Друкування – це технічний спосіб розмноження тексту (чи зображення) шляхом одержання багатьох відбитків фарбою з однієї форми. Мета друкування – прискорення процесу виробництва книжок. Основні складові традиційного друкарства – тиснення та набір (складання). Ці окремі елементи були відомі людству ще в найдавніші часи. Так, рельєфні печатки-штампи і відбиття за їх допомогою малюнків, а згодом і текстів на м’яких матеріалах, були винайдені в різних куточках планети майже одночасно: в загадковій цивілізації Мохенджо-Даро, в Месопотамії, в Давньому Єгипті. До наших днів збереглося чимало давніх зразків своєрідних друкарських форм – штампів, виготовлених з каменю, кістки, дерева, металу. В шумерів( 4-3 тис до н.е.), а згодом в Ассирії штампики були у вигляді циліндрів, на яких було вигравірувано малюнок чи напис. Якщо цей циліндрик прокотити по м’якій глині, напис відіб’ється. Цей принцип був відомий давнім гончарам, які за допомогою штампа позначали глиняний посуд, цеглу. Принцип тиснення здавна використовувався й при виготовленні монет.

Крім використання штампів технічним попередником книгодрукування треба вважати набивання по тканинах, коли зображення малюнку відбивалося на міцно натягнуту тканину з рельєфу, вирізаного з дерев’яної дошки і вкритого фарбою. Цей метод нанесення фарбою на поверхню тканини було винайдено на Сході у у Європі використовуваувася під час хрестових походів (Хрестові походи  — серія воєних походів з Західної Європи, спрямованих проти мусульман. Метою перших хрестових походів було звільнення Палестины^и[1], в первую чергу Ієрусаліму (с Гробом Господним), від турків-сельджуків, пізніше хрестові походи проводилися з метою звернення у християнство язичників Прибалтики, придушення єретичних течій у Європі (катары, гуситы и так далее) или решения политических задач пап) і використовується і джо сьогодення

У загальних рисах процесс заключавася у наступному : візерунок малюнок , який треба було помістити на тканину , вирізався на дошці у дзеркальному відображенні та покривався фарбою. Потім дошка притискувалась до натягнутої тканини- і малюнок відрукувавя на неї Ця техніка і зараз використовується для забарвленняґ тканини.

Найбільш раннім способом механічного розмноження книг була ксилографія (термін походить від грецьких слів «ксюлон» – деревина, «графо» – пишу) або обрізна гравюра, дереворит. Друкарську форму для ксилографічного друку виготовляли таким чином: поверхню рівної, виструганої дошки вкривали тонким шаром густого й клейкого рисового відвару. Текст, який треба було надрукувати, писали тушшю на тонкому папері і зразу ж прикладали до дощечки. Рисовий відвар вбирав не застиглу туш і на дерев’яній дошці з’являлася дзеркальна копія напису. Гострим ножем обережно видаляли місця, на яких не було туші, тобто з обох боків риски, і дзеркальний напис наче виступав над загальним фоном. Рельєфні (випуклі) знаки вкривали фарбою і накладали зверху чистий аркуш паперу, притискаючи рівномірно і одержуючи таким чином відбиток. Отже, ксилографія – це спосіб одержання відбитків, тобто механічного розмноження текстів або зображень, з дерев’яних дощок.

Ксилографія виникла і знайшла широке розповсюдження з VIII ст. в країнах Далекого Сходу, в першу чергу в буддійських храмах і монастирях, оскільки буддизм всіляко заохочував розмноження й розповсюдження релігійних текстів і зображень Будди. Саме характер писемності – тисячі ієрогліфів – робив ксилографію тут найбільш швидким і дешевим способом друку. С початку віддруковані аркуші склеювали в довгу стрічку та згортали в сувій., Один з найперших пам’ятників ксилографічного друку датований 764-777 рр. і ввжається буддійським талісманом так як являє собою збірник заклинань У 770 г. у Японии за наказом імператриці Сëтоку таким чином було надруковано мілліон заклинань,. До найдавніших ксилографічних книг, що збереглися до сьогодення відноситься «Діамантова сутра» (868 р.), індійський твір у китайському перекладі було знайдено у 1900 г у печері тысячи Будд, в Дунхуане (Западный Китай). На ній нанесено повідомлення, що її вирізав майстер Ван Чі. Китайці придумали форму книги у вигляді ширми або гармоніки, причому перший і останній аркуші для міцності оклеювали тканиною чи цупким кольоровим папером .

У Європі ксилографія з’явилась в кінці ХІV – на поч. ХVст.

Перші європейські книги , надруковані ксилографічними засобом датуються 1418 и 1423 гг. Виникла вона тут самостійно чи прийшла зі Сходу – точно невідомо. Є гіпотеза, що ксилографію в Європу завезли араби – скоріше за все, разом з гральними картами, що друкувалися з дерев’яних дощок. Згодом ксилографію почали використовувати для відтворення листівок, картинок, якими прикрашали стіни кімнат. Найчастіше це були зображення святих, з невеликими супроводжувальними текстами.

В перших ксилографічних книгах ілюстрації переважають над текстом; такі видання називають называются хіроксилографічними . Щоб отримати книгу сторінки якої мають відрукований текст з двох боків , текст гравіюювали на дві суміжні сторінки – лицеву та зворот. Одержаний відбиток згинали по лінії, що розділяє сторінки, текстом зовні, чистим боком всередину.

Ксилографічна книга проіснувала в Європі недовго, біля 50 років , до середини XV в., и на ообмеженій території у Західній Німеччині та Нідерландах. Практично всі європейські ксилографічні книги що збереглися не мають вихідних даних, і являють собою книжки- картинки, сторінки яких відтворені з цільних деревяних дошок і надруковані латинською, німецькою, фламандською англійською мовами Відомо 35 творів, розмножених таким чином , серед них: «Мистецтво помирати», «Песнь песней», «Планетник», «Хіромантія», «Біблія бідних» – сюжети Вітхого й Нового Завітів; «Апокаліпсис», «Життя й муки Ісуса Христа и др., , Були також ксилографічні календарі книжки з астрології, хіромантії, латинської мови. В усіх цих книжках зображувальний бік превалює над текстом.

Друкувати з набірної форми вперше почали в Китаї в 40-х роках ХІ ст. Винахід цей приписується реміснику Бі Шену, який використовував в’язку глину для виготовлення знаків (ієрогліфів) товщиною в ободок монети. Він створив набірну форму для відтворення текстового матеріалу, але глиняний шрифт Бі шена не набув широкого застосування так як швидко псувавсяю Але надруковані книги Бі шеном не зберіглися.

Для надання літерам-ієрогліфам міцності, він обпалював їх на вогні. На металевій пластинці, вкритій сумішшю соснової смоли, воску, розміщував рамку для розділу рядків, у які проставляв знаки-печатки. Він вирівнював, притискаючи зверху дошку. Потім змащував форму фарбою, прикладав аркуш паперу, притискав і одержував відбиток. Цей спосіб також нерентабельний при друкуванні 2–3-х примірників, але при друкуванні кількох сот або тисяч аркушів досягалася незвичайна на той час швидкість розмноження текстів.

Бі Шен був першим, хто об’єднав у єдине ціле принцип набору та принцип тиснення. Йому належить честь створення набірної форми для відтворення текстового матеріалу, хоча глиняний шрифт Бі Шена широкого застосування не набув, він швидко псувався.

В ХІІІ ст. в Китаї друкували з форми, складеної з окремих дерев’яних літер. Крім того, використання принципу друкування з набірної форми стримувалося в Китаї ієрогліфічним характером китайської писемності: при існуванні тисяч ієрогліфів, певний знак, який довго і дбайливо виготовляли, може більше в тексті не зустрітися. Але сам принцип виявився плідним, особливо у народів, що користувалися фонетичною писемністюи.

Відливка металічних літер вперше з'явилась у Кореї. у 1392 г. за наказом імператора було створено Книжне управління, до функцій якого входило виготовлення книг та відливка літер. Збергілись корейські книги надрукованіі металлічними літерами у 1409, 1434 и 1437 Мідними літерами друкували в Кореї, Китаї, Японії. Збереглися і книги, і документи, і шрифти.

У кінці XV ст. друк рухомими літерами стає відомим у Китаї та Японії. Але він не отримав широкого розповсюдження по економічним причинам. У Китаї часто перевидавали тексти, саме тому ксилографія економічно вигідніша ніж набор рухомим літерами.

У Європі було відоме використання окремих буквенних штампів. У 1119 р. у монастирі Прюфенінг (біля Регенсбургу) таким шляхом було видавлено поглибюлений надпис у глиняній дошці. Гравіюванням штампів займались чеканники монет. З XV ст. штампи стали використовувати для обробки палітурок (Нюрнберг, переплетчик Конрад Форстер).

Тема 2.2. Й. Гутенберг і початок друкарства в європі

1. І. Гуттенберг: життя та діяльність. Суть винаходу.

2. Початок книгодрукуванна в Німеччині: діяльність німецьких першодрукарів – Фуста і Шоффера, І.Ментеліна, Альбрехта Пфістера, Антона Кобергера.

3. Початок книгодрукування в Італії:

3.1.«Прогностична оцінка поточного 1483 р»- перша надрукована книга українського автора Ю. Дрогобича.

3.2.Ніколя Жансон – венеціанський першодрукар.

4.Почато друкарства у Франції, Англії , Польші та Чехії.

5. Характерні особливості Інкунабул

Слід ввважати що винахід друку на Сході та Європі були зроблені незалежно одне від одного . Відомий цілий ряд особистостей, з іменеми яких повя'зають винахід книгодрукування у Європі. Відомості про них носять полулегендарний характер в містах Європи. Честь цього винаходу виборювали різні держави і міста –Франція, Італія, деякі історики вважають винахідником книгодрукування жителя Голландії Лауренса Костера, Він багато часу проводив з дітьми своєї сестри і вирізав з буку набір букв та випадково побачив ії відпечатки на піску. Зацікававшись результатом, Костер відлив у піску олов'яні літери та почав друкувати книги; йому приписують «Дзеркало людського спасіння» (цікаво, що книга дійсно існує,але достовірних данних на сьогодні немає , коли і ким вона надрукована). У Костера був слуга, Иоганн Фауст. У різдвяну ніч у 1440 р. він викрав шрифти и і втік до Амстердаму, а потім – в Майнц, де і заснував типографію. У Бельгії м. Брюгге Жан Бріто надрукував «Правила та доктрини для всех христіан». Книга зберігається у Парижі , у Національній бібліотеці, але на ній нема вихідних данних. У бібліотечному реестрі вона зареєстрована 1480 р. Італия. Памфіліо Кастальді – поету, лікару, доктору права. приписують винахід книгодруку, і знову вважається , що його слуга, Фауст Комесбург, вкрав устаткування і втік до м. Майнц і заснував там першу типографію. Кастальді дійсно друкував книги , але в кінці 60-х гг. XV ст. у Милані. Франція. Авіньон. Прокоп Вальдфогель переселился у 1444–гг з Праги. до Авіньону , Зберіглись документи , де згадуються 2 шрифти, які йому належали та 48 олов'яних форм. У 1446 р. він виготовив з заліза 27 букв та зайнявся друком.

Проте всесвітньо визнаним європейським першодрукарем вважається німець Йоганн Ґутенберг (бл. 1399–1468). Про його пріоритет у цій галузі йдеться в кількох різних документах ХV ст.

Іоган Гуттенберг народився у м. Майнц у кінці 14 століття десь у 1394-1399 роках і точні дати його народження не відомі.

В деяких документах призвіще майбутнього винахідника звучить так -Генсфлейш фон Зульгелох. Це було прізвище його батька пізніше він прийняв прізвище матері Гуттенберг. так какім.'я Ґутенберг пішло від назви родового дому «Zum Gutenberg», котрим здавна володіли предки його матері. Відомо що Гуттенберг користовувася гербом Генсфлейшей на якому зображено жебрака який тримає палицю та чашу. Не зберіглося жодного портрету І. Гуттенберга зробленого при житті, відомий його потрет зроблено на гравюрі не відомим художником. Нещодавно підтверджено гіпотезу про те, що Й. Ґутенберг закінчив Ерфуртський університет, тобто був високоосвіченою на той час людиною.

У 1419 році після смерті батька Гуттенберга було вигнано за межі м. Майнц. Зберіглися документи які засвідчують що він жив у Стразбургзі. У 1436 донька стразбургзького бюргера Єнелін Удер Ізерин звинуватила його у порушенні подружньої угоди. Відомо що Стазбургзі він займався ювелірною справою а також створив «Товаривство по виробництву дзеркал» мета створення якого і досі невідома, так як на сьогодні не залишилось здобутків діяльності даного товариства. На сьогоднішній день зберіглись документи які засвідчують що І.Г. в цей час тобто у 30- х роках почав займатись друкарством.

У 1442 році він займає значну суму у монастиря св. Фоми цей борг так і не залишився не виплаченим. У 1444 році в останній раз Гуттенберг згадується у Стразбургзьких документах . Вважається що 1 між 1445-1447 рр. Г приступає до регулярного випуску друкованих книг. Відомо що до цього часу відноситься завершення роботи Гуттенберга над виготовленням літер для друку. Існують різні точки зору щодо хронологічної послідовності видань, які відносяться до І. Гуттенберга. Згідно однієї з них найраніший друкований документ датується 1445 роком і має назву «Фрагмент про страшний суд» який являв собою частину «Сивіліної книги». Друк у технічному плані не досконалий літери не однакові по товщині. Невдовзі Ґутенберг переїжджає до Майнцу, архівні документи реєструють його перебування тут з 1448 року.

Спочатку він друкує невеликі видання. До 50-х рр.. XV століття відносяться такі видання : «Граматика Елія Доната», користувалась великою популярністю і називались просто «донати», також листівки та невеличкі календарі, серед них: «Асторономічний календар на 1448», «Турецький календар на 1455 рік», шрифт який використовувався при їх друку низивають донато календарним. Друкував Ґуттенберг також індульгенції – свідоцтва, котрі церковники видавали на знак відпущення гріхів . Найвідоміше видання І. Гуттенберга «42 рядкова біблія». У травні 1450 року Гуттенберг зайняв у майнського бюргера І. Фуста 800 гюльденів і почав виготовляти нове устаткування. У 1452 році була заключна 2 угода. Пізніше партнери посварилися і Фуст почав вимагати повернення грошей. Так як у Гутенберга не було грошей для повернення боргу він віддав Фусту своє устаткування. Тираж Біблії почали друкувати у 1452 році закінчили у 1458 , вихід у світ 42-рядкової біблії відбувся у 1454-1455рр. . Набор тексту зроблений у 2 колонки по 40-42 рядків на аркуші, звідси і назва видання. Як йдеться в тогочасному листі, Ґутенберг прагнув до того, аби в цьому виданні була відтворена вся краса рукописної книги – не лише складні ініціали, рубрики, але й багатство шрифту. Саме з цією метою для 42- р Б було виготовлено 290 літер, включаючи характерні для манускриптів лігатури (ЛІГАТУРА (лат. ligatura – зв’язок) – 1) злите написання двох або декількох літер; 2) у давній в’язі поєднання в один основний штрих суміжних частин двох сусідніх літер; 3) у друкарському наборі подвійна літера, відлита в одну.) та скорочення. Це готична текстура, якою користувалися при друкуванні донатів, але значно стрункіша й елегантніша Кожна сторінка й кожна колонка вражають чудовими пропорціями. Проміжки між словами однакові. Пагінації (нумерації сторінок), сигнатури (нумерації зшитків) немає. Титульний аркуш відсутній. Типограф не намагався зберегти у виданні характер рукописного письма. Це досконале видання у технічному плані. Хоча поліграфічним способом відтворений лише текст, а всі елементи художнього вбрання – кіноварна (червоною фарбою) рубрикація, ініціали, орнаментика на полях – відтворені вручну талановитими художниками, хоча на кількох сторінках є двоколірний друк, але, мабуть, час не дозволив першодрукареві перейти повністю на двоколірний друк, це значно уповільнило б справу. Примірник включав 2 томи обсяг томів складав 317-324 арк. В повному примірнику цього видання Біблії 1282 сторінки, її звичайно оправляли в два томи досить значних розмірів. Всього було надруковано 35 примірників на пергаменті і 150 на папері. Вихідних даних у виданні немає . На сьогодні відомо 60 повних примірників. і близько 150 невеликих фрагментів цієї визначної книги. На поч. 21 століття у Польші було відтворено єдиний 42-Б що зберігається вона на території цієї країни. Повністю було відтворено шрифт, палітурку. У проекті приймали участь спеціалісти з Польщі, Німеччини, Японії. Видання було випущене тиражом 100 примірників, вартість 1 примірника склала 12 тисяч євро. Б-42 рядкова Біблія сама найдорожча книга у світі, у 1926 р повний пергаментний примірник було продано за 800 тисяч марок.

Ґутенбергу приписують друкування і інших видань: 36-рядкову Біблію, Католікон, Трактат Матвія Краківського та ін. Служебник Констанської єпархії –пробне видання яке було видано перед Майнценським псалтирем. Зберіглося 4 примірника які відрізняються один від одного, вихідних даних у виданнях немає. 36-рядкова Біблія друкувалася біля 1457-1458 рр. У виданні було використано донато-календарный шрифт. Книга нараховує 1768 стор. На сьогодні вона відома в 13 прим.

Католікон - словник з латинської грамматики, в якому використано дрібний шрифт, на відміну від видань про які ми говорили раніше. Католікон приписується Гуттенбергу, так як в ньому вказано , що книга надрукована у в 1460 р. в Майнці – вважається у даний період в одному і тому ж місті не могли одночасно працювати друкарі такого рівня , тому що їх просто не було.

У 1462 р. Майнц було захоплено герцогом Адольфом фон Нассау, велика кількість жителів була вигнана за межі Майнцу. Як це вплинуло на Гуттенберга – невідомо. вважається що після цього він нічого не друкував. У 1465 г. Нассау зарахував до своєї світи та призначив пенсію. Існує легенда , згідно з якою Гутенберг у старості осліпнув. Помер 3 лютого 1468 г. в Майнце і був похований у францисканській церкві.

Отже І. Г.

-винайшов засіб виготовленя друкованої форми шляхом набору тексту окремими литими літерами ;

– винайшов ручний словолітний прилад, за допомогою якого відливав окремі металеві літери;

– винайшов друкований верстат (пресс), на якому здійснювалось відтискування на папір тексту з набору.

– зробив друковану фарбу.

Таким чином склалися складові частини поліграфічного процессу:

– словолітний процесс – виготовлення однакових літер у великій кількості примірників ;

– набірний процесс – виготовлення друкованої форми, що складається з окремих , заздалегідь відлитих літер;

– друкований процес – множине виготовлення барвистих відтисків , що отримуються з набірної форми .

Навіть якщо І Гуттенберг був знайомий зі східною практикою друку рухомими літерами, саме він вперше виконав в Європі та вдосконалив техніку друку рухомими літерами надавши їй закінчену форму .

Таким чином , склалися два основних центра книгодруку східний, що виник у VII–VIII ст., де основною технікою тиражування була ксилографія, та західний, техничною основою тиражування тут був друк рухомими літерами шляхом набору; цей центр сформувався у XV ст. Як ми бачимо, східний центр виник раніше та проіснував довше ніж західний. Різниця базових технік тиражування була пов’язана як з особливостями мов, так і з деякими економічними причинами (в тому ж числі репертуаром друкованих книг).

Тріумфальний хід друкарського верстату по Європі розпочався ще за життя Ґутенберга. Після судового процесу, коли друкарня та частина обладнання Й.Ґутенберга перейшли до Й.Фуста, друкарем тут стає зять Фуста, учень Ґутенберга, Петер Шеффер. Відомо , що Петер Шеффер народився в м. Гернсхейм, працював переписувачем у Паризі, потім переїхав до Майнцу, де, вчився у Гутенберга. У 1465 р. Фуст помер під час ділової поїздки, і Шеффер став єдиним власником типографії. Відомо, що він навчався в Ерфуртському та Паризькому університетах, був чудовим каліграфом, швидко засвоїв у повному обсязі винахід Ґутенберга і вніс, безперечно, деякі вдосконалення.

Всього Шеффер пропрацював у книговидавничій сфері 52 роки, випустив 285 книг и листівок, приймав участь у виданні Майнцинського псалтиря. Випущені Шеффером книги стали своєрідним еталоном поліграфічного мистецтва. Серед його численних видань особливо слід відзначити Майнцський Псалтир 1457 року. Це перша в світі друкована книга, в якій названі імена друкарів та інші вихідні дані, а також представлена друкарська марка Фуста і Шеффера. В Псалтирі вперше була відтворена друкарським способом у дві фарби орнаментика – чудові декоративні ініціали тобто вперше відтворено поліграфічним способом орнамент. Разом з чорною фарбою основного тексту одержуємо триколірний друк. Це перший досвід використання багатоколірної поліграфічної техніки. Орнаментальний візерунок ініціалів, складений з найтонкіших ліній, важко, а то й неможливо відтворити за допомогою розповсюдженої тоді обрізної гравюри на дереві (ксилографії). Тому історики друкарства припустили, що ініціали відтворені не з дерев’яної, а з металевої форми. Таким чином, видання Псалтиря 1457 року – значний крок вперед у становленні й розвитку поліграфічних способів репродукування. в ній вперше зустрічається багато фарбовий друк, і вперше було включено колофон (КОЛОФОН (грец. кolophon – вершина, кінець) – заключні слова тексту (іноді супроводжуються видавничою чи друкарською маркою), що містять всі чи деякі відомості про книгу в рукописах або стародруках. У рукописах, інкунабулах і деяких палеотипах колофон заміняв відсутній титульний аркуш. Він містив імена авторів та інших осіб, відповідальних за зміст (перекладача, коментатора, редактора і т. п.), заголовок, місце і дату видання, ім’я переписувача, видавця чи друкаря тощо.) та ксилографічну видавничу марку , де вказані імена друкарів це перший приклад сумісного використання набору та ксилографії. Існує гіпотеза що можливо Гуттенберг приймав участь у художньому оформленні видання та виготовлені шрифту

Книжки Й.Ґутенберга, Й.Фуста і П.Шеффера рознесли по світу звістку про новий винахід. Після того, як 1462 року був зруйнований Майнц, багато учнів і підмайстрів Ґутенберга розійшлися по різних і країнах і заснували там друкарні.

У Стразбурзі першим серед друкарів був Йоганн Ментелін, у Майнці одночасно з Фустом і Шеффером друкував книжки Ерхард Ройвіг, якого названо у виданнях ілюстратором.

Першим друкарем був Іоганн Ментелін (1410–1478 рр.), який заснував типографію у 1458 р. Відомо що він, працював у Гутенберга , прикрашав рукописи кольоровими ініціалами та орнаментом, а пізніше стал нотаріусом. Перші його видання – латинська та німецька Біблії. Ментелін видавав богословські твори, твори античних авторів. Він вперше надав видавничій справі правильну комерчу організацію та став отримувати добрі прибутки. Всьогого Ментелін випустив 41 видання;

У Бамберзі жив і працював учень Ґутенберга Альбрехт Пфістер. Бамберг – перше місто після Майнца, де почалось книгодрукування .Деякі вчені вважають, що саме Пфістер надрукував так звану 36-рядкову Біблію, яку інші дослідники приписують Ґутенбергу, але Пфістер використав шрифт 36-рядкової Біблії . Ніяких підтверджень гіпотез на користь того чи іншого видавця нема. Відомо, що за 6 років самостійної роботи, з 1461 по 1466 р., Пфістер надрукував 9 книжок, на двох з них є його ім’я. Друкував він в основному книги для читання: басні Эзопа, «Біблію бідних»; він вперше започаткував друк ування творів німецької народної літератури. До наших днів видання Пфістера дійшли в малій кількості – так як їх просто зачитували. В історії поліграфічного мистецтва ім’я А. Пфістера відоме тим, що саме він почав вперше робити ілюстрації в книзі, що були надруковані з набірної форми. Це був важливий етап в становленні мистецтва книгодрукування. Книжки його невеликі, призначалися для народного читання й були надруковані не на вченій латині, а німецькою мовою. Для того щоб читачам було легше сприймати зміст книг– бамбергський друкар вміщував у них велику кількість ілюстрацій. Саме звідси і походить назва - від латинського слова «ілюстраціо», що означає пояснення, висвітлення. Першу книга з ілюстраціями, яка називалась «Богемський хлібороб, або розмова вдівця зі смертю» було надруковано у 1461, через 2 роки Альбрехт Пфістер випустив друге видання цієї книжки. Ілюстрації виконані за допомогою техніки гравюри на дереві, розміром у всю сторінку. Друкувалися вони окремо від набору. В наступному виданні – «Дорогоцінне каміння» – на 88 сторінках безпосередньо в тексті вміщено 103 ілюстрації порівняно невеликого розміру. Дослідники встановили, що текст та ілюстрації друкувалися окремо: перший прогін – текст, другий – ілюстраціі. В подальших своїх виданнях Альбрехт Пфістер, вперше в історії друкарства, об’єднав в одній формі текстовий набір та ілюстраційне кліше. Поступово, з часом відтворена поліграфічним способом ілюстрація назавжди входить у друковану книжку. Часто друковані чорно-білі ілюстрації розфарбовували в усіх або в деяких примірниках тиражу.

Найкрупнішою друкарнею ХV ст. була друкарня Антона Кобергера в Нюрнбергзі. Тут одночасно діяло 24 друкарських верстата й працювало близько 100 чоловік. Сучасники називали Кобергера «королем типографів».За 30 років друкарської діяльності Кобергер випустив 220 видань, з них 19 повних Біблій, в основному це великоформатні, добре ілюстровані книги. В їх оформленні брав участь молодий тоді ще, а надалі всесвітньо відомий художник Альбрехт Дюрер. Перша надрукована ним книга – трактат Альбрехта фон Эйба «Книжка про шлюб, чи про те ,чи повинен чоловік одружуватись з жінкою чи ні» (1472).Серед найвидатніших видань цієї друкарні – «Книга хронік та історій» Автор даної книги– нюрнбергський фізик Гартман Шедель (1440–1514 (1493 р.), в якій надруковано 1809 графічних ілюстрацій, вона вважається багато іллюстрованною книгою XV ст. Вперше в історії книги у післямові до цього видання були названі імена граверів – Міхаэля Вольгемута та його пасинка Вильгельма Плейденвурфа. Альбрехт Дюрер, в ній виконав гравюру «Танок смерті». Найкращими гравюрами цього видання вважаються зображення німецьких міст, виконані з натури, а також «Апокаліпсис» (1498 р.) з ілюстраціями А. Дюрера. У 1498 р. Кобергер видав «Апокаліпсис» який містив 15 цільногравійованих ксилографій з текстом на звороті. Іллюстрації до видання були виконані Дюрером; саме завдяки цій серії Дюрер став відомим художником . У 1513–1515 гг. А. Дюрер виготовив за наказом імператора Максиміліана I саму велику ксилографію в світі, що являла собою зображення Тріумфальної арки. Розмір гравюри 3х3,5 м, вона була надрукована з 192 дошок. Але робота над нею так і не була закінчена.

З Німеччини друкарство потрапляє у 1465 р. до Італії. В монастирі Субіако поблизу Риму були відлиті шрифти, що одержали назву напівготичних. Саме в Римі відбулося переворибництво книжок. Настоятель даного монастыря, аббат Іоанн Туррекремата, запросив празьких друкарів Конрада Свейнгейма та Арнольда Панкраца (Паннартца) які надрукували – «Грамматику для детей» Елія Доната» але дане видання до наших днів не зберіглось. До нашого часу зберіглись такі видання надруковані Свенгеймом та Панкрацом , надруковані цими друкарями : «Про ораторське мистецтво» Цицерона (без колофону, у примірнику що зберігся є правка, датована 30 вересня 1456 г.), твір Люція Лактанція «Про вчення Бога » (в дане видання вміщено від 29 жовтня 1456 р.). У 1467 р. типографи прийняли запрошення заможних патріціїв Петро та Франческо Массімо і переїхали до Риму. Першим виданням, які вони надрукували у римській типографії були: «Листи друзям» Цицерона; книга вийшла з вказівкою імен типографів. Крім того Свейнгейм та Панкрац видавали багато творів римських классиків, а також підготувили 5-томне видання комментарів до Біблії Николауса де Ліра, але у меценатів закінчилися гроші. і типографи звернулися за підтримкою до папи Сікста IV. , але папа їх не підтримав.

До числа інкунабул належить і книга нашого співвітчизника Юрія Котермака в перекладі «Прогностична оцінка поточного 1483 р»- це перша друкована книга українського автора. Родом Котермак був з Дрогобича і часто називав себе Юрієм Дрогобичем. Здобував освіту, а згодом і викладав у Краківському та Болонському університетах, а у 1480-1481 навчальному році був ректором Болонського університету. Юрій Дрогобич був українським філософом, астрономом, астрологом, першим українським доктором медицини.. Діячем східноєвропейського Відродження. Прогностична оцінка була надрукована у Римі латинською мовою – міжнародною мовою тогочасної науки. Книга була невелика за обсягом. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну -«Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню. В бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 р., переписаний німецьким гуманістом Гартманом Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною і середньовічною літературою.

Найвідомішім італійським центром книгодрукування стала Венеція. Одиним з перших венеціанських друкарів став Ніколя Жансон – (1420–1480). Ніколя Жансон за своїм походженн ям був французом, і працював гравером монетних штемпелів у Парижі, пізніше він навчався у Гуттенберга, а у 1470 році пребрався до Венеції. У 1474 р. Жансон надрукував «Молитву пресвятої Богородиці», це видання стало попередником інших мініатюрних видань. Всього Жансон випустив біля 150 видань як античнихт авторів, таких як : Вергілія, Цицерона, Плутарха; так і сучасників : Фоми Аквінського, Франческа Петрарки, Джованні Боккаччо. Так, у 1470 р. було видано сонети Ф. Петрарки – перше точно датоване видання на італійській мові. За 10 років діяльності Жансон випустив близько 100 книжок різної тематики. Він першим відійшов від загально прийнятої краси рукописів і створив чудові твори друку, краса яких у малюнку шрифтів, їхньому підборі, розміщенні набору на сторінці.

У Франції книгодрукування розпочалося в 70-х рр. ХV ст., причому перша друкарня Франції не мала приватного характеру, як в інших країнах, а була створена як підсобне підприємство Собрбонського університету. (Паризький університет). До моменту введення книгодрукування Франція стала сильною централізованою державою, яка мала високий рівень економічного розвитку . Як і в Італії, техничними виконавцями першої французької типографії були представники Німеччини, в якості прикладів були використані шрифти німецьких майстрів Свенхейма та Панкраца. Але ініціаторами створення типографії були французи, профессори-гуманісти Гильом Фіше и Жан Гейнлен; останній був ректором Сорбонни. У 1470 р. було видано перше видання типографії – збірник листів італійського гуманіста грамматика, вчителя, автора нового епістолярного стилю, заснованого на листах Цицерона. Гаспарена де Бергамо. Як і ініші ранні гуманісти, Гаспарен де Бергамо викладав риторику, грамматику, етику з метою відродження латинскої літературы.

До 1471 р. були надруковані вже 4 видання: Гаспаріно де Борціци «Про орфографію», Гуарима з Верони «Про дифтонги», Жана де ля Пжрара «при мистецтво діалогу». У 1473 р. типографія відокремилась від університету і стала приватною. За перші три роки її існування було видано 23 книги, в основному твори гуманістів на латинській мові. У 1476–1477 рр. у Парижі син книготоргівельника Паскье Бонхомм випустив першу книгу на французькій мові «Великі французькі хроніки». Це було видання в 3-х томах, а іллюстрації були виконані за допомогою ксилографічного друку. Друге місто Франції, де виник книгодрук – Лион (1473 г.).

Англія.

Першодрукарем Англії був Уільям Кекстон, який із самого початку діяльності вважався національним друкарем і користувався підтримкою уряду. За 15 років роботи він випустив близько 100 назв книжок, з них 25 у його власному перекладі. Метою Кекстона була пропаганда англійських авторів і розвиток англійської літературної мови Справа втому що Уільям Кекстон (ок.1421–1491) бул літератором, спеціалистом по національній английскійй літературі.

Спочатку він збирався стати купцем. Закінчивши навчання в Лондоні, він поселився в Брюгге, він дуже швидко став досить авторитетною людиною у діловій сфері.. Пізніше Кекстон поступив на службу до герцогині Маргарити Бургундської, займався перекладами та приймав участь у друкуванні книг. Так, він переклав з французької мови на английску «Історію Трої» Рауля Лефевра та видав її у Брюгге в 1474 р. це була перша друкована книга на англійській мові.

Протягом другої половини ХV ст. в Італії загалом нараховувалось 526

друкарень, в Німеччині 261.

Спеціальні ілюмінатори вмальовували від руки ініціали і прикраси на полях у задруковані текстом сторінки. Шрифти кожного з друкарів мають індивідуальний характер. Загально розповсюдженим був ґотичний малюнок шрифту. В кінці 60-х років ХV ст. в Італії виник більш зручний для латиниці шрифт – антиква ( від лат. антіквус-давній) – малюнок набірного шрифту. Крім того, в інкунабулах представлені ще кириличний, глаголичний, грецький, єврейський шрифти. Друк в інкунабулах відбувався насиченою чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково червоною чи синьою фарбою. Формат книжок переважно великий, в лист (in folio; звідси «фоліант» – книга великого розміру і обсягу). Поля (береги) книжок обов’язково широкі. Книги випускали, як правило, без оправ, і надалі кожен власник міг замовити палітурку для свого примірника за власним уподобанням і фінансовими можливостями.Тираж інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, у кінці сторіччя – 1–2 тис. примірників. Вважається, що в ХV ст. було загалом надруковано 35–40 тис. назв видань, приблизно 10–12 млн. примірників. Збереглася лише незначна частина від цієї кількості стародруків, найчастіше в одному, двох, трьох примірниках. За тематикою серед інкунабул найчастіше були церковно-службові та богословські книжки, видання Біблії, часто з коментарями, які заверстувались навколо основного тексту дрібнішим шрифтом, що було досить складно в той час; твори античних авторів, наукові праці, політичні промови,

народна література для читання, лицарські романи. Значною подією в кінці ХV ст. став вихід друком «Географії» Птоломея, що містила 26 карт форматом in-folio. Видання ще в ХV ст. витримало кілька перевидань.

Епоха Інкунабул та paleotipov – це час удосконалення друкарської майстерності. В книзі з’являються друковані ілюстрації. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві. Одна з перших иллюстрированных книг - С. Бранта "Корабль дураков" (Базель, 1494) - была прикрашеня гравюрами Альбрехта Дюрера.

Ілюстрації в палеотипних виданнях. При оздобленні палеотипних видань використовувались гравюри . Поступово гравюра на дереві була замінена на гравюру на металі, тобто різцева гравюра на мідних пластинах, у якій художник досягав поступового переходу від світла до тіні за допомогою тонких пластичних ліній тв. щільного перетину штрихів.

В Італії була винайдена гравюра на металі, яка стала родоначальницей глубокой печати. Гравюру різної техніки стали застосовувати для друкування заставок, ініціалів, іллюстрацій и інших прикрас книги.

Книга пережила досить кардинальні зміни. Вона зменшується від фоліанта (висота сторінки до 35 см. І більше ) до розмірів ін.-октакво (висота 25-15 см. (фоліанти 15 століття (від латинського слова фоліум - видання форматом у складений навпіл паперовий аркуш (ін-фоліо, за сучасними стандартами висотою від 60 до 84 см. Книги-фоліанти виходили в основному в 15- 18 столітті. У переносному смислі будь-яка-книга великого формату) (Ін-кварто—формат видання в четверту долю частку паперового аркуша, який одержують фальцюванням, складанням у два згини). В палеотипах майже були завершені пошуки системи розділових знаків, яку розпочав Альд Мануцій. Посторінкова пагінація , яку вперше запровадив Альд Мануцій вже стала невід’ємним структурним елементом книги. При використанні титульних аркушів як правило заголовкові рядки титулів робили різної довжини: рядки складені з маюскальних літер (великих), використовувалися поряд із рядками, складеними з мінускальних літер (рядкових), або з рядками, складеними з капітальних літер. При оздобленні тексту на титулах використовували декоративні лінійки, віньєтки –орнаментальні широкі смуги, які обрамляли титульні композиції а також ксилографічні ілюстрації. Пізніше книгодрукарі почали виконувати тільки шрифтові титульні аркуші з іменем автора, назвою видання, видавничою маркою, роком місцем видання. Графічні зображення, що раніше прикрашали титул почали переходити на фронти спис., на якому почали зображати портрет автора твору,замовника видання, а бо головного героя книги. Книгодрукарі ставили перед собою мету зробити друковану інформацію зрозумілішою та забезпечити максимальну зручність читання лекції. Вперше курсивом було надруковано у книжку творів Марона Публія Вергілія у венеціанській друкарні А. Мануція.

Щодо формування стильових ознак у європейському палітурному мистецтві (палітурка, обкладанка) то можно сказати що цей процес розпочався в Італії. Зокрема арабесковий декор у вигляді складних геометричних і рослинних прикрас мавританського та стрічкового характеру і був запозичений італійськими майстрами ужиткового мистецтва, у тому числі і палітурниками. Наприкінці 15 століття в Італію почали переїжджати майстри палітурники з Німеччини нідерландів із Арабського сходу. Завдяки ї мА палітурка італійської книги досяглі високого мистецького рівня і здобула популярність в західноєвропейських книгах

Овчинніков наводить приклад на процесі оздоблення в італійських майстернях численних палітурок для книг особистої бібліотеки угорського короля Матвія Корвіна Книги оздоблю валися за допомогою застосування елементів східного декору : використовувались заокруглені арабескові форми різної конфігурації, мавританський геометричний орнамент, стрічковий орнамент і декоративне зображення дельфіна, Система їх оздоблення розроблена на основі східного декору: середину лицьової палітурної кришки займала велика арабескова форма, яка вибагливо перепліталася з декоративними прикрасами у чотирьох кутах із орнаментальним обрамленням країв кришки. В середині орнаменту був за компонований герб короля або герб угорської держави.

У майстерні Альда Мануція палітурки оздоблювались золотом, основним декоративним елементом був картуш (згорток) у вигляді напіврозгорнутого сувою чи декоративного обрамленого щита посередині палітурки, оточеного вибагливими завитками та стрілчатим орнаментом.

Пізніше палітурки збагачують декоративним оздобленням золотом та сріблом.

У Франції палітурки прикрашали геометричною стрічковою плетінкою з використанням в’юнких рослинних елементів. Посередині палітурки вносилися картуші різної форми у яких розміщували надписи. Почав використовуватись новий оздоблювальний принцип – семі : палітурні кришки заповнювали однаковими орнаментальними смужками, складеними з декоративних елементів, які ритмічно повторювали.

У добу пізнього середньовіччя Німеччина займала провідне місце в мистецтві оздоблення європейської книжкової оправи готичного типу, тому що цей стиль відповідав естетичним вимогам покупців.

Майстри палітурники, дотримуючись традиційних композиційних схем, розміщували посередині лицьової палітурної кришки прямокутник із зображенням герба, сюжетної сцени або портрета, яке потім обрамляли паралельними вертикальними і горизонтальними лініями. В кутах палітурних кришок декоративні лінії перетиналися, створюючи різноманітні ритмічні сполучення. Центральні великі зображення витискували штампами-пластинами, а бордюр ний декор- ролевими штампами. Бордюрні прикраси могли складатись і з елементів готичног орнамету – стрілчастих прикрас, розгалужених гілок чи декоративних елементів рослинного орнаменту.

Екслібріс – книжковий знак, який наклеюють на зворотній бік обкладинки, художньо виконана етикетка з позначенням імені власника книг або з символічним малюнком. У західноєвропейських рукописах екслібрис малювали на першому аркуші у вигляді герба власника зібрання або його каліграфічно написаного прізвища. У кириличних рукописах на перших сторінках подавали імена власників. Спочатку екслібриси малювали потім з’явилися друковані. Екслібріси були двох видів знаки - присвяти, які робилися на замовлення і навіть згідно ескізу замовника вклеювались в книгу, універсальні екслібриси –які за бажанням замовника зразу вдруковувалися в книгу.

У процесі удосконалення палітурної справи, з’являються суперекслібріси - книжковий знак, відтиснутий на оправі книги для позначення її власника. Як правило зображувались родовий герб або початкові літери імені та прізвища власника бібліотеки.

Потім з’являються сигнети видавничі марки, які спочатку розміщували у колофонах (заключні слова тексту, що містять всі чи деякі відомості про книгу в рукописах або стародруках. У рукописах, інкунабулах і деяких палеотипах коло фон заміняв відсутній титульний аркуш. Він містив імена авторів та інших осіб, відповідальних за зміст., заголовок. Місце і дату видання, ім’я переписувача, видавця, друкаря тощо.)

Початок друкарства кириличним шрифтом.