3. Девіантна поведінка

За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т.д. Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою (девіацією) – поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. А у періоди, коли соціальні відносини зазнають трансформацій, прояви девіантної поведінки збільшуються. Поняття девіації у соціологію ввів Е. Дюркгейм, вивчаючи такий прояв девіантної поведінки, як самогубство.

Розрізняють позитивну і негативну девіацію.

Позитивна девіація пов'язана з елементами розвитку суспільного життя і не має відтінку соціально небажаного негативного і антисоціального взірця. Цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст і найчастіше спостерігається в період певних соціальних змін, реформ, перетворень тощо, коли руйнуються стереотипи і застарілі норми та взірці поведінки. До такого типу можна віднести: героїв, бунтарів, першовідкривачів, геніїв, видатних спортсменів, легендарних передовиків та інших пасіонаріїв.

До негативної девіації відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть небезпечних форм, внаслідок чого суспільство повинно застосовувати відповідні санкції. Такого типу відхилення від соціальних норм називаються деструктивною девіацією. Прикладами такого типу девіації є алкоголізм, наркоманія, злочинність, самогубство, проституція, гомосексуалізм, азартні ігри, психічні розлади, вандалізм тощо.

Якщо провести статистичне підрахування, то виявиться, що в цивілізованих суспільствах у звичайних умовах на кожну із цих груп припадає близько 10-15% загальної чисельності населення. Близько 70-80% населення становлять так звані „середняки” - люди із несуттєвими відхиленнями у поведінці та діяльності.

Таким чином, на одному полюсі індивіди, які виявляють максимально несхвальну поведінку (злочинці, бунтарі, терористи, зрадники, бродяги, вандали тощо). На іншому полюсі - група осіб із максимально-схваленими відхиленнями (національні герої, видатні діячі науки, спорту, культури, таланти, генії, успішні цивілізовані підприємці, місіонери, меценати, поліглоти).

В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людської поведінки. Різні відхилення в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми - як в позитивному (генії, герої), так і в негативному (злодії, ледарі) напрямку - загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все. Однак у більшості випадків контроль девіантної поведінки несиметричний: відхилення в поганий бік засуджуються, а в добрий – схвалюються. Стосовно позитивної девіації виникає певний парадокс. З одного боку таких людей подають за приклад, а з іншого – бажають тримати на „короткому ланцюгу” (Жанна д’Арк, Мартін Лютер).

Зауважимо, що негативна девіація має два розуміння – широке та вузьке. У широкому розумінні, будь-яку поведінку, яка не викликає схвалення суспільної думки, називають девіантною. Але у вузькому розумінні девіантною поведінкою вважають лише порушення неформальних норм, що закріплені звичаями, традиціями, етикетом, манерами тощо. А всі серйозні порушення формальних норм і законів, дотримання яких гарантується державою, а значить, вони є протиправними - називають делінквентною поведінкою. До неї відносять: злодійство, пограбування, іншого типу злочини.

Соціологи встановили тенденцію: людина тим більше засвоює зразки делінквентної поведінки, чим частіше з ними стикається і чим молодше її вік. Ця тенденція передусім стосується підлітків, які мають проблеми в сімейному оточенні. Крім цього, бажання досягти успіху, виділитись іноді перетворюється для підлітків у стежку, яка веде від девіантної поведінки до делінквентної. Американські соціологи зазначили найважливіші цінності підлітків, які виросли в середовищі правопорушників: уміння не говорити зайвого в поліції; бути жорстким і наполегливим; „дати здачі”; швидко заробляти гроші; всіх перехитрити; встановлювати зв’язки з кримінальним світом. Раніше соціологи вважали, що злочинність молоді є побічним продуктом бідності. Однак сучасні дослідження довели, що молодіжна злочинність рівномірно розподілена по усім верствам суспільства. Просто діти середнього та вищого класів часто уникають відповідальності. Основна причина цього явища, на думку соціологів, підвищене прагнення до задоволень і споживання та ведення відповідного способу життя, який називається гедонізм.

Існує ще один вимір девіації: деякі девіанти хибно звинувачені, а деякі є прихованими девіантами. Отже, важливо не тільки те, хто ти насправді, але й як тебе оцінює оточення.

Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм (відносність). Він означає, що соціальна норма, прийнята або суспільством, або соціальною групою, - явище суто суб’єктивне. Будь-який вчинок може вважатися в одному суспільстві чи групі позитивним, а в іншому – негативним. Багато прикладів можна привести з сімейного права і традицій, звичаїв різних народів. Щодо культурного релятивізму в груповому контексті можна вказати, що невідвідування церковної служби – девіація для віруючої людини, але норма – для невіруючої.

Крім того, критерії девіації змінюються з часом навіть у рамках однієї культури. Отже, девіація відносна і оцінюється в залежності від історичної епохи та культури суспільства. При цьому зауважимо, що делінквентну поведінку здебільшого ми сприймаємо в абсолютній категорії, тобто безвідносно. Порушення формально прийнятих законів не дискутується, а карається.

Багато досліджень девіантної поведінки були спрямовані на визначення її чинників. Науковий інтерес до девіантної поведінки одним з перших виявив італійський лікар Ц. Ламброзо, який показав зв'язок між кримінальною поведінкою та відповідними фізичними рисами. На його думку, люди з певними людськими рисами обличчя (притаманними особам на більш ранніх стадіях розвитку людської свідомості) - більш схильні до негативних „злочинних” проявів. Саме фізичні риси, особливості людини пов'язані зі схильністю до злочинів. Подібну ідею розвивав і американський психолог У. Шелдон (девіантам, як правило, найчастіше притаманні певні, особливі фізичні характеристики, які не є властивими для інших людей).

Біологічні концепції поступово витіснялися пізнішими дослідженнями. Домінант конфліктності визначав відомий австрійський психіатр 3. Фрейд, засновник психоаналітичної теорії. На основі психоаналітичних гіпотез робились спроби встановити зв'язок між девіантними вчинками і багатьма психологічними проблемами, як правило, конфліктного характеру. Конфліктна парадигма була доповнена пізніше американськими психологами Селлінгом, Міллером та ін., які визначили: причиною девіації є конфлікти між нормами певної субкультури та панівною культурою в суспільстві. Деякі вчені причиною девіації вважають антагонізм між нормами капіталістичного суспільства та певними соціальними елементами, в котрих сформувалася інша ціннісна структура, що йшла врозріз з пануючим ладом та буденністю.

Найбільш повно проаналізував проблему девіації з точки зору соціологічних підходів відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, який протягом всієї своєї діяльності надавав особливого значення вияву причин порядку та безладдя у суспільстві. Важливе місце в аналізі девіантної поведінки і теоретичних проблем суспільства та особистості посідають поняття „норма” та „патологія”, які відображають нормальні та патологічні стани суспільного життя. Розрізняти нормальне та патологічне вчений рекомендував з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. Нормальними, за Дюркгеймом, є всі „діяння” соціального організму, котрі випливають з умов його існування. Але ми маємо справу з парадоксом, оскільки, за Дюркгеймом, норма і патологія є не абсолютними, а співвіднесеними одна до одної. Вчений визначає: нормальні факти ті, які найбільш розповсюджені, а всі інші є патологічними, хворобливими для соціального організму. Це означає, що нормальний тип збігається із „середнім” і що будь-яке відхилення від цього еталону суспільного здоров'я є хворобливим патологічним явищем. Іншими словами, нормальні – це конформісти (пристосуванці).

Тому, згідно з логікою вченого, злочини та інші соціальні хвороби, які завдають шкоди суспільству і засуджуються, є цілком нормальними, бо коріняться в певних соціальних умовах і підтримують, хоча і хворобливі, але водночас необхідні суспільству відносини. Оскільки негативні наслідки злочинів нейтралізують системою наказів, покарань (соціальний контроль), то суспільство продовжує існувати та функціонувати. У зв'язку з тим, що злочин має місце в усіх або у більшості суспільств, він розглядається як норма, як елемент соціального здоров'я. А деякі явища, які були і є спільними для усіх розвинутих „індустріальних” суспільств (зростання кількості самогубств, послаблення їх морального засудження, деякі типи економічних криз), кваліфікувалися ним як патологічні. Саме тут Дюркгейм застосовував принцип історизму, котрий допоміг краще зрозуміти сутність проблеми - факт може бути нормальним чи патологічним лише щодо даного суспільного устрою. У міркуваннях автора ніби прихована ідея про те, що, поки суспільство справляється з хворобою, вона є нормою. Але коли хвороба порушує функціонування суспільства і приводить до його деградації - тоді ця хвороба стає патологією. Не дивно, що погляди соціолога викликали рішучу критику, Дюркгейма звинувачували у виправданні поблажливого ставлення до злочинності як нормального факту суспільного життя.

Виділяючи „ненормальні”, з його точки зору, форми суспільного життя, вчений один з перших теоретизує і визначає поняття соціальна аномія.

Аномія – це стан відсутності чи недостатньої ясності загальнозначущих норм поведінки і взаємодії або цинічне їх ігнорування.

Це свого роду стан ціннісно-нормативного вакууму, який характерний для кризових та трансформаційних (перехідних) періодів розвитку суспільства. Аномія супроводжує процес девальвації попередніх моральних і ціннісних підвалин. Старі цінності відкинуті, а нові – ще не утвердилися, внаслідок чого виникає ситуація, коли збагачуватися дозволяється за будь-яку ціну, а досягти перемоги – будь-якими шляхами, коли мета виправдовує засоби. Практично завжди існує розбіжність між бажаннями (потребами) та можливостями їх задоволення, яка при аномії веде до суспільних диспропорцій.

Дещо подібну теорію соціальної дезорганізації висунули американські соціологи С. Шоу та Д. Маккей, згідно з якою розмаїття девіантних форм виникає при відсутності, послабленості чи суперечливості культурних цінностей, норм, відповідних соціальних зв'язків.

З точки зору соціальної аномії пояснював природу девіації і американський соціолог Р. Мертон, визначаючи причину через появу та існування розриву між цілями суспільства та стимулюючими засобами їх досягнення. Рушійною силою тут виступають „деформовані” потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства.

Всі вищезазначені теорії вказують на різні причини, що викликають соціальні відхилення. Таких причин є багато, і вони разом з тим змінюються з розвитком суспільства щодо постійного головного джерела девіацій, яке робить це явище завжди притаманним людському суспільству. На думку соціологів, ним виступає соціальна нерівність - нерівні можливості у задоволенні потреб. При цьому, у генеруванні девіантної поведінки виступає не сам по собі рівень задоволення матеріальних та культурних потреб, а ступінь різниці, розрив у можливостях їх задоволення для різних соціальних груп, ступінь розриву між співвідношенням потреб і можливостей їх задоволення, тобто мова йде про відносну депривацію.

Це певною мірою пояснює існування розриву між рівнем матеріальної забезпеченості та відчуттям щастя. За даними журналу „The Еconomist”, у Великій Британії, кількість людей, які вважають себе „дуже щасливими”, скоротилася з 52% у 1957 р. до 36% у 2005 р., попри те, жителі цієї країни за означений термін стали втричі багатшими. Подібні тенденції відбуваються і у США. При цьому лідерами у відчутті щастя виступають як такі багаті країни, як Швейцарія, Швеція та Данія, так і Індія, спільним для яких є невеликий розрив між класами. На згадку приходять ностальгійні тези за радянським минулим, де „всі були рівними”. Зменшення кількості щасливих людей одночасно зі зростанням матеріального добробуту британський журнал пояснює двома причинами. По-перше, предмети розкоші перетворюються в предмети першої необхідності. Або їх такими робить споживацьке суспільство (гедонізм). Ситуація, коли людина відчуває не задоволення від володіння певним предметом, а страждання від неможливості володіння іншим, стає дуже поширеною. Друга причина полягає в тому, що все більше товарів і послуг набувають позиційний статус. Це означає, що будинок має бути не просто великим, а більше, ніж у знайомих; за аналогією це ж стосується автомобілів, мобільних телефонів тощо. І якщо перша причина хоча б на теоретичному рівні має розв’язання, то друга – ні. Не існувало ще суспільства, де б усі одночасно були панами.

Отже, девіантна поведінка людини напряму пов’язана з адаптацією до соціального середовища. Деякі застосовують девіантну поведінку з метою досягти своїх цілей і адаптуватися у суспільство, а деякі - від неспроможності адаптуватися і через девіацію (алкоголізм) ховаються від життєвих негараздів.

Слід зазначити, що загальні об'єктивні та суб'єктивні умови визначають лише можливості відхиленої поведінки, але не є їх безпосередніми причинами. Перетворення можливості на дійсність через вчинки, дії людей залежить від конкретних факторів, які реалізуються як на рівні мікросередовища, так і на макросуспільному рівні. В одних і тих же економічних і соціально-психологічних умовах доводиться спостерігати суттєві, а іноді - й принципові відмінності в поведінці людей. Вони зумовлені обставинами в сім'ї, навчальному та трудовому колективі, впливом малих груп, а також індивідуальними особливостями людини.

Різні компоненти мікросередовища завжди є носіями певних моральних форм і впливають, в свою чергу, на відповідну поведінку своїх членів. Іноді буває і так, що лише один елемент мікросередовища, а не все середовище в цілому має антисуспільну спрямованість. Негативний морально-психологічний клімат, розходження групових норм, складності в адаптації, відсутність вимогливості, конфліктність, напруженість в спілкуванні - далеко не повний перелік причин девіантної поведінки. Більшість девіацій породжується в сім'ї і пов'язана з недоліками сімейного виховання, конфліктами в школі, низьким загальнокультурним та загальноосвітнім рівнем об'єктів виховання.