим мотивом одруження називали необхідність узаконити, офіційно оформити свої взаємовідносини з сексуальним партнером. До цього слід додати, що крім упорядкування і санкціонування статевого життя, шлюб також встановлює подружні та батьківські права та обов’язки.

Шлюб — це добровільний сімейний союз жінки і чоловіка, за допомогою якого суспільство санкціонує та впорядковує їх статеве життя та встановлює подружні і батьківські права й обов’язки.

Наразі існують певні нюанси у розумінні шлюбу. Перша особливість стосується кількості людей у шлюбі та їх статті. Здебільшого шлюб об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах і державах допускаються інші види шлюбів.

Деякі вчені, передусім прибічники теорії походження людини від мавпи, стверджують, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), кожна жінка могла вступати у близькі відносини з усіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення. Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію - систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб - чоловіки одного племені були колективними, спільними чоловіками для жінок іншого племені. Два початкових гурти об'єднувались, спочатку діяли заборони тільки на статеві зв'язки в межах одного роду, потім між батьками і дітьми, потім між братами і сестрами. Поступово групова сім'я і шлюб трансформувалися в парну сім'ю, яка об'єднувала тільки одну подружню пару. А від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм шлюбу та сім’ї: моногамії та полігамії.

Моногамія — форма шлюбу, в якій кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу.

Полігамія - форма шлюбу, в якій особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Вона може проявитися у формі полігінії (чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку) і поліандрії (жінка може одночасно мати більше, ніж одного чоловіка).

Американський соціолог Дж. Мердок дослідив 250 суспільств і прийшов до висновку, що в більшості з них надавалася перевага полігінії: в 145 суспільствах існувала полігінія, у 40 моногамія і лише в двох - поліандрія. Він наголошував на економічній обумовленості форми шлюбу в певних суспільствах. Наприклад, розповсюдження полігінії серед оленярів - чукчів у Північно-Східному Сибіру пояснюються необхідністю пасти кожне стадо оленів окремо і для кожного стада потрібен пастух. Вважається, що чоловікові, який пасе кожне стадо, необхідно декілька дружин. Ще один приклад. У Тибеті земля, яка належить сім'ї, передається у спадок всім синам, її не ділять на окремі ділянки, які дуже малі, щоб прогодувати сім'ю кожного брата. Тому брати разом використовують цю землю і мають спільну дружину.

Зауважимо, що більшість сучасних вчених схиляються до думки, що парна сім’я в людському суспільстві виникла одразу. Такий підхід заснований на припущенні, що людське суспільство, в якому б не було однакового доступу всіх його членів до сімейно-шлюбних стосунків, не змогло б стабільно існувати, розшматоване ворожнечею чоловіками через жінок і самими жінками через чоловіків. Отже, сім’я була першим соціальним інститутом, який значною мірою усував причини для конфліктів та нормалізував спільне життя, виконуючи багато функцій. Цікаво, що заради усунення конфліктів у багатьох примітивних племенах, які пізніше були досліджені вченими, для тих, хто брали шлюб, не було права вільного вибору партнера.

Зрозуміло, що економічні фактори лише частково пояснюють своєрідність тих чи інших форм шлюбу. Вирішальне значення тут відіграє релігійний фактор. Полігінія, наприклад, узаконена і підтримується релігійними нормами ісламу. При цьому більшість релігій світу стверджують, що шлюб і сім’я були одними з перших соціальних інститутів, тобто вони не поділяють вищеописану концепцію еволюціонування шлюбу. Щодо кількості партнерів у шлюбі, то домінування моногамної сім’ї було закріплене християнством, спираючись на слова Христа, про те, що Бог встановив шлюб, як союз чоловіка і жінки, а збільшення кількості партнерів, тобто полігамний шлюб – є людською видумкою і відхиленням.

Але в чому погоджуються і прибічники еволюціонізму, і прибічники релігії, то це в тому, що шлюб укладається між представниками різної статі. Хоча головне призначення шлюбу – регулювання статевих стосунків у суспільстві, не можна забувати, що наслідком цих стосунків є діти. А вони з’являються на світ лише внаслідок різностатевих контактів. Тому питання одностатевих шлюбів практично не піднімалося до ХХ ст., хоча одностатеві сексуальні контакти були досить поширеними (Стародавня Греція, Стародавній Рим тощо). Іудаїзм, а також християнство, вважають гомосексуальні контакти – содомізм, важким гріхом, виходячи з тези, що наслідком сексуальних контактів мають бути діти.

У сучасному ж світі багато чоловіків і жінок живуть стабільними парами. Послаблення нетерпимості до гомосексуальності простежується сьогодні в багатьох країнах Європи та Америки. У деяких країнах можна навіть одружитися (Голландія, Велика Британія, Іспанія). Розвиток репродуктивних технологій уможливлює для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Наразі діти є основною проблемою гомосексуальних і лесбійських сімей, так як держава негативно ставиться до виховання дітей у таких сім’ях.

