1. Життя та діяльність Швайпольта Фіоля. Ш. Фіоль - перший друкар книг кириличним шрифтом.

2.Друкар Макарій з Черногорії.

3. Франциск Скорина - основоположник білоруського друкарства

Про життя та діяльність Ш.Ф. розповідають 49 документів з краківських архівів, знайдені в ХХ ст.

На сьогоднішній день встановлено, що Швайпольт Фіоль був німцем, чия родина прибула до Польщі з Найштадту (Франконія). Спочатку Фіолі мешкали В Любліні, а згодом перебралися до Кракова – найбільшого економічного центру тогочасного Польського королівства . Швайпольт Фіоль займався гаптуванням (вишивання металевими нитками, -здебільшого золотими чи срібними), але мав схильнисть і до механіки – у 1489 р., одержав королівський привілей на виготовлення спеціальних машин для відкачування води з копалень приблизно в той же час його зацікавила друкарство. Невідомо, де він засвоїв друкарське мистецтво – самоучкою в Кракові, або знав його ще в Німеччині.

Нез'ясований досі спосіб догля поєднала його з українською громадою Кракова. Ймовірно, саме на її замовлення Швайпольт Фіоль розпочав роботу над першою кириличною друкованою книгою. Разом з іншим німцем, який також жив у Кракові, він виготовив шрифти і в 1491 році завершив друкування Октоїха (ОКТОЇХ (грец. oktōēchos, oktō – вісім і ēchos – звук, голос), Осмогласник (Восьмигласник) – літургійна книга, що містить піснеспіви добових служб для всіх днів седмиці богослужіння православної церкви. Октоїхом також називають книги співів. Створення Октоїху звичайно приписують Іоану Дамаскіну, що жив у кінці VІІ ст.) та Часословця ЧАСОСЛОВЕЦЬ (ЧАСОСЛОВ, ЧАСОВНИК) – церковно-богослужбова книга, яка містить перелік усіх щоденних служб, окрім Літургії, й служить для читців та співців на кліросі. , в колофонах яких друкар підкреслив своє німецьке походження).

Академік Ярослав Ісаєвич припускає, що справжні ініціатори кириличних видань – українці- воліли залишатися в тіні, вважаючи що німця-католика-меншою мірою заподозрять у намірі видавати книжки на шкоду католицькій вірі. Крім того церковнослов’янська мова, якою надруковані його книжки, густо пронизана українськими й білоруськими словами тогочасної народної мови. Найвірогідніше, що літери шрифту для нього малювали, а згодом, коли вони були відлиті, набирали й корегували текстові форми невідомі нам за документами українці чи білоруси.

Вказівка на те що друкар «німецького роду», повинна була створити враження, що друкарня є суто комерційним підприємтвом. Однак це не допомогло і в листопаді 1491 р. Фіоля увязнили яе еретика, але книг на той час у нього вже не було. Незабаром його звільнили і він виїхав з Кракова. Те, що при арешті у Швайпольта Фіоля не знайшли жодного примірника друків, наводить на думку про передачу йсього накладу замовникам. Слід зазначити , що певний час вважалось що процес був пов'язаний з книгодрукуванням. Але його звинуватили у тому що він підтримує гуситів

ГУСИЗМ –ідеологія революційного антифеодального руху , що виникла у Ч6ехії у 1-пол 15 століття , і отримала назу вчесть його засновника Яна Гуса. Дгусити боролись за соціальну справедливість. іввжали що тільки Закон Божий визначає усі суспільні норми).

Про це засвідчує клява Фіоля яку він вимомив під час судового процесу.

Книги що друкувалися в Кракові були призначені для України: про це свідчить передусім мова в тих місцях книги, де друкар не пов'язаний з традиційним церковнослов'янським .

Приблизно втой же час вийшли ще три книги : ТРІОДЬ ПІСНА – церковно-богослужбова книга, що містить молитвослови на дні Великого посту й на підготовчі тижні до нього; Тріодь цвітна– церковно-богослужбова книга, що містить співи від Пасхи до Троїці, та ПСАЛТИР – одна з книг Вітхого Завіту, збірник, що включає 150 пісноспівів-псалмів.. В одному із примірників Тріоді цвітної збереглася найдавніша в кириличному друкарстві гравюра – Розп'яття, одні мистецтвознавці відзначають її близькістю до Нюрнбергзької графічної школи, інші вбачають впливи прикарпатської ікони. Те, що на трьох виданнях цієї друкарні немає вихідних даних , дає простір для припущень щодо місця їх виходу в світ: або : вони друкувалися в Кракові першими , перед Октоїхом і Часословцем, і саме внаслідок своєї архаїчності, не мають вихідних даних, або після розгрому Краківської друкарні шрифти (а можливо вся друкарня) були перенесені в інше місце, де продовжувалася робота, а щоб друкарів не переслідували – вихідних даних не подавали. Хто ж міг замовити Ш.Ф. ці літургійні православні видання? Дослідники вважають, що основу для організації кириличної друкарні а Кракові підготувала діяльність гуманістично настроєних освітніх діячів з України, які навчалися та викладали у Краківському університеті. З гуманістами були зв'язані і сам Ш.Ф., і Йоганн Турзон, який офіційно брав участьу фінансуванні першої кириличної друкарні. Однак акдемік Ісаєвич вважає, що набагато більше ніж університетські магістри, у виданні церковнослов'янських книг була зацікавлена ієрархія українсько-білоруської Православної Церкви і що можна припустити участь в організації друкарні єдиного, відносно близкього до Кракова православного культурного осередку, що поєднував Краків та Україну – Перемишльської єпископії. Ймовірно значну підтримку виданню цих книг могла надати і громада українців Кракова, що гуртувалася навколо православного храму цього міста.

Отже, Відомо 4 видання Швайпольта Фіоля: Октоїх (Осмогласник), Часослов, Тріодь пісна, Тріодь цвітна. Все це літургійні книги православної церкви. Октоїх та Часослов (найбільше пов’язані з українськими тогочасними рукописами; особливо близькі до україномовних післямови книжок) мають колофон, у якому названо ім’я друкаря і вказано рік і місце виходу цих книжок в світ – 1491 р., Краків. У Тріоді цвітній вихідних відомостей нема, проте є друкарська марка Ш. Фіоля. Надрукована тим же шрифтом Тріодь пісна – анонімна, тут у жодному з відомих на сьогодні примірників нема ні колофону, ні друкарського знаку. Це дозволяє припустити, що ці дві книжки були надруковані або раніше двох датованих, або після арешту та ув’язнення Фіоля краківською духовною інквізицією (в кінці 1491 р.), приблизно 1493 р. Щодо мови, в обох Тріодях використано текст південнослов’янської редакції, що була дуже поширена і у східних слов’ян. Отже, саме за мовою, а не за національністю друкаря чи місцем видання, друки Фіоля умовно, з великими застереженнями, можна вважати українськими, усвідомлюючи, разом з тим, що української мови в повному розумінні в XV ст. ще не було – церковнослов’янська мова цих видань, незважаючи на певні діалекти, була спільною для різних православних слов’янських народів. Першою українською друкарнею можна вважати друкарню Ш. Фіоля ще в тому сенсі, що вона, судячи зі всього, видавала книжки для українців (хоча й для інших православних також). Книжки Фіоля надруковані крупним шрифтом характерного малюнку. Набір ще не дуже мистецький, на деяких сторінках нема проміжків між словами, неправильно виключені рядки і їхні кінці з правого краю створюють нерівну лінію. Пагінація відсутня, але в Часослові є досить своєрідна сигнатура. Графічне оформлення досить скромне. Разом з тим, за зразком рукописних книг, друкар щедро використовує червону фарбу. Двоколірний друк Фіоль одержував, друкуючи з однієї форми в два прогони: окремо чорну частину на одній сторінці, окремо червону.

Книги, надруковані Швайпольтом Фіолем, зіграли значну роль в духовній освіті східнослов’ян-ських народів. За Часословцем навчалися грамоті. До наших часів збереглося близько 130 примірників видань Фіоля, включаючи фрагменти.

Після звільнення з вязниці , Фіоль 9 років прожив у Кракові. Скоріш за все він продовжував друкувати , займався комерційними операціями, одружився. Відомо що на початку 16 століття він займався гірською справою. Про діяльність Фіоля у останні рокки його життя приктично нічого не відомо. Помер Фіоль у кінці 1525 року.Всього зберігся 91 примірник всіх видань Фіоляале Октоїх збергіся у 6 примірниках. Всі видання Ш. Ф. зберігаються в Росії. і саме тому існує думка що всі свої видання Ш.Ф. передавались у Москву. Більшість з них зберігається в книгосховищах України, Білорусі, Росії, що свідчить про їх відповідне розповсюдження.

