37. Демпінг – як метод нетарифної торгової політики

Демпінг (dumping) - метод фінансової нетарифної торгової політики, який полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, який існує в цих країнах.

В комерційній практиці демпінг може мати одну із форм:

1. Спорадичний демпінг (sporadic dumping) - епізодичний продаж надлишків запасів товарів на зовнішній ринок по зниженим цінам.

2. Навмисний демпінг (predatory dumpinq) - тимчасове навмисне зниження експортних цін з ціллю витіснити конкурентів з ринку з послідуючим встановленням монопольних цін.

3. Постійний демпінг (persistent dumping) - постійний експорт товарів по ціні нижче справедливої.

4. Зворотний демпінг (reverse dumpung) - завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу на внутрішньому ринку.

5. Взаємний демпінг (reciprocal dumpung) - зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром по занижених цінах.

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках ЗТВ, так і національними антидемпінговими законами багатьох країн, які дозволяють застосовувати антидемпінгове мито в випадку виявлення факту демпінгу.

Антидемпінгове мито (untidumpinq quty) - тимчасовий збір в розмірі різниці між цінами продажу товару на внутрішньому і зовнішньому ринку, який вводиться країною, шо імпортує товари в цілях нейтралізації негативних наслідків нечесної цінової конкуренції на основі демпінгу.

38. Роль правових режимів в регулюванні міжнародної торгівлі

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» на території України запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

1. національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

2. режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

3. спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із статтею 24 цього Закону, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до статті 25 цього Закону.

У Законі України «Про ЗЕД» у дод. № 1 зафіксовано 145 країн світу (країни, що розвиваються), яким згідно з рішенням ООН всі країни-члени ООН повинні надавати режим найбільшого сприяння; у дод. № 2 перераховано 30 країн світу (в основному розвинені країни), яким надано режим найбільшого сприяння.

Отже, Україна повинна надавати 175 країнам світу режим найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння в нашій країні, як правило, регламентує верхня преференційна ставка митного податку «Єдиного митного тарифу України».

Режим найбільшого сприяння в Україні згідно з національним законодавством передбачає, що країни для яких він встановлений повинні сплачувати при перетинанні їх товарами митного кордону України податок у розмірі верхньої межі преференційної ставки митного податку.