Друга особливість шлюбу стосується визнання шлюбу суспільством. В Україні визнається лише один суб’єкт визнання шлюбу суспільством, після чого настають юридичні наслідки – це держава, в особі органів реєстрації актів громадського стану (РАГС). Проте дуже поширеним явищем схвалення шлюбу у світі, особливо у традиційних суспільствах, залишається інститут релігії. Релігійний обряд шлюбу, наприклад, у православній церкві – вінчання, також поширений в Україні, але він не є юридичною основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Він може застосовуватись паралельно з укладенням шлюбу у РАГСі.

Третьою особливістю розуміння шлюбу є питання добровільності у виборі партнера. Як вище було зазначено, в світі було і зараз є багато випадків примусових шлюбів, обумовлених переважно матеріальними причинами. У деяких державах це пов’язано з культурними традиціями. Проте навіть за умови декларації добровільності шлюбу і без прямого примусу, він може бути вимушеним або носити корисливий характер.

Ще один аспект, на який необхідно звернути увагу, полягає в тому, що лише шлюб створює сім’ю. Це означає, що лише через шлюб суспільство санкціонує сексуальні стосунки та надає парі взаємних прав і обов’язків. Усі інші форми співжиття суспільство не схвалює і не надає їм статусу юридичних правовідносин. Деякі вчені застосовують до співжиття термін „сімейна група”, християнство ж вважає всі позашлюбні стосунки гріхом блуду і засуджує їх.

Співжиття (конкубінат) - це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються.

Загалом же, співжиття є наслідком лібералізації сексуальних стосунків, - так званої сексуальної революції. На Заході вона відбулась у 50-60-х рр. ХХ ст., а на теренах нашої країни – розпочалась у 90-х рр. ХХ ст. За результатами сучасних опитувань 82% молоді мали дошлюбні сексуальні зв’язки. Громадська думка зараз толерує ці зв’язки, хоча вказує на те, що вони є виправданими лише тоді, коли в їх основі лежить глибоке почуття. А випадкові статеві зв’язки негативно впливають на подальше подружнє життя. Отже, що останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас, співжиття набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді.

Як явище співжиття вийшло зі студентського середовища. Дослідження, здійснені у США свідчать про те, що близько однієї чверті студентів живуть із партнерами, з якими перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі або університеті. У США співжиття зросло з 60-х рр. ХХ ст. у 5 разів. Опитування 2765 американок у віці 18 – 26 років засвідчило, що 60% із них розпочали статеве життя в 17 років, перебуваючи поза шлюбом. Різко зросла кількість американок, які народжують поза шлюбом: з 5,3% у 1960 р. до 25% у 1988 р.

У 1994 р. у Великій Британії 50% людей у віці до 25 років жили у співжитті, хоча у 1970 р. їх був 1%. Загалом же у співжитті перебувають 20% пар, 30% дітей народженні поза шлюбом. Е. Гіденс у 90-х рр. ХХ ст. писав: „У Британії ще донедавна сприймали співжиття як щось скандальне... Сьогодні його здебільшого сприймають як експериментальний етап, що передує одруженню. Молоді люди починають жити разом здебільшого стихійно, без обміркованого наміру. Двоє осіб, які перебувають у сексуальних стосунках, усе більше й більше часу проводять разом, вряди-годи хтось із них покидає для цього, на довший або коротший період, свою власну домівку. Молоді люди, які живуть разом, майже завжди сподіваються в майбутньому одружитися, хоч і не обов'язково зі своїми нинішніми партнерами”. Це явище найбільш поширене у Скандинавії, зокрема у Швеції, де 50% дітей народжуються поза шлюбом. Для „чорної сім’ї” у США співжиття стало нормою, там 48% чорних дітей народжуються поза шлюбом і потім виховуються однією матір’ю. Наразі в Україні також збільшується кількість людей, які перебувають у співжитті, а також позашлюбних дітей.

Зауважимо, що існує дві проекції у розумінні співжиття, - чоловіча і жіноча, і вони між собою не тотожні. У 2005 р. в Україні було проведене опитування пар, які перебувають у співжитті. Було задано два питання: „Як Ви ставитеся до співжиття?” (позитивно/негативно) і „Чи вважаєте Ви себе одруженим (заміжньою)?” Більшість чоловіків сприймають співжиття позитивно (70%), а більшість жінок – негативно (60%). Більшість чоловіків вважають себе вільними, а більшість жінок – заміжніми. Отже, співжиття вигідне у більшості випадків чоловікові, який, щоб уникнути відповідальності перед дружиною та дітьми, часто є ініціатором вільних стосунків із жінкою. І причина, з якої жінки погоджуються на співжиття, аж ніяк не почуття, а брак власного житла і матеріального забезпечення.