Друга слов’янська друкарня з кириличним шрифтом була заснована 1493 р. чорногорським господарем Д. Црноєвичем в м. Цетін’є (Чорногорія). Друкарем тут працював талановитий і винахідливий ієромонах Макарій. Про нього майже нічого не відомо. В Чорногорії він надрукував принаймні 4 книги: Октоїх першогласник, що вийшов у світ 4 січня 1494 р., Псалтир з возслідуванням (вересень 1495 р.), Октоїх п’ятигласник і Молитовник, які збереглися у фрагментах. Знайдена також рукописна копія ще одного видання – Четвероєвангелія, яке до нашого часу не дійшло.Октоїх 1494 р. – повний збірник церковних співів, розрахований на 2 томи. Всього на сьогодні є інфорація про близько 100 примірників видання, включаючи й ті, що зникли при бомбардуванні Югославії під час другої світової війни. З книгою можна ознайомитись за чудовим факсимільним виданням, випущеним у бібліофільському виконанні 1987 р. тиражем 600 нумерованих примірників. Це чудово видрукована книга. В ній красиві заставки й дуже багато червоної фарби, якою друкар іноді відтворює цілі рядки. Октоїх п’ятигласник був задуманий .1496 р. турки вигнали Д. Црноєвича з Чорногорії. Друкарня була зруйнована. У 1508–1512 рр. книги, підписані тим же ім’ям, починають виходити в Тирговишті, на території сучасної Румунії. Проте вчені досі сперечаються, той самий це Макарій чи інший друкар. Книжки двох друкарень досить різні. Значення Чорногорської друкарні полягає в тому, що вона стала плацдармом для розповсюдження друкарства серед південних слов’ян.

Історичн а доля , духовне та культурне життя України та Білопрусії надзвичайно тісно переплилися. більшість українських земель та Білорусія увійшли до скалу Великого князівства Литовського і становили єдину київську мітрополію у церковно адміінстративному відношенні.

Важливий, вирішальний крок у подальшому просуненні друкарської справи на схід і розповсюдженні її в XVI ст. серед східних слов’ян був зроблений білоруським просвітителем і першодрукарем Франциском Скориною який започаткував друкарство У Великому князівстві

Ні одне покоління вчених і досі намагається знайти біографічні дані про цього видатного просвітителя середньовіччя.

Франциск Скорина. народився в у сімї купця у білоруському місті Полоцьку-великому економічному центрі держави. На кожному видані є символ місяць який закриває сонце –символ гармонії душі хоча церковники розуміли його як знак диявола.. Скорина народився у 1490 році, є припущення що в цей день було сонячне затемнення.

Вперше імя Скорини згадується у 1504 році у партикулярних книгах краківського університету. Здобувати освіту Франциск Скорина поїхав до Краковському університкету, де у 1506 отримав ступнінь бакалавра філософії , далі продовжував студії у м. Падуї, де в університеті навчався медицини і в 1512 р. здобув звання доктора.

Та епоха в якій жив ф. Скорина потребувала існування титатнів і вона їх породжувала одним з них був який був Ф. Скорина : Избрал оставить в науке и в книгах вечную славу и пам'ять свою» передмова до Книга Иов библия русская) Він був одним з найосвіченіших людей свого часу: володів кількома мовами (крім рідної білоруської знав литовську, польську, італійську, німецьку, латинську, грецьку). Ф.С. був медиком, ботаніком, філософом, астрономом, письменником, перекладачем, а крім того, він був вправний «книгодєлатель», як тоді називалося, тобто видавець, редактор.. Не просил себе догой жизни , ни душ врагов, но жажадал для себя только мудрости ( передмова до притчі царя Соломона) На вс(, він сам писав передмовидля своїх книг, і навіть є припущення що сам виготовляв гравюри.

Коли він замислив видавати книги, то вирішив , що найкраще то вирішив, що найкраще це робити в Празі, де розвиток гусизму сприяв інтенсивній книговидавничій діяльності (доречі ректором Празького університету на початку 15 ст. був Ян Гус ), зокрема саме в Празі вийшов перший повний переклад Бібілії чеською мовою у 1488 році (повторно надрукований у 1489 році в Кутній Горі).

6 серпня 1517 р. з – під друкарського преса форматом у чверть аркуша вийшла частина старого заповіту «Псалтир», як зазначалося «повілінієм і працею избранного мужа, в лікарських науках доктора Францішака Скорина сина». У передмові було сказано Я Франциск Скорина сын славного города Полоцка, доктор лекарских наук повелел напечатать Псалтырь руськими на словянском языке. Недарма фс вибрав псалтир оскільки по ньому не лише проводилися богослужіння але і вчилися грамоті, а ф С вважав що тільки якщо ти володієш знаннями то можещ досягти гармонії з самим собою та оточуючим світом. «Суть сей книги- уважение к каждому человеку мудрому, безумному, богатому и убогому, молодому и старому, а болем всего тем которые хотят следовать добрым традициям и познавать мудрость и науку.» Видавець вказував, що ця книга може бути використана дітьми як «початок всякое доброе науки грамоты». Ця характерна вказівка підтверджує думку про те, що в Україні Білорусії та Росії це була найрозпосюдженіша на той час книга, котра слугувала посібником для навчання читанню.. На сьогодні відомо 2 примірника Псалтиря. Псалтир був першою книгою надрукованою білоруською мовою, але багат як зазначають дослідники, це зразок білоруської редакції церковнослов’янської, проміжна ланка від церковнослов’янської мови до білоруської.

Празький період книговидавничої діяльності Ф. Скорини (1517-1519рр) був дуже насиченим – він видав «Бібілію Руську», в перекладі на «руську» мову, тобто мову тогочасних білорусів Кожний з розділів починався зі слів:

Частинами Старого заповіту , що побачили світ у цій друкарні в 1517 році були: Книга Йова, (10 вересня), Притчі царя Саломона (6.жовтня), Книга Ісуса сина Сірахова (5 грудня). У 1519 р. вийшла Книга Буття, яка мала загальний титульний аркуш до всіх випусків і програмну передмову, в якій він писав проте яку світську науку може допомогти вивчити біблія : напр.. щоб вивчити граматику треба читати псалтир, щоб вивчити логіку треба читати притчі царя Соломона. Всі частини були об’єднані загальним заголовком: «Библия русская изданая доктором франциском скориною из славного города Полоцка к почитанию Бога и доброму наставлению простих людей», в кожній книзі була післямова і передмова, в яких ФС поясніював складні церковнослов’янські терміни, і висловлював свої думки так наприклад у післямові до Книги Юдифь він писав: «Звери ходящие в пустыне знают логова свои, птицы летающие по воздуху ведают гнезда свои, рыбы плавающие по морю и рекам чуют глубины свои,пчелы и тому подобные защищают улья свои, так и люди, где родились и вскормлены, к тому месту великую любовь имеют». Невідомо чи закінчив Скорина в рукописі повний переклад Біблії але протягом 1517 -1519 рр. у Празі вийшло 23 Бібліійні книги у 19 випусках загальним обсягом 2389 аркушів, форматом у чверть стандартного аркуша. Ці книги виходили в міру підготовки їх перекладів, а не в порядку їх розташування у Біблії і не охоплюють всього кола книг Старого Завіту. Не були надруковані , зокрема, книги Маккавейські і книги Параліпоменон, хоча сам Ф.С. в загальній передмові до Біблії, яка була надрукована в окремому зошиті, радив користуватися ними для знайомства з подіями священої історії, Крім того у даному зошиті було внесено титульний аркуш та потрет перекладача, це був рідкий випадок коли на титулі зазначалось імя перекладача.

Переклад був виконаний досить повільно. Скорина додає Вже в перших своїх книжках друкар виявив тонке розуміння природи книжкового мистецтва. Скорина сприймав книгу як цільний літературний і художній організм, де всі оформительські засоби та друкарські матеріали повинні в повній мірі відповідати змісту книги. Видання мають зручний для читання формат – в четвірку (четверту долю аркуша), і це свідчить про їх призначення не для служби в церкві, а для домашнього читання. Празькі видання Скорини за рівнем художньо-технічного оформлення не поступаються кращим зразкам європейських книговидавців того часу і значно перевищують попередні книги церковнослов’янського друку. В трьох книгах розміщено гравірований портрет самого видавця. Треба було мати неабиякий характер, щоби вирішитися на такий зухвалий вчинок – включити до Біблії власний автопортрет. Гравюра виконана дуже вишукано, і не дивлячись на велику кількість дрібниць, увагу читача привертає перш за все фігура людини. Скорина зображений у докторській мантії, перед ним розкрита книга, ряди книжок справа від нього, в робочому кабінеті багато інструментів, приладів.

Всі випуски Біблії (а виходили вони врозбивку, не в тому порядку, як у канонічній книзі) прикрашені гравірованими ініціалами. В редакційному оформленні та наборі празьких видань теж багато нового. Скорина вперше в слов’янському книгодрукуванні вводить титульний аркуш, нумерує аркуші книги кириличними цифрами, активно використовує сюжетні гравюри – ілюстрації. Художні гравюри Скорина розглядав як засіб зробити книги більш зрозумілими. Текст набрано чітким півуставом, рядки рівні, верстка грамотна, майстерна, інколи останні рядки набрані у вигляді піраміди.Про саму празьку друкарню нічого не відомо. Чи належала вона Скорині, чи на його замовлення ці видання друкували в якійсь існуючій вже чеській друкарні, як вона була обладнана, хто ще, крім Ф. Скорини, там працював, з якої причини була припинена його видавнича діяльність у Празі, ми не знаємо.

Припинивши за неясних обставин видавничу діяльність в Празі , видавець переїхав до Вільнюса і в «дому почтивого мужа Якуба Бабича найстаршого бурмистра славного і великого міста Виленского» продовжував книговидання. Спочатку тут була надрукована «Малая подорожная книжка» у дванадцяту частку аркуша, яка побачила світ, ймовірно, в другій половині 1522 року. Дата виходу визначена дослідниками на основі логічних висновків та аналізу стану гравюр, якими прикрашена книга , оскільки всі відомі збережені примірники дефектні –відсутній аркуш з вихідними даними. У 60- роках ХХ століття в Копенгагені в Королівськиій бібліотеці виявлено ще один примірник, що підтвердив, припущення стосовно дати виходу «»малої подорожної книжки»: в цьому примірнику збереглися таблиці пасхалій (Пасхалія - методика розрахунку дати Великодня.) на 1523-1543 рр. Книга складається з Паслтиря, Часослова, 17 акафістів та канонів і являє собою молитвослов для мандрівників, який зараз відомий у 21 примірнику. Призначалася не лише для богослужбових цілей, але й для потреб подорожуючих купців, ремісників, невелика за форматом (в 1/12 долю аркуша) і обсягом В березні 1525 р. побачив світ Апостол ( книга нового завіту ) формату у восьму долю аркуша. після чого типографія припинила своє існування.

Кожному випуску передує окремий титульний аркуш і передмова. Проте видавець, без сумніву, розглядав цей збірник саме як єдине видання. Про це говорить збережений в одному примірнику аркуш «Малої подорожної книжиці», на якому надруковано весь зміст цієї книжки та її назва. «Книжка» поділяється на Псалтир, Часослов, Акафісти і канони, Шестоднев, святці з пасхалією, всього 21 частина.. Якщо датування першого віденського видання спирається хай на дуже вірогідне, але все-таки гіпотетичне припущення, то дата виходу в світ «Апостола» не викликає ніяких сумнівів. В колофоні автор сам повідомляє, що книга підготовлена та віддрукована в березні 1525 р. Як і в інших виданнях Скорини, в «Апостолі» помітно прагнення наблизити церковнослов’янську мову до звичайної розмовної мови. І це видання було призначене для домашнього читання, про що свідчить формат в 1/8 долю аркуша.

В порівнянні з празькими виданнями, віленські друки оформлені багатше. В них ширше використаний двокольоровий друк, більш вишукані шрифти. Заставок багато, і не лише для прикрас, але й для зручності користування.

Після виходу в світ «Апостола» Ф. Скорина раптово припиняє друкарську діяльність у Вільно. Причини цього невідомі. У 20-30 рр Скорина жив у Вільно , служив секретарем та особистим лікарем епіскопа Іоанна. Через деякий час він одружився на Маргариті, вдові члену віленського магістрату Юрія Одверниковича. В цей же час кредитори намагалися змусити Ф.С. заплатити борг покійного брата, але друкар відмовився платити, тому його було ув’язнено , але через деякий час згідно з декретом польського короля Сігізмунда його було звільнено.Відомо, що він повернувся до Праги; є гіпотези про його подальшу діяльнсть у Кенігсберзі, Крем’янці, проте характер цієї діяльності невідомий.

У 1525 купець з Великого князівства литовського прибув до великого князівства Московського , щоб продати богослужбові книги., але в Москві його зустріли вороже так як на той час в Москві книги ще переписувались не було друкарського устаткування, ні типографських шрифтів, ні друкарської фарби.. Ф. Скорина хотів поділитися секретами технології але підпав під слідство. Книги Ф Скорини відрізнялися від звичної біблії вони були менші за розміром та вміщували ілюстрації, крім того на титульному аркуші було вміщено портрет друкаря, що було прийнято не тільки з єресь , але зроблено висновок що Скорина єретик і заключив угоду з дьволом. Йому загрожували смертною карою.Біблію було визнано диявольським витвором і спалено.

У 1530 році Скорина деякий час служив у герцога Альбрехта Пруського у Кенигсбурзі у якості лікаря. У 1534-35рр. він повернувся до м. Вільно чим викликав невдоволення герцога. У Празі він зайняв посаду лікаря та садівника Ботанічного саду у Чеського короля Фердинанда . Помер Скорина на початку 40-х.16 століття у Празі. Франциск Скорина близько 1540 р., похований у соборі св. Фоми в Празі

Франциск Скорина – перший слов’янський діяч книги, який свідомо ставився до книги як до засобу освіти, а до своєї діяльності як до виробництва матеріалу для читання, для духовного збагачення людини. Книжк Скорини в XVI–XVII ст. мали широке розповсюдження, особливо в Білорусі та в Україні, тому погано збереглися, дефектні, пошкоджені.

У своїх виданнях Франциск Скорина вмістив численні передмови та післямови, написані книжною старобілоруською мовою. Крім того, навіть й його перекладах Біблійних книг є так багато граматичних та лексичних білорусизмів , що вчені вважають цю мову зразком білоруської редакції церковнослов’янської мови і проміжною ланкою у переході від церковнослов’янської до білоруською. Те, що в цих виданнях мова була зрозумілою «людям посполитим», стало однією з причин їх надзвичайною популярності в Білорусії та Україні.

Підтвердженням цього є велика кількість рукописних копій з цих друків, що мають українське походження . Найдавнішою з відомих на сьогодні є копія віденського Псалтиря , зроблена у 1543 році Парфеном з Кобринського та Пинського староств. Є навіть книги, що судячи з усього не були надруковані, однак переписувалися разом з друками і містять передмови та післямови Франциска Скорини, -це дозволяє припустити, що він переклав усі книги Біблії. Всі копії , які можна пов'язати з неопублікованими частинами Біблії Скорини, походять з західноукраїнських земель, точніше - зі Східної Галиччини й Поділля. Дослідники припускають, що перебуваючи на службі в одному з маєтків віденського єпископа Яна в м. Крем’янці (це встановлений факт), Скорина не полишав надії продовжити видавничу діяльність і там готував до друку не видані ще частини, однак матеріали залишилися і плани стосовно друкування не вдалося здійснити і їх копіювали зацікавлені особи.

На аукціоні антикваріату було виставлено листи з біблії руською Книга царств за ціну 9000 доларів точно надруковані у 1518 році. Музей могільова у мінську.

Початок книгодрукування на українських землях. Книговидавнича діяльність І. Федорова в Україні.

1.Аналіз наукових доліджень щодо існування дофедорівського книгодрукування в Україні.

3.Перша датована друкована книга в Росії – Апостол 1564 р.

4.Друкарня в Заблудові, її видання.

5.Діяльність Івана Федорова у Львові.

6.Книговидавнича діяльність І. Федорова в Острозі.

У Радянській науці домінувала затверджена в Москві ідеологічна схема , за якою українська освіта, наука, культура, нібито завжди розвивалася лише в тісному взаємозв'язку з російською, до того ж постійно ввжалися другорядними, принагідними, позбавленими самостійних ознак.

Все що не вписувалося в таку ідеологічну схему, ще донедавна вважалося антинауковим, а отже шкідливим. а політично незааганжовані вчені, які відважувалися своїм чесними і глибоко науковими розвідками сміливо висловлювали своє бачення проблеми, оголошувалися лютими ворогами свого народу з наступною забороною їхніх творів. У відповідності до наведеної ідеологічної метафори протягом останніх більш ніж вісімдесяти років українські дослідники змушені були повторювати в різних варіантах єхдиний постулат і щодо виникнення українського друкованого слова.

Сутність даного постулату полягала в наступному: після заснування першої друкарні в Росії в 1564 році (рік виходу «Апгостола» в Москві ) перший російський друкар Іван Федоров через вісім років, прибувши через Білорусь в Україну 1572 року до Львова засновує там друкарню і 1574 року видає «Апостола». Ця дата і визначалася початком заснування українського друкарства (через десять років після заснування російського) і івана Федоров оголошувався першим українським друкарем.

Однак , час від часу з'являлася інформація і про більш ранній час виникнення друкарства на наших теренах. У 1971 році Орест Мацюк надрукував повідомлення про те, що у Центральному державному історичному архівві в м, Львові зберігається документ, який відсуває дату появи першої друкованої криличної книги в Україні майже на сто років. Мова йде про посвідчення монахів Василянського монастиря у Львові про те, що міщанинр Степан Дропан у 1460 році подарував монастирю друкарню. Звідси випливає, що саме у Львові була видрукована перша кирилична книга. На жаль, сам документ на який у 1791 році посилалися монахи до нашого часу не зберігся , а копія з нього потрібної інформаційї не містить. Не знайдено й друків чи їх фрагментів з 15 ст., які можна було б якимось чином пов'язати з діяльністюзгаданої друкарні.

Утім існує ще одна згадка, яка дозволяє відсунити появу книгодрукування у Львові принаймі на два десятеліття (з 1574 року до бл. 1550/54) – це так звані «безвихідні» видання «анонімної» друкарні, діяльність якої окремі дослідники також пов'язують з фундацією Степана Дропана. На сьогодні дослідниками описано сім кириличних видань. фізично їх збереглося шість (одне з видань, описане у ХІХ ст., зникло на виставці в Ляйпцігу на початку першої світової війни). Згадана анонімна друкарня діяла десь між 1550 та 1554 рр, за іншими даними – проіснувала до 1559 р. Певний час «безвихідні» видання вважалися продуктом «південних», тобто українських друкарень. Однак вже наприкінці ХІХ ст.., їх почали , хоч і обережно пов'язувати з Москвою – з дільністю друкарні, що нібито існувало там ще до друкарні Івана Федорова. Спочатку їй приписували два видання на тій основі , що вони видруковані на французькому папері як і більшість пізніших московських стародруків. Згодом притягувалися не менш «важливі» аргументи (наприклад що на деяких виданнях є покрайніх записів, зроблених в Росії), на підставі яких дофедоровські видання приписувалися московській друкарні. Правда, середньошрифтне Євангеліє, ніяк не вкладалося в рамки московських аргументів: і папір був іншим, ніж у решти безвихідних друків, і російських записів на цьому виданні небагато. Тому його й визнали найбільш архаїчним. Проте, останнім часом з'явилися ретельні дослідження мови цих видань, що дають змогу з великою долею імовірності атрибутувати частину з них яу українські, пов’язуючи з друкарнею Степана Дропана.

Посереднім підтвердженням діяльності друкарні у Львові до 1574 року може бути вказівка Івана Федорова у післямові до Апостола , видрукованого у Львові у 1574 році про те ґ. що він (І.Ф.) «ходил по стопам богоизбранного мужа», а також напис на могильній плиті друкаря про те, що він «друкованіє занедбалює обновил».

Існує гіпотеза , за якою і анонімні видання і додрукування незакінчених видань Швайпольта Фіоля здійснювалося у друкарні Грушівського монастиря. однак аргументи на її користь досить слабкі і потрібна буде ще необхідно попрацювати над цією гіпотезою, аби підтвердити або вікинути її.

Крім того відомий польський дослідник Є. Бандтке, у своїй багатотомній праці «Історія друкарень у Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському і в краях закордонних, де польські справи творилися » ще на початку ХІХ ст. стверджував , що Іван Федоров у Львові «не зложив , а обновив тут друкарню руську 1573 р.»

Такі дослідники як Зубицький, Мацюк, Коляда, Запаско Тимошик, Низовий Ісаєвич вважають що було дофедорівське книгодрукування і його не могло не бути.

У І.Огієнка в книзі « Історія українського друкарства » подано хронолгію поширення друкарства країнами Європи, згідно з якою можно побачити що більшість держав західної Європи скористалися геніальним винаходом Гуттенберга в перші десятеліття після його оприлюднення Італія 1464, Франція- 1470 р, Голандія Угорщина -1473 р, Іспанія -1474-Англія 1480, Данія 1482 тощо.

Дещо повільніше ширилося друкарство серед слов'янського світу: чехи 1478 , серби-чорногорці -1493 р, поляки кінець 15 століття, білоруси -1517- серби- 1553 , росіяни, 1564, болгари 1641.

Якщо ж прийняти російську концепцію поширення книгодрукування серед словянських народів, то виходить що чехи поляки, білоруси та інші словянські народи своєчасно скористалися вестатом Гуттенберга. І лише українці знаходячись у центрі Європи поруч з ним чомусь не помітили чи недооцінили це диво людської думки.

І згідно з цією концепцію тільки через 134 роки після винаходу книгодрукування, коли друкарство нарешті досягло Московії (1564 року , а потім чомусь почало рухатися) у зворотньому напрямку (причому н6ів калузький край на батьківщину І. Федорова), воно врешту решт потрапило на Україну. Тобто можна зробити висновок що деякі факти замовчуються або перекручуються ТОбто кожен долсдлідник якщо він дотримується елементарних наукових приципів, не може ігнорувати наявні публікації, незалежно від того чи погоджується він чи ні з їхніми основними положеннями і висновками.

Багато хто з вчених вважають що на сьогоднішній день є відсутніми зразки дофедорівського книгодрукування. Але є опубліковані О. Моцюком в кінці 60х років на початку 70- років документальні дані про друкарню Степана Дропана та інвентар книг Словітського монастиря на Львівщині, які сьогодні вже стали матеріалом для газетних публікацій. Крім того дані про львівського міщанина Степана Дропана містяться у прижиттєвих документах середини 15 століття, а те що українські стародруки з бібліотеки Словітського монастиря не віднайдені, ще не є доказом того, що їх не було, бо досить довгий час не було відомо і про існування самого інтвентаря.

Слід згадати що Огієнко писав про те що на відміну від московських друкарень з українських виходили книжки не тільки богослужбові, але і бігто книжок світського змісту і при тому різним мовами. якщо до цього додати, що це книгодрукування відбувалося невдовзі після винаходу верстата Гуттенберга, за сто років перед початком федоровськогго книгодрукування, і було зрозуміло недосконалим , з малими накладами видань, без пізнішого правила вказувати певні елементи вихідних відомостей , то стає зрозумілою складність пошуку зразків українських українських першодруків . А коли як писав О. мацюк ще простежити як поведилися завойовники з українською книгою, то стане цілком зрозуміло чому вона не дійшла до нас.

Кокретніше на цю тему пише О.Орос «Відомо що доля книги як засобу культурного розвитку народу була особливо прикрою, бо ж нане полювали з особливим завзяттям. до нас дійшло безліч свідчень, як наприкінці 17 століття австрійські угорські та польські фанатики- католики насильно насаджуючи унію, палили або використовували як макулатуру»

Народився близько 1525 року в Москві. До 1553 року був дияконом у московській церкві Миколи Гостунського. 19 квітня 1563 року було розпочато а 1 березня 1564 року закінчено друкування богослужбової книги «Апостол». В післямові до книги крім вказаних дат названо рік заснування друкарні 1563 іпрізвища друкарів диякона церкви Николы чудотворца Гостунского Івана Федорова і Петра Тимофійовича Мстиславця. З післямови до наступної книги І Федорова

Першими російськими друкарями були Іван Федоров та Петро Мстиславець. У 1564 р. вони надрукували в Москві першу в Росії друковану книгу «Апостол», яка складалася з частин Нового завіту — діяння та послання апостолів церкви і «Апокаліпсис» (від грец. слова «одкровення») — теж одна з книг Нового завіту, найдавніший з християнських літературних творів, який містить пророцтва про кінець світу, страшний суд, боротьбу між Христом та Антихристом, тисячолітнє царство боже тощо. Шрифт московського Апостола розроблено на підґрунті російського півуставу. Ретельно вивірений текст відрізняється оригінальністю орнаментального оформлення. Книга розпочинається зображенням апостола Луки. У стародрукованому стилі виконано заставки та ініціали (на чорному тлі -білі окантовані гілки з плодами). Папір формату - F°.

Наступного року вони встигли видати ще одну богослужебну книгу — «Часовник». Але й у Московщині друкарська праця була оголошена чернецтвом як диявольський витвір — позначилася конкуренція з літописцями, яких видання друкованої продукції позбавляло сталого заробітку. Дикий натовп черні, підбурюваний ченцями, спалив друкарню, а Федоров та Мстиславець ледве уникли наглої смерті і вимушені були рятуватися втечею з Москви. Заблудівська друкарня. Після цього Федоров і Мстиславець прийняли запрошення литовського гетьмана Г.Хоткевича і створили нову друкарню в м. Заблудів, в Білорусії, біля Білостока. Там вони надрукували в 1568-1569 рр. «Євангеліє Учительноє» та «Псалтир». Львівська друкарня. Із Заблудова Мстиславець поїхав до Вільно, а Федоров — до Львова, де за допомогою львівського братства заснував першу друкарню в Україні. Тут у 1574 р. (тобто рівно через 10 років після видання першої книги у Москві) він випустив нове видання «Апостола», а потім першу слов'янську «Азбуку».

Літургійний текст Апостола 1574 р. із невеликими відмінностями повторює московський Апостол І.Федорова - П.Мстиславця 1564 р. У Москві текст спеціально готувався до друку, редагувався, звірявся та узгоджувався за різними списками. Вважається, що керував редакційною роботою особисто Федоров. На початку львівського Апостола 1574 р. вміщено три додаткові пояснювальні статті, яких не було у московському першодруці, та додано велику за обсягом післямову від імені першодрукаря, яка свідчить про його неординарні літературні здібності.

Видрукований львівський Апостол великим форматом - у двійку або в аркуш. Складається він із 278 аркушів - 14 ненумерованих та 264 пронумерованих кириличними цифрами. Титул у виданні відсутній. Повні сторінки містять по 25 рядків основного тексту та 2-3 рядки над текстом або під ним.

Львівський Апостол 1574 р. відзначається широкою різноманітністю та продуманістю художнього оформлення. Серед його прикрас гравюри, заставки, кінцівки та ініціальні літери. Книжку прикрашають три гравюри-дереворити: герб покровителя Федорова, власника заблудівської друкарні Григорія Ходкевича - на початку книги, фронтиспис із зображенням апостола Луки - на початку основного тексту, та герб Львова з друкарською маркою І.Федорова - у кінці книги.

При оформленні Апостола використано 51 заставку з 31 дошки; 47 кінцівок з 11 дощок та 23 ініціали з 6 дощок. Елементи художнього оформлення можна розділити на два типи - такі, що повторюють московські, і такі, що не використовувалися Федоровим у попередніх виданнях, створення яких пов'язане з Україною. Надруковано книжку в дві фарби при широкому використанні червоної. Червоний колір застосовується Федоровим в суто функціональних цілях - для полегшення користування книжкою. Двоколірний друк виконувався з однієї форми в два прогони.

Верстка і друк львівського Апостола відзначаються високим рівнем поліграфічного виконання. Рядки на сторінці рівні, виключка правильна. Шпальти ретельно вивірені справа і зліва.

При друкуванні Апостола 1574 р. використано той самий шрифт, що й в однойменному московському виданні, висота 10 рядків 85 мм. Графіку шрифту розроблено на основі півуставу російських рукописних книг ХV - перш. пол. ХVІ ст. Цей шрифт був активно сприйнятий українською книжною традицією. На кількох аркушах є примітки іншим шрифтом - дрібним напівкурсивом, який вважається прототипом майбутнього острозького.

Видруковано Апостол на папері переважно місцевого і польського виробництва.

Видання львівського Апостола відзначалося достатньо великим тиражем - в межах 1000-1200 примірників. На сьогоднішній день відомо більше 100 з них. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського володіє 4 примірниками львівського Апостола 1574 р., що зберігаються у відділі стародруків та рідкісних видань. Усі чотири примірники дефектні. Лише в одному з них є початковий аркуш із гербом Г.Ходкевича, у двох - гравюра із зображенням євангеліста Луки, ще в одному - кінцевий аркуш з гербом Львова з друкарською маркою Федорова.

Друга книга, яку Федорович надрукував у Львові, - навчальний "Буквар", відомий ще під назвою "Граматика". У післямові він звертається до українського народу, котрий прийняв його: "Возлюблений честний хрістіянський рускій народе, греческаго закона". На запрошення відомого українського православного мецената князя Костянтина Острозького у 1581 році він переїжджає в Острог, де засновує нову друкарню. Тут він друкує свою славетну книгу — повну слов'янську «Біблію» («Острозька біблія»). Помер Федоров у 1583 р. у Львові, де й похований. Острозька друкарня під покровительством відомого українського мецената Костянтина Острозького проіснувала понад 36 років, випустивши більше 22 книжок, серед них - знамениту Острозьку Біблію (1580 - 1581).

"Українському народові випала велика честь і заслуга - дати слов'янству першу повну друковану Біблію, - підкреслював Іван Огієнко. - <...> Остріжська Біблія лягла в основу теї Біблії, якої вживає весь православний слов'янський світ" (Історія українського друкарства. С. 197).

Поряд з найстарішою друкарнею Львівського братства, виникають друкарні у Стрятині біля Львова, в Дерманському монастирі на Волині (1604), Крилосі під Галичем (1606), Рахманові на Волині (1619), у Луцьку (1628), Крем'янці (1638) тощо.

Книга и книжкова справа в Західній Європі XVI столітті.

У 16 столітті від єдиного до того процесу книго виробництва почали виділятися суміжні галузі. Так самостійного характеру набувають палітурна майстерня, словолитня: відтепер при організації друкарні необов’язковими є малювання та відливання шрифтів-їх можно купити. Відпадає також необхідність мати друкарню для видавництва книг: існувало багато друкарень, готових за гроші виконати будь-яке замовлення. Пізніше з книговиробництва виокремлюється книго розповсюдження і книжкова торгівля, які перетворюється в окрему галузь. Натомість відбувається укрупнення книговиробництва, виникають великі родинні підприємства, видавничі фірми, династії друкарів та видавців.

У кінці ХV ст. в Італії виникає знаменита фірма Альдів. Її засновником був Альд Пій Мануцій.

За освітою Альд Мануцій був елліністом, і основне призначення бачив у виданні давньогрецьких та давньоримських авторів. Він був визнаним фахівцем у галузі давньогрецької та латинської словесності. Історики книгодрукування небезпідставно вважають, що саме Альд Мануцій першим із європейських друкарів започаткував систематичне видання творів класичних античних авторів – Гомера, Аристотеля, Платона, Сократа, Аристофана, Геродота та інших. Близько 1500 р. Альд Мануцій згуртовує навколо своєї друкарні вчений гурток, що отримав назву “Нова Академія” (“Neacademia”), до якого увійшли відомі вчені філологи, історики, філософи, які не тільки допомагали перекладати та науково коментувати тексти античних авторів, але й виконували в друкарні Альда буденні редакторськокоректурні роботи. Бажаними гостями в “Домі Альда” були такі відомі мислителі, як Еразм Роттердамський і Михайло Триволіс У переліку авторів, що друкувалися в “Домі Альда”, були і талановиті сучасники – Петрарка, Данте, Боккаччо та ін. Вже з перших видань він прагне до вишуканості та розкішності. Засновника видавничого “Дому Альда” справедливо вважають не тільки знавцем грецької та латинської мови, але й творцем сучасної системи пунктуації: у своїх друках він упорядкував застосування розділових знаків. Книги Альда Мануція та його нащадків вражають не тільки ретельністю підготовки та редагування тексту, а і «суворою класичною красою» (в книгах Альда Мануція майже немає ілюстрацій) і нагадують римські лапідарні надписи. Книги Альда Мануція – це справжні шедеври книжкового мистецтва доби Гуманізму та епохи Відродження, характерними ознаками яких було глибоко естетичне ставлення до життя , прагнення гармонії матеріального та духовного .

Враховуючи потребу ринку в дешевій, добре відрахованій і витончено оформленій книзі в друкарні Альда Мануція виготовляють дрібні шрифти (так звані «антиква венеціанського стилю»), якими друкуть книги в 1/8 долю аркуша, зручні, що витісняють солідні фоліанти. Також в друкарні Альда Мануція було виготовлено елегантний латинський курсив (італіку) який став справжньою окрасою “альдин”. Альдини (видання Альда Мануція та його спадкоємців) набули заслуженої слави як науково перевірені тексти класичних творів завдяки дрібному шрифту великі тексти вдалося розмістити в книжках невеликого формату і цим значно зменшити ціну книгу. Типова альдина- це невеликий зручний томик, оправлений в дерево, обтягнуте, пергаментом. Для того щоб легше було відрізняти видання від підробок, Альд Мануцій з 1501 року став помічати книжки особливим видавничим знаком (сигнетом) , що зображував дельфіна навколо якоря, які поділяють навпіл слово «Алюдус». Така емблема чи марка видавництва (сигнет) є алегорією давньої античної мудрості: «Поспішай повільно».

Найвидатнішим поліграфічним шедевром Альда Мануція є «Боротьба сина і любові Поліфіла» - своєрідний підсумок досягнень друкарського мистецтва ХУ століття. Книгу прикрашають 160 гравюр, виконаних невідомим майстром в античному стилі.

Продукція видавництва Альдів нараховує приблизно 250 видань. Тут чи не вперше почали випускати книги тиражем до 1000 примірників. Бібліофіли вже з XVI ст. збирали альдини, й не тільки тому, що це були книжки чудово оформлені та багаті змістом, але й з огляду на престиж, який мав Мануцій у книжковому світі. Загалом фірма Альдів існувала близько 100 років.

XVI століття прийнято вважати «золотим віком» друкарського мистецтва Франції. Найвидатнішою друкарською фірмою у 16 століттті стала династія Етьенів. Заснував цю династію Анрі Етьєн. За свою виданичу діяльність він випустив приблизно 130 книжок, в основному філософських трактатів, з оригінально оформленими литими друкарськими прикрасами. Його син Робер Етьєн здобув у Франції таку ж популярність, яку мав Альд Мануцій в Італії. Робер Етьен вперш за все створював навчальні посібники з давніх мов. Багато разів і в різних форматах друкував Біблію латинською, грецькою, єврейською мовами, проте ті філологічні виправлення, що він вносив до тексту, викликали обурення вчених паризьких богословів і лише заступництво короля, котрий був відомим бібліофілом, врятувало Етьєна.

Він як Альд Мануцій оточує себе відомими вченими і як батько видає твори відомих класиків. Переконавшись, що у класичних творах є багато незрозумілих місць Робер Етьєн випускає чудову роботу «Словник латинської мови»- результат колосальної праці, що дивує філологів великою науковою цінністю.

.У своїх виданнях Робер Етьєн відмовляється від безкінечних скорочень, які перейшли до першодрукарів від переписувачів книг. За свою діяльність Роб Етьєн був призначений королем Франциском І «Королівським друкарем» Його діяльність розвивається все ширше й ширше: в сорокових роках він видає щорічно десятки нових книжок. Саме видання грецькою мовою, які випустив Робер належать до найдовершеніших творів друкарського мистецтва. Робер Етьєн справедливо пишався правильністю текстів випущених ним книг; він навіть обіцяв великі грошові винагороди тим, хто знайде там хоч одну помилку.

Знаменитий словолитник Гарамон відливає для нього красиві грецькі шрифти. Кожна книга містила титульні аркуші, фронтиспіси, ініціали, виконані в ренесансному стилі. У видавця був особистий фірмовий знак-сигнет- змія (символ життя і мудрості), яка обвиває гілку дерева. Через деякий час богослови із Сорбонни звинуватили Робера Етьєна в ересі обурені тим, що він використовував критичні коментарі Еразма Ротердамського та інших гуманістів при реставруванні текстів і тлумаченні темних місць Біблії. Це загрожувало стратою, й рятуючись від переслідувань він покидає Францію і переїжджає до Женеви. Там він відкриває друкарню і продовжує випускати книжки, які не поступаються паризьким виданням ні за науковістю ні за оформленням. Усього Робер Етьєн надрукував 600 книжок. Він же і ввів знак фірми: філософ під деревом мудрості з опалими висохливими гілками і девіз «Не будь зарозумілим». Після смерті Робера Етьєна його справу в Женеві успадкував один із синів – Анрі Етьєн Молодший, який спеціалізувався на випуску античних грецьких текстів.

Високою якістю і відзначались видання Кристофа Плантена  (1514-1580) одного з найпотужніших західноєвропейських друкарів XVI століття. На початку 50-х років Кристоф Плантен відкриває спочатку книжкову лавку, далі палітурну майстерню, а згодом і власну друкарню. В середині 60-х років щорічно випускає 40 книжок, причому шрифти замовляв найкращим французьким словолитникам, для ілюстрування друків запрошував найвидатніших художників, тримав досвідчених коректорів, консультувався з вченими. Але в Автерпені Плантена звинуватили у друкуванні гугенотських книг, і він був змушений протягом року переховуватись, а коли повернувся до Антверпена, дізнався, що друкарня згоріла. Плантен відновив її і протягом декількох років продовжував випускати книжки, доки друкарню не знищили іспанські солдати під час повстання.

Видання Кристофа Плантена відрізнялися високою якістю. Він вперше запроваджує гравюру на міді, особливо як титул або фронтиспіс - крисиво вигравіроване зображення чи портрет перед титульним аркушем.

Найвідомішем є його виданням, є багатомовна Королівська Біблія - Біблія поліглота , що була видана у 8 томах і надрукована на замовлення іспанського короля Філіпа ІІ єврейською, арамейською, грецькою, та латинською мовами паралельно (а новий завіт ще й сирійською), тобто основними давніми мовами , яким переписувалось Святе письмо. Інквізиція певний час намагалася заборонити це видання навіть внесла його до «Індексу заборонених видань». Проте це чудове видання з вишуканим титульним аркушем, гравійованим на міді, кінець кінцем вийшло у світ, а Плантен навіть одержав титул Архітипографа іспанського короля. Скориставшись цим він почав відкривати друкарні й книжкові лавки в різних місцевостях, що були під владою іспанської корони. Завдяки популярності видань Плантена гравюра на міді, як спосіб відтворення ілюстрацій та книжкових прикрас, одержала широке розповсюдження. На друкарській марці Плантена була зображена рука, що тримає циркуль, і гасло: Постійність і праця, хоча відомі десятки її варіантів. У друкарнях Крістоф Палентена У типографіях Плантена видавалися книги релігійного змісту, классиків Давньої Греції та Давнього  Риму, навчальні посібники, географічні та анатомічні атласи.

Згідно заповіту Кристофа Плантена дім, типографія та книжкова лавка переходили його зятю та помічнику Яну Муренторфу, який відомий як Ян Моретус. Зберіглась велика кількість шрифтів, матриць, старих штемпелів, металевих дошок для гравюр та інше друкарське устаткування. У 1877 році в Антверпені було створено меморіальний "Музей Плантена - Моретюса" на честь видавця і його спадкоємців.   Видавець переїхав сюди у 1576 р. Сюди ж він перевіз типографію. Над воротами він помістив свій герб: руку, яка тримає циркуль саме тому будинок видавця став називаться «Золотим циркулем». В музеї знаходяться практично всі видання типографії, видані за 300 років її існування, а також картини фламандських майстрів, в тому числі Рубенса.

XVI століття це час коли відродження в Європі досягло свого апогею, в багатьох містах створюються університети-зосередження наукових знань, а винахід друкарства зробив головним джерелом знань книгу. В результаті реформації з’являються твори Еразма Ротердамського, Томаса Мора, Ніколло Маківеллі, Франсуа Рабле. Просвітницькі ідеї епохи відродження призвели до бурхливого розвитку світської науки. Серед великих вчених того часу слід відзначити Ніколая Коперніка і Джордано Бруно. Завдяки книгодрукуванню й загальнодоступності книжок ідеї та думки всіх суспільних і політичних рухів, знаходили відбиття в книжковому репертуарі. Біблія, що розповсюджувалася до того переважно латинською мовою – Мовою вченої елі ти, і навіть заборонялася до читання мірянами, була перекладена багатьма європейськими мовами. В цей час видавались книги, які звільняли людину від панування клерикальних творів, від засилля "мертвої" мови вчених - латині. Релігійно-догматичні, культові твори змінюються на твори гуманістів - новели, романи.

Отже друкарні Етьєна, Планетна та Альда Мануція – це справжні підприємства з виробництва книжок, де були надрукавані видання які являють собою справжні шедеври книжкового мистецтва.

Тема №14 Загальна характеристика книжкової справи в ХVІІ ст

1Видавнича династія Ельзевірів. Поняття про ельзевірний формат.

Внесок діяльності фірми Ельзевірів у європейське книгорозповсюдження.

2. Діяльність Королівської типографії у Франції.

3. Поява періодичних видань та картографічних видань в країнах Європи.

4. Початок друкарства в Північній Америці.

Для ХУІІ століття було характерним посилення політичної боротьби, активізація демократизації суспільства, у свою чергу що вимагало видання великої кількості дешевих видань.

Якщо в ХV та першій половині ХVІ ст. книжки видавалися переважно латинською мовою, то надалі на книжковому ринку переважають видання народними мовами – англійською, французькою, німецькою, італійською, голландською тощо. І якщо в попередній час основний відсоток складали релігійні видання, розраховані на невелику кількість освічених читачів, то в ХVІІ ст. з’являється й швидко зростає потік політичних книг, брошур, листівок.

Цей процес почався у Нідерландах, де перемогла буржуазія, яка встановила (господство) буржуазної демократії.

Зменшення форматів книжок призвело до їх здешевлення, що сприяло збільшенню тиражів. Споживачами книжкової продукції стають не тільки вчені чи аристократи, але й звичайні небагаті люди. Стає модним носити книжки із собою, що сприяло розвиткові так званих кишенькових видань.

Разом з тим розвивається бібліофілія, тобто захоплення, любов до книжок та бажання їх збирати. Мова йде насамперед про вишукані видання, в красивих оправах, з тисненнями на шкіряних палітурках, з пофарбованими чи золоченими обрізами тощо. В художньому оформленні переважає гравюра на металі, особливо на фронтиспісі – сторінці, що передувала титульному аркушу. Фронтиспіс є характерним елементом книги ХVІ–ХVІІ ст. У цей час відбулися важливі зміни в мистецтві та техніці ілюстрування: перехід від ксилогравюри (гравюри на дереві, де друкують рельєфні лінії, що виступають над формою) до гравюри на міді, і від високого друку Високий друк як один із найбільш відомих процесів друкування з металевих форм рідко використовується у наш час (винайдений Гутенбергом). Характеризується цей спосіб тим, що елементи, що дають відбиток знаходяться вище ніж пробіли. Цей спосіб інколи використовують для видання з великим тиражем, що містять лише текст (наприклад масові книжки в обкладинці).

Спосіб високого друку був поширений у поліграфії до появи нових способів. Високим способом друкувалася величезна кількість видань - книг, журналів, бланків, ілюстрацій і т. п. Виключна універсальність цього способу являється одним з позитивних факторів, проте цей спосіб має ряд негативних факторів - тяжке виготовлення друкарської форми, а при багато численному тиражуванні повторне виготовлення цих форм.

до глибокого: на мідній пластині вирізають малюнок і друк відбувається саме з заглиблених ділянок.

Цей процемс почаввся у Нідерландах, де перемогла буржуазія, яка встановила (господство) буржуазної демократії.

Із Голанських видавців прославилась сімя Ельзевірів., одні з яких були торгівцями, а інша типографами в різних містах Нідерландыв та Англії.

Фірма Ельзевірів була заснована Людовейком старшим, проіснувала з 1581 року по 1712 рік. Багаточислельна династія Людовейк (1540-1617 рр), Матіас (1564-1640рр) Бонавентура (1583-1652), Абрахам (1592-1652рр)- прославилась у всіх країнах Європи виданнями наукової та навчальної книги.

Слід зазначити що Людовейк Ельзевір працював свого часу у Плантена палітурником, засвоїв друкарську справу й надалі ввідкрив в Автерпені палітурну майстернію. В зв’язку з навалою іспанських військ був змушений втікати, преребрався до Лейдена, важливого на той час центру торгівлі. (Зокрема книжкової та освіти). Там працювало багато видавців і книготоргівців, конкуренція була великою, й не маючи коштів для створення видавництва. Людовейк вирішив спочатку накопичити початковий капітал на книжковій торгівлі, причому як людина з розмахом, взявся не за роздрібну, а за оптову книжкову торгівлю. Він був першим у Європі організатором книжкових аукціонів , скупав книги цілими бібліотеками й продавав їх гуртом. Комерційний успіх дозволив йому 1581 року перейти до видавничої діяльності. Спочатку Людовейк випускав по одній книжці на рік, а надалі вже десяток щорічно. Завдяки зв’язкам з Лейденським університетом Елезевір випускав спеціальну літературу для вчених і студентів. Зарубіжні зв’язки Л Ельзевіра дозволили йому завоювати європейської слави. Сповнений прагнення створити видавничу фірму він працює з невтомною енергією, дотримуючись правила: широкі ділові зв’язки та великий ринок збуту в поєднанні зі задовольняючою всі вимоги якістю друкованої продукції є міцною основою прибуткової справи. Два його сини допомогли йому розширити лейденське підприємство, а два інші відкрили філії фірми в Гаазі та Утрехті. Його онук Ісаак, одружившись і одержавши капітал, відкрив друкарню, яка стала основою всього підприємства, оскільки фірма відтепер могла сама друкувати книжки, які готувалися тут до друку . Оснащена великою кількістю шрифтів, друкарня прославилась швидкістю і бездоганною якістю видань. Надалі під керівництвом Бонавертури та Абрахама Ельзевірів протягом майже трьох десятеріч друкарня досягла найвищого розквіту, випускаючи щорічно в середньому по 18 книжок. Фірма Ельзевірів мала свої філії по всій Європі, В Амстердамі у 1638 році було відкрито підприємство, що згодом перевершило Лейденське видавництво, яке поступово перейшло до занепаду. Книги з друкарською маркою Ельзевірів з Амстердама розповсюджувалось по всій Європі.

Ельзевіри займалися публікацією наукової літератури. Та творів римських класиків; з часом під впливом змін у кон’юнктурі ринку близько половини книжок випускалися ними вже французькою мовою, а також збільшився випуск книг місцевою, голандською мовою. Відомі видання Ельзевірів давньогрецькою, німецькою, арабською, та іншими східними мовами. Часто випускали вони художню літературу, описи подорожей, підручники насамперд мовні. Саме в їх видавництві вперше вийшла праця Гілілео Галілея «Математичні бесіди й докази» (1638).

Особливу славу набула знаменита серія Ельзевірв «Республіки» («Держави»)- яка виходила у 1625-1640 рр. невелички томики, що виходили з року в рік упродовж десятеріч. Тут коротко й популярно викладалися відомості з географії та історії різних країн, їх звичаї, релігія, політичний устрій , економіка, тощо. Окрім слави ця серія принесла Ельзевірам великі прибутки, оскільки користувалась попитом не лише в Лейдені але і за межами Європи Європі. Дивовижні ці книжечки містять науково-популярні нариси про країни та народи Європи, Азії, Америки. З 35-ти випусків серії «Держави» у бібліотеці є видання, присвячені Англії (1625), італійським державам (1628), Франції (1629), Росії (1630), Греції, країнам Близького Сходу, Константинополю та його околицям (усі три видання – 1632). До складу книжечки 1630 р. про Росію (повніша назва: Russia seu Moscоvia itemque Tartaria, пер. з лат.: «Росія, або Московія, також Тартарія»)

Гарний та простий шрифт для малоформатних видань, розроблений в типографіях та отримавший назву ельзевір, застосовуєтьс і внаш час. Вони почали застосовували малі формати. Елезевіри розробили малий формат 1/12

Ельзевіри випустили декілька мініатюрних видань, які наочно демонстрували досягнення видавців в поліграфії та мистецтві оформлення книги. У 1627 році була випущена мінііатюран книга „О королевском праве”. У наступному році було надруковано «Афоризми Гіпократа», розмір цієї книги був зменшеним до 92Х44, а формат «Сатирікона Петронія» (1677 р) складав 88-48.

Всі типографии Эльзевиров досить якісно оформляли книги. Титульный лист представляв собою гравюру на міді використовувались ініціали та рамки. Основною особливістю видань Ельзевірів було поєднання високої якості оформлення з професійним редагуванням та зниження вартості, Це вдалося зробити за рахунок збільшення тиражності та зменшення форматів та шрифтів. Шрифт, який називається – «эльзевир», створив словолитник з Амстердаму Христофель ван Дік. Эльзевиры выпускали издания фор- матом в 1/12 и 1/24, а також маленькі, томики (5х9 см). Ельзевіри використовували декілька видавничих марок , таких як відлюдник піж деревом (не самотній ) орел, глобус, богиня Минерва под деревом (рис. 9).

Зменшення формату книг привело до того що книги стали більш дешевими, і це в свою чергу сприяло збільшенню тиражу. І в цей час книги стали доступними не лише для феодалів а для і простих людей. Діяльність Ельзевірів сприймалась як справжня революція на книжковому ринку. В цей час стає модним носити с собою книги і з цією метою в одежі з’являється «карман для книг». Тому іноді говорять, що Ельзевіри відкрили епоху карманої книги.. Коли помер видавець Даніїл Ельзевір . Філософ Д. Локк сказав :: «Його смерть- суспільна втрата».

У Франції була заснована за наказом кардинала Рішельє у 1640 році Королівська типографія перша державна друкарня Франції. Основною характерною рисою її діяльності було розкішне оформлення книжок, Пишність та урочистість знайшли своє відображення у стилі барокко, у вишуканості книжкових палітурок. В ній було надруковано 10-томне видання Біблії з надзвичайними ілюстраціями. Взагалі як правило у своїх розкішних виданнях прославляла короля і церкву.. Бібліофіл герцог де Рольє, міністр при Франциску І, поклав початок цілій школі палітурного оформлення, відомої під назвою «грольєрії». Паризький майстер Н.ЕВ. першим почав ставити прізвище автора та назву на корінці спинки книги.

Разом з розкішним виданнями до читачів прийшла інша більш доступна книга.

Вона видавалась на народних мовах різних країн. Одним з перших творів, що було надруковано у Франції на народній, а не латинській мові була книга Француа Рабле «Забавная и весёлая история о великом гиганте Гаргантюа» За свідченням сучасників вона розійшлась за два місяця у великій кількості, в той час як Біблію було продано за 8 років.

В цей час видаються книги Шекспіра в Англії, Корнеля, Мольєра, Расіна – у Франції, Лопе де Вега, Кальдерана в Іспанії. На зміну рицарському роману приходить пустотливий роман. Галантный роман (также прециозный роман) - жанр французької та німецької літератури середини XVII століття Що являв собою роман в якому поєднувалися елементи  рицарського романау, та  еліністичного роману   В цих романах використовуються різні матеріали, в тому числі взяті у античних істориків.

Романи Сервантеся, Скаронна, Ласажа та Сореля видавались великими тиражами. Популярність жанру була надзвичайною. Роман в п’яти томах Мадлен де Скюдері «Клелія» (1662 р) на сьогодні мігби видатись нудним, а ле на той час розходився великими тиражами.

У Європі в 17 століття були розповсюджені памфлети в Німеччині та у Франції пов’язано з 30- річною війною, на формування репертуару книги вплинула боротьба з абсолютизмом особливо активна боротьба підчас правління Мазаріні, Брошюри обох таборів (як прибічників так і опонентів Мазаріні ) виходили практично щоденно. Така політична продукція отримала назву «мазарінад» .

Друкувалось багато політичної літератури, книги з філософії, релігії про політичні устрої

Італія:

– Головне видавництво країни – типографія Конгрегації – випускало в основному церковну літературу, довідники молитвослови.

– твори видатних вчених публіковались за кордоном ; так, праці Дж. Бруно, Т. Кампанеллы, Г. були надруковані в інших країнах.

Нідерланды:

– продовжували публікуватися тексти Бібліи, а також різні моралізаторські ,твори;

– користувалися популярністю історичні праці , також присвячені геральдиці , та генеалогії архітектурі техніці.

–

Юлий Цезарь запровадив практику інформування населення про воєнні події, за допомогою записів, які робились на воскових та гіпсових дошках и переписувались зацікавленими в цьому . Газета как вид документа з”явилась у XVI столітті у Венеції, Римі, Вене, де так звані «автори новин» складали рукописні зведення повідомлень про придворне життя, торгівлю, подіїв містах в городах, та цікаві явища .З них людство дізналося про винахід Й Гуттенберга. Коли у 1493 р. в Римі було опубліковано лист Колумба про відкриття західного шляху до Індії, його відразу було розповсюджено по інших містах Європи. Такі рукописні «новини» поку­пались за маленьку монету «газетту», тому пізніше за ними за­крепилась назва «газета». Велику роль у розвитку даного типу видання зіграло створення поштової системи в європейських країнах у 16-17 столітті. Листівки з відомостями починають розповсюджуватись за допомогою друкованого станка. Найдавніша листіка що дійшла до нашого часу була надруковано у Німмечині у 1609 році, і мала декілька заголовків. Дані видання мстили інформацію про ціну конюктуру ринку . політичні події і були досить дешевими..

Друкавані газети зявились на початку XVII ст. у Німеччині (Zeitung — 1609 г.), потім в Англії (Weekly News — 1622 г.), у Франції (La Gasette — 1631 г.). Газе­ти були розраховані на купців та богатих громадян; вони містили відомості про торгові шляхи, ціну, а також про внутріщню та зовнішню політику. Французская «La Gasette», створена за участю Рішельє, публікувала політичні новини. На перших етапах на торінках таких видань містилась доволі інформація доволі абсурдного характеру . Так в одній з англійських газет було написано : «В Московії на берегах Волги произрастает волосатый огурец который на местном языке называется баранер что означает ягненок».

Перше щотижневе видання - першу французьку газетик у сучасному розумінні цього слова почав випускати французький лікар видавець,Теофраст Ренодо у Парижі з 1632 року, а перша щоденна та регулярна газета у 1669 році виникла в Німечині. Кардинал Рішельє завжди добре розумів силу впливу інформації на громадську думку. Він вирішив створити велике друковане видання, яке б висвітлювало його інтереси. З цією метою Рішельє звернув увагу на Теофраста Ренодо. Саме Ренодо судилося створити першу національну французьку газету.

Перший номер офіційної французької газети побачив світ 30 травня 1631 р. Тут надрукували новини з Риму, Праги, Константинополя. Тематика – торгівля, війна, двірцева хроніка, дипломатична інформація. Назву видання «La Gazette» дослідники асоціюють з назвою дрібної срібної монети, якою платили венеціанці в XVI столітті за рукопісні "avvisi". Після цього слово "газета" увійшло в багато європейських мов.

\

Спершу зміст складали міжнародні новини, отримані з офіційних джерел. Більшу частину брали з німецьких, італійських та голландських газет. Через це конкуренти неодноразово звинувачували Ренодо у плагіаті. Поступово у «La Gazette» більше уваги стали приділяти внутрішній інформації: повідомленням про військові перемоги Франції, новини життя при дворі, економічна інформація. Але «La Gazette» не друкувала редакційних статей та коментарів. 

Публікації самого Теофраста Ренодо відрізнялись майже літературним стилем. У всіх номерах «La Gazette» були присутні рекламні оголошення. Саме тому Теофраста Ренодо вважають засновником не лише французької журналістики, але й реклами. Вже у третьому номері за 1631 р. вміщено кілька рекламних оголошень.   Окрім реклами ще одним важливим нововведенням Ренодо було розміщення у газеті на платній основі приватних об`яв. Теофраст створив прообраз інформаційного агентства («бюро перекладачів» - інформацію, яка не публікувалась у «La Gazette», редактор продавав іншим видавцям).

«La Gazette» відрізнялася не тільки великою кількістю різноманітних новин з різних країн, відсутністю чуток, але і ясністю, чіткістю, а головне, якістю стилю, якому Ренодо приділяв велику увагу.

Після смерті Рішельє «La Gazette» почали звинувачувати у проурядовості та тісних зв’язках з кардиналом. Це негативно позначилось на її накладі. За наказом Мазаріні видання перенесли у Сен-Жермен, куди довелось їхати і Ренодо. До 1749 р. «La Gazette» залишалась у руках нащадків Ренодо, у 1762 р. була віддана міністерству іноземних справ та перейменована у «Gazette de France». У XX ст. була повністю передана міністру іноземних справ і проіснувала в цілому до 1944 р.

Серед інших нових типів видавничої продукції слід назвати карти. Рукописні карти були відомі з часів античності, але на початок ХVІІ ст. вони абсолютно застаріли. Особливо популярними були «портолани» – навігаційні карти, що використовувались при судноплавстві. Нові географічні відкриття вимагали створення принципово нової системи картографії. З середини ХVІ ст. центр розвитку картографії переходить з Італії до Нідерландів та Фландрії. Чудовими спеціалістами в цій галузі там були Герард Меркатор, Абрахам Ортелий. Саме Меркатор запровадив термін «атлас», що означає зібрання карт в одній книзі. Головна праця його життя – «Атлас світу» в двох томах (1585, 1595 рр.). Популярними були й видання збірників планів міст тогочасної Європи. У зв’язку зі стрімким зростанням наукових знань виникає потреба викласти ці матеріали в чіткому порядку, що призвело до появи енциклопедичних видань. Одним з родоначальників нового типу енциклопедичних словників був представник відомої фірми фірми Шарль Етьєнн, який підготував і видав у Парижі кілька лексикографічних та енциклопедичних видань: словник особових імен, греко-латинсько-французький словник з гончарного ремесла та судоплавства, словник з історії, географії та поетики.

  Для 17 століття є характерним те що книго друк вийшов за межі європейського континтенту. Вихідці з Англії Стівен та Метью дей прибули до Північної Америки у 1639 році і біля Бостону створили типографію. Перші видання «Клятва громадянина», «Альманах на 1639 рік для Нової Англії» були надруковані в перший рік діяльності типографії. У 1640 році виходить «Книга псалмів». У Бостоні у 1647 році відкрилась перша книжкова лавка. У 1663 році була надрукована перша Біблія Америки, її випустив Семіюєль Грін, завдяки йому книго друк почав налагоджуватись в різних містах північної Америки, але основними центрами були Бостон та Кембрідж.