- •1. Загальне поняття міжнародної економіки.
- •Становлення та розвиток світового ринку.
- •4. Економічна сутність міжнародного поділу праці.
- •5. Поняття міжнародної кооперації та спеціалізації.
- •6. Субєкти міжнародних економічних відносин.
- •7. Становлення та структури сучасної Міжнародної економіки.
- •8. Світове господарство та його характерні риси.
- •9. Сучасні ознаки міжнародної економіки.
- •10. Механізми реалізації сучасних міжнародних відносин.
- •11. Сучасні тенденції міжнародних економічних відносин.
- •12. Форми міжнародних економічних відносин.
- •19. Перспективи інтеграційного розвитку у пострадянському просторі.
- •20. Становлення інтеграційних процесів.
- •21. Типи та етапи розвитку інтеграції.
- •22. Проблеми і перспективи економічних відносин України єс.
- •23. Сучасні тенденції та характер інтеграції.
- •24. Інтеграційні тенденції в південно-східній Азії.
- •25. Міжнародна торгівля в умовах глобалізації економічних процесів
- •26. Оновні інструменти регулювання міжнародної торгівлі
- •27. Меркантилістська теорія світової торгівлі.
- •28. Міжнародна тогрівля: теорія абсолютних переваг а.Сміта.
- •29. Міжнародна торгівля: Теорія порівняльних переваг д.Рікардо
- •30. Міжнародна торгівля: Теорія Хекшера-Оліна
- •32. Альтернативні теорії світової торгівлі
- •33. Митний тариф та його функції.
- •34. Нетарифні методи регулювання мт.
- •35. Фактори розвитку міжнародної торгівлі:
- •36. Регулювання світової торгівлі міжнародними організаціями
- •37. Демпінг – як метод нетарифної торгової політики
- •38. Роль правових режимів в регулюванні міжнародної торгівлі
- •39. Наслідки вступу України до сот
- •40. Загальна характеристика міжнародної торгівлі послугами
- •41. Форми міжнародного руху капіталу
- •42. Сутність міжнародного руху капіталу
- •43. Форми міжнародного руху капіталу
- •44. Роль прямих іноземних інвестицій
- •45. Сутність та особливості портфельних інвестицій
- •46. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу
- •47. Державне регулювання міжнародного руху капіталів
- •48. Наслідки міжнародного руху капіталу
- •49. Види іноземних інвестицій та форма здіснення згудно законодавства України
- •50. Міжнародний кредит та його класифікація
- •51. Інструменти міжнародного кредитування.
- •52. Характеристика міжнародного фінансового ринку.
- •53. Проблеми зовнішньої заборгованості країн.
- •54. Поняття міжнародної міграції робочої сили.
- •55. Причини міжнародної міграції робочої сили
- •56. Етапи та особливості міжнародного руху робочої сили
- •57. Характеристика напрямків міграції робочої сили
- •60. Валютний курс
- •61. Основні риси міжнародної валютної системи
- •62. Характеристика сучасної валютної системи
- •63. Еволюція світової валютної системи
- •64. Макроекономічна роль платіжного балансу
- •65. Основні принципи складання платіжного балансу
- •66. Джерела інформації щодо складання платіжного балансу
- •67. Структура платіжного балансу
- •68. Роль тнк (транснаціональних корпорацій) у світогосподарських відносинах
- •69. Місце національних господарств в світовій економіці
- •70. Міжнародна конкурентоспроможність країн на світовому ринку
- •71. Маштаби та особливості міжнародного руху капіталів
- •72. Інвестиційний клімат в системі вивозу капіталів
52. Характеристика міжнародного фінансового ринку.
Світовий фінансовий ринок – сукупність офіційних центрів з купівлі-продажу міжнародних фінансових активів. Світовий фінансовий ринок є важливим сегментом світової ринкової економіки, оскільки забезпечує своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування фінансових ризиків, проведення та регулювання фінансової політики.
Світовий фінансовий ринок може бути представлений з огляду його функцій і термінів обігу фінансових активів. Функціонально він поділяється на валютний ринок, ринок деривативів, страхових послуг, акцій і кредитний; у свою чергу, на цих ринках можуть бути відокремлені різні сегменти: наприклад, на ринку страхових послуг — перестрахування, на кредитному ринку — сегменти боргових цінних паперів і банківських кредитів та ін.
В залежності від термінів обігу фінансових активів виділяють наступні сегменти СФР: валютний (короткостроковий) ринок і ринок капіталу (довгостроковий).
Різноманітність типів, форм і видів учасників СФР вимагає детальної та розширеної їх класифікації. Виділяють наступні ознаки класифікації: характер участі суб’єктів в операціях; цілі і мотиви такої участі; типи елементів та їх характеристики; країни походження суб’єктів; типи інвесторів і боржників.
В залежності від характеру участі в операціях учасники ринку поділяються на прямих (безпосередніх) і непрямих (опосередкованих). До перших відносяться суб’єкти, які укладають угоди за свій рахунок і (або) за рахунок і дорученням клієнтів, тобто непрямих учасників, які не укладають самостійних угод.
Залежно від мотивів та цілей участі на ринку розрізняють хеджерів, спекулянтів, трейдерів і арбітражерів.
Хеджери проводять так звані операції хеджування, призначені для захисту валютної виручки від валютно-курсового ризику.
Спекулянти укладають угоди виключно з метою отримання прибутку на сприятливому коливанні курсів, тому у них немає наміру страхувати свої операції.
Діяльність трейдерів пов’язана з використанням коливань курсу по одному чи декільком контрактам і по суті протилежна діяльності хеджерів.
Арбітражери здійснюють фінансові операції на одному ринку з одночасним проведенням протилежної операції на іншому в цілях отримання прибутку на різниці курсів на різних ринках і в різні періоди. Арбітражери ризикують менше спекулянтів.
Залежно від типу емітентів і їх характеристик серед учасників СФР виділяють: міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку і ін); національні уряди і незалежні позичальники; регіональні уряди (місцеві адміністрації); муніципальні уряди (муніципалітети); корпорації, банки і інші організації.
В залежності від країн походження учасники СФР поділяються на розвинені країни, країни що розвиваються, міжнародні інститути (що не мають конкретної національної приналежності) і офшорні центри (зони).
До останніх відносяться території, де діють податкові, валютні і інші пільги для тих нерезидентів, які відкривають свої рахунки та створюють фірми суто на цих територіях але здійснювати фінансові операції зобов’язані виключно з іншими країнами. До офшорних зон відносяться переважно острівні держави; деякі з них вже перетворилися на регіональні та світові фінансові центри (Кіпр, Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські острови та ін.); країни, розташовані поряд з світовими фінансовими центрами (Ліхтенштейн, Ірландія, Нормандські острови), або деякі території країн — учасників СФР (наприклад, окремі штати США і кантони Швейцарії). За оцінками спеціалістів, в офшорних центрах розміщено фінансових ресурсів на суму близько 5 трлн. дол. США.
Серед учасників СФР залежно від типу інвесторів виділяють дві основні групи — приватні та інституційні. Приватні інвестори — це фізичні особи (іноді їх називають кінцевими, або роздрібними інвесторами). Як правило, вони прагнуть до диверсифікації своїх заощаджень або збільшення процентного доходу шляхом придбання різних фінансових активів. Інституційні інвестори — це професійні учасники фінансових ринків, які акумулюють грошові кошти (у вигляді внесків, паїв) та здійснюють їх вкладення (інвестування) в цінні папери чи інші активи з метою отримання прибутку для власників грошових коштів. В торгах на Нью-Йоркській фондовій біржі на долю інституційних інвесторів приходиться 50-70 % всіх операцій. До інституційних інвесторів, які працюють на СФР, відносяться банки (центральні, інвестиційні, комерційні), державні установи, міжнародні фінансові інститути, пенсійні фонди, страхові фонди і компанії (зокрема офшорні), взаємні (пайові) інвестиційні фонди (ПІФи), транснаціональні корпорації.
На страхові компанії, в середньому, припадає 35 % всіх інституційних інвестицій, на інвестиційні компанії – 23, на пенсійні фонди – 25, і на інших інвесторів – 17 %